Олег Коцарев. 9 питань письменнику

З чого усе почалося? Що стало для Вас вирішальним поштовхом?

У багатьох людей були дитячі спроби щось писати. Були вони й у мене. Пару рядків я навіть запам’ятав – «Україно, мати рідна, ти на захід дуже східна». Здається, звучить актуально й сьогодні. Ці й подібні спроби швидко минули, а ось уже років так у 17 у мене почало визрівати серйозне бажання писати. І мені здається, що вирішальним поштовхом стала література ХХ століття в цілому. Модернізм, авангард, інші цікаві й суперечливі пошуки...

Яку книгу варто прочитати кожному, і чому?

Ой, складне питання! У нинішніх обставинах – може, «Володаря перстенів» Толкієна, для оптимізму? Насправді, радив би читати різні книжки. Різні стилі, жанри, теми – всього потроху, умовно кажучи, сьогодні сюрреалізм, завтра щось романтичне, післязавтра класичний детектив, потім сучасну поезію і так далі. Не боятись експериментувати й не лінуватися, не віддаватись у владу того, що здається вам раз і назавжди зафіксованим власним індивідуальним смаком.

Що для Вас є джерелом натхнення? Звідки його черпаєте?

По-всякому буває. Певний бадьорий і працьовитий настрій… Якісь яскраві враження… Часто подорожі надихають, книжки, фільми, музика. Деякі люди, що мають особливі якості.

Які асоціації викликає у Вас слово «щастя»? І що воно означає особисто для Вас?

Довгий літній теплий сонячний вечір на березі великої річки, ось така асоціація прийшла. Що ж до розуміння щастя… Я загалом не великий прихильник філософських поглядів і пошуків Володимира Винниченка (більше люблю його суто художню творчість), але от його визначення щастя мені симпатичне: «рівновага сил». І справді, щастя як своєрідний внутрішній спокій (не дорівнює бездіяльності й нерухомості!), упевненість, але разом з тим і зацікавленість, заінтригованість, здорова помірна доза авантюризму.

Що Ви найбільше цінуєте в людях?

Звісно, я ціную в людях добрі, позитивні людські якості. Доброзичливість, чесність, здатність допомагати ближнім, сміливість, розум, хист, принциповість. Я тут зовсім не оригінальний. Ціную, коли в людини є власна думка і вона її обстоює.

Хто є Вашим кумиром? І чому саме цією людиною захоплюєтеся?

Я би не користувався таким терміном, як кумир. Час від часу захоплююсь різними людьми, зокрема, моїми близькими і рідними.

Чи переживали період творчої кризи? Якщо так, то як Вам вдалося її подолати?

Часом таке трапляється. На моє враження, найкраща допомога від творчої кризи – організувати своє життя так, щоб воно було якомога осмисленішим, цікавішим, щоб у ньому було якнайменше марнотності (ясна річ, цю марнотність кожен розуміє по-своєму). Враження і внутрішня робота завжди лікують від кризи.

Якби Вам випав шанс наново прожити якийсь день із минулого, чи скористалися б Ви ним? Чому?

Навіть не знаю, який би день я вибрав. Треба подумати. Наприклад, той день, коли я потрапив до Венеції. А взагалі, вибрати є з чого. Можу згадати багато днів, які з задоволенням пережив би ще раз. Хоча й днів із протилежним знаком теж вистачає.

Який із написаних Вами творів є улюбленим?

Хороше питання. Такі уподобання часто змінюються – в міру написання нових творів і переосмислення старих. Нині мені найбільш подобаються три мої вірші. Два перші ввійшли до книжки «Котра година», що з’явилася друком 2013 року, а третій – до книжки «Цирк», яка ось-ось щойно приїхала до мене з друкарні. Усі три пов’язані з водою, річками, важливими для мене не лише як літературні образи, а й у повсякденній реальності.

Отже, три річкові вірші…

СОН У ТЕПЛІЙ СЛІПУЧІЙ ВОДІ

Видра пливе й піднімає воду
Гострою дужкою,
Цілує всю річку, а та їй лоскоче губи.
Вуж пливе й піднімає воду,
Здається, фігурною дужкою.
Його третє око й четверте
Світять усім довкола, в них кожен може
Зазирнуть, мов у жовтий, сонячний колодязь.
Острів застиг, завис, влип у рівновазі
Холодних і теплих плям води,
Звуків мільйонів віртуозних
Молоточків комариного кохання.
А в сліпучій воді
На плаву
Сплять два світи:
Світ проникнення – комарів і видри –
Та світ непроникнення – острова й вужа.

ЗБИРАЧ ДИКИХ ГРУШ НЕ ПОМІЧАЄ РИБАЛКУ

я виходжу з лісу й іду мостом
він резонує з людьми
про це мій знайомий не дописав дисертації
так повільно сунуть до мене вогні набережної
вечір спускає мотузками з круч своїх гостей
п’яні вобнімку стоять звук цвіркуна і звуки дискотек
мегаполіс у лісі ліс у мегаполісі
набережною йду я – юний збирач диких груш
і не можу повірити що теж тобі подобаюся
не можу повірити що це буде
а біля води просто собі стою
я – старий рибалка
й не можу повірити що це було

НА ПРИЧАЛІ

Я на вухо тобі говорю
й цілую над річкою в ліву зорю,
їдьмо зі мною в бентежний світ,
подалі,
подалі
від цих островів!
Балтійський басейн!
Карибський коктейль!
Міста гучних і німих людей!
Готовий до старту пташиний театр
і клумба, фарбована схоже на катер,
ти ж поки нітишся
та мовