(1900–1983)
В естетиці та художній практиці Анни Зеґерс міцно утвердилася діалектична єдність прогресивних традицій і сміливого новаторства в зображенні втраченої і знову віднайденої батьківщини. Його основу письменниця вбачала у поєднанні сталого та мінливого в самому житті.
Зегерс розв’язала проблему традицій і новаторства, підкреслюючи, що всі образи світу, створеного письменниками, сягають — свідомо, напівсвідомо чи несвідомо — не лише до дійсності, яка оточує митця, а й до творів мистецтва, до вже наявних відображень дійсності минулої.
Із розширенням сфери безпосереднього художнього зображення у романах А. Зеґерс, які набули нових жанрових особливостей, зростала щільність окремого епізоду (особливо в кінцівках розділів і частин), ставала більшою роль опорних слів, протиставлень і різних стилістичних повторів, зростала потреба в епічній концентрації — виділенні головного.
Жива стихія фольклору та сучасної народної мови — невичерпне джерело тем, сюжетів, образів, мотивів і стилістичних прийомів, які живили творчість Анни Зеґерс.
Твори
Критика
