Біографія Анни Зеґерс
Анна Зеґерс (автонім: Нетті Радвані) – німецька письменниця – народилася 19 листопада 1900 року у Майнці (Німеччина) в сім’ї хранителя мистецьких скарбів Майнцького собору.
Після закінчення середньої школи у Майнці Зеґерс спочатку вступила у Кельнський (1919), а згодом перейшла у Гейдельберзький університет (1921). Вивчала філософію, філологію, історію мистецтв. Після закінчення Гейдельберзького університету захистила дисертацію «Євреї та єврейство у творчості Рембрандта» («Juden und Judentum in Werken Rembrandts»). Будучи студенткою, багато подорожувала.
На початку 1920-х відбулося її зближення з робітничим рухом, а в 1928 Зеґерс вступила у комуністичну партію, того ж року була видана її перша повість «Повстання рибалок із Санта-Барбари» («Dei Aufstand der Fischer von St.Barbara»). У повісті відобразилося романтичне уявлення про революцію та гуманне ставлення до трудівників моря. Талановита розповідь про повстання рибалок далекого північного острова, котрих нужда, голод і загроза смерті змушують до непокори, була відзначена Кляйстівською літературною премією. У 1930 повість двічі видавалась у СРСР, того ж року Зеґерс уперше приїхала туди для участі в Міжнародному конгресі письменників у Харкові. 1932 року побачив світ роман «Попутники» («Die Gefahrten»). Мітинги, демонстрації, страйки шахтарів, повстання наймитів Німеччини, Австро-Угорщини та Болгарії закінчуються в книзі арештами, тортурами, поліційними репресіями. Герої з різних країн не зустрічаються одне з одним, але вони є попутниками у спільній боротьбі.
З приходом до влади гітлерівців Зеґерс емігрувала у Францію (1933), брала участь в антифашистських конгресах письменників у Парижі (1935) та Мадриді (1937). Антифашистська спрямованість визначає і художню творчість Зеґерс: повісті «Оцінена голова»(«Der Kopflohn», 1933), «Шлях через лютий» («Der Weg durch Februar», 1935), «Порятунок» («Die Rettung», 1937). Спонтанне пробудження в народі протесту проти фашистської диктатури визначає пафос цих творів.
У роки еміграції був написаний найкращий роман Зеґерс «Сьомий хрест» («Das siebte Kreuz», 1937–1939), що став епосом німецьких антифашистів. Зеґерс разом із дітьми втекла з Парижа у Марсель через окуповану Францію. Побоюючись арешту, вона відіслала один примірник рукопису у москву, другий – у Нью-Йорк. 1940 року Зеґерс покинула Францію на останньому судні, що відпливало до Мексики, де вона знайшла прихисток у роки Другої світової війни. Роман був надрукований у Мексиці у 1942 в емігрантському видавництві «Ель лібро лібре» («Вільна книга») і лише 1946 року – у Берліні, куди Зеґерс повернулася з еміграції у квітні 1947.
Фаренберг, комендант табору Вестфоген, у романі «Сьомий хрест «наказав спиляти верхівки платанів і прибити до них дошки. Так з'являються сім хрестів – сім розп'ять, до яких прив'яжуть сімох зухвалих втікачів з концтабору після того, як їх упіймають і катуватимуть.
Зеґерс точно окреслює кордони своєї батьківщини, яку розділяє колючий дріт. Піддані рейху поділяються на тих, хто поділяє – свідомо чи бездумно – політику фюрера, і тих, хто протестує, – така головна антитеза оповіді. Країна в ту передвоєнну пору ще зберігає видимість звичного трудового життя. Прості люди живуть в руслі повсякденних трудових клопотів, сімейних радощів і бід.
Вирвавшись із концтабору і після довгих тяжких років знову потрапивши у рідне місто, Ґеорг Гейслер вдивляється у будні «звичайного фашизму», і вони вражають його. Життя не зупинилося через те, що декілька тисяч співгромадян живуть чи конають під тортурами. Героя і авторку книги приголомшує те, що совість тих, хто на свободі, не обтяжена жодними докорами, що навіть не виникає питання, чим же займається таємна поліція.
Історія Ґеорґа Гейслера, його фантастично небезпечна втеча і не менш небезпечні блукання рідним краєм, де вчорашній друг може виявитися ворогом, який донесе на тебе в гестапо, визначають моральну та психологічну атмосферу роману.
Зеґерс на прикладі долі Ґеорґа проводить думку про те, що героєм за обставин, які вимагають відваги та мужності, стає той, хто був вихований героями старшого покоління. Усвідомлення духовної солідарності з ними рятує Ґеорґа. Найбільше допомагають героєві уроки його старшого наставника Валлау.
«Німецьким антифашистам – мертвим і живим – присвячується ця книга», – такими словами Зеґерс висловила почуття вдячності за подвиги героїв, яким сьогоднішнє покоління зобов'язане життям і свободою.
Після повернення на батьківщину Зеґерс активно долучилася до суспільного життя. Її обрали віцепрезидентом Товариства німецько-радянської дружби (1947), вона виступала з доповідями в Культурбунді.
У 1948 з делегацією німецьких письменників Зеґерс побувала в СРСР. Свої враження від поїздки вона виклала у серії нарисів «Радянські люди» («Dis Sowjetmenschen», 1949). У 1949 вийшов друком роман «Мертві залишаються молодими» («Die Toten bleiben jung»), над яким письменниця працювала в еміграції. Це велике епічне полотно, яке охоплює історію Німеччини від закінчення Першої світової війни аж до звільнення від фашизму. Дія роману починається із розстрілу робітника-спартаківця Ервіна в січні 1919. Убивці Ервіна – великий промисловець Клемм, прусський дворянин Венцлов, остзейський барон Лівен та селянин Наддер. Початкова ситуація дає авторові можливість прослідкувати в історичному плані розстановку класових сил в Німеччині, причини приходу до влади нацистів.
Сюжет оповіді визначається найважливішими подіями німецької історії: підпал рейхстагу, Мюнхенська угода, Сталінградська битва. У1945 р. майор рейхстагу Венцлов віддає наказ про розстріл групи німецьких солдатів, готових дезертирувати з фронту. Серед жертв він з жахом бачить Ервіна, вірніше – його сина, надзвичайно схожого на свого батька. Зеґерс зуміла виразно показати безсилля катів та молодість народу, що відроджується. Ця головна думка роману по-філософському сформульована в його назві.
Зеґерс брала участь в роботі Всесвітньої Ради Миру, її обирали головою Спілки німецьких письменників (1958), вона виступала на зустрічах з читачами, на заводах, фабриках, у вищих навчальних закладах. Займаючи провідне становище у літературному та суспільному житті, Зеґерс публічно поділяла офіційну точку зору, засуджуючи «контрреволюційний путч» в Угорщині (1956), вітала вторгнення радянських військ у Чехословаччину (1968), схвалювала спорудження берлінської стіни.
Остання подія стає кульмінацією оповіді в романі «Рішення» («Die Entscheidung», 1959) і трактується автором як історична неминучість, зумовлена провокаційною політикою західнонімецьких реваншистів. Романи «Рішення» та «Довір'я» («Das Vert-rauen», 1968) претендували на те, аби увіковічнити панораму історичних подій, що відбувалися на німецькій землі у 1950–60-х pp. У них Зеґерс намагалася розповісти про «благотворні» зміни в житті робітничого класу та інтелігенції НДР. Сюжетом оповіді авторка прагне переконати, що життя налагоджується, повоєнна руїна позаду, міста відбудовуються, заводи виконують план, а з розділом нації слід змиритися, позаяк політичні принципи важливіші за національну єдність.
Однак синтез партійних директив з вічними моральними вартостями не зміг стати художньо переконливим, нові твори Зеґерс виходили незграбними, фальшивими та декларативними. Незважаючи на те, що названі романи були відзначені преміями та розхвалені критикою, Зеґерс бачила їхні недоліки. Не випадково згодом вона відійшла від епічних полотен, звертаючись переважно до жанрів новели чи повісті, сюжети яких іноді історичні, іноді – фантастичні.
Вихід друком циклу оповідань «Дивні зустрічі» («Sonderbare Begegnungen», 1973) був для багатьох шанувальників її таланту цілковитою несподіванкою. Зеґерс, яка до того ніколи не зверталася до фантастики, розповідає тут про прибульців з космосу; як щось цілком реальне описує зустріч М. Гоголя, Е. Т. А. Гофмана та Ф. Кафки. Але й у явно вигаданих сюжетах Зеґерс залишається реалістом.
Фантастика Зеґерс нетрадиційна. Почати вже хоча б з того, що дія відбувається не у віддаленому майбутньому, а в епоху Середньовіччя. Автор зіштовхує в оповіді два типи свідомості – релігійну містику та суворий науковий раціоналізм. Зеґерс цілком реалістично змальовує важкі наслідки релігійної ворожнечі, які призвели благодатний край до спустошення. Безглуздість кривавої боротьби католиків та гугенотів постає особливо очевидною, тому що її спостерігають мудрі технократи, які прибули на Землю з космічних просторів. Прибульці з Галактики зачаровані небаченою планетою. Земля та мешканці Землі в кінцевому підсумку змушують їх забути про фантастичний комфорт своєї цивілізації – настільки великим є бажання інопланетян жити важким земним життям. Зеґерс скоряє захопливим сюжетом, його оригінальним трактуванням. Ідея в тому, аби змусити читача поглянути на звичні речі з романтично-піднесеної точки зору.
У час, коли безперервно тривали суперечки про можливості та межі реалізму, а творчість письменників, які тяжіли до гротеску та фантастики, набула надзвичайної популярності, Зеґерс написала оповідання-гіпотезу про те, як сприйняли б творчість один одного Гоголь, Гофман і Кафка, якби їм довелося зустрітися, подолавши часові бар'єри.
Зеґерс – мисткиня широкої естетичної ерудиції. При уважному прочитанні її книг виявляються найнесподіваніші впливи попереднього художнього досвіду, втім, щоразу переосмисленого й органічно вплетеного в її прозу.
Зеґерс залишила спогади про Е. Е. Кіша, Б. Брехта, І. Еренбурга, Жоліо-Кюрі та А. Ейнштейна.
Низка нарисів та оповідань Зеґерс присвячені українській тематиці («Селяни з Грушова», 1929; «Тил – 180 мільйонів», 1941-1942 тощо).
В Україні творчість Зеґерс досліджували Л. Андросова, О. Боярський, Д. Затонський, Н. Матузова, М. Ромашок та ін.
Окремі твори Зеґерс переклали І. Маненко, П. Факторович, М. Дятленко, М. Кагарлицький, В. Коптілов, О. Логвиненко, Ю. Михайлюк, О. Неживий, В. Василюк та ін.
Анна Зеґерс померла 3 червня 1983 року у Східному Берліні.
Твори
Критика
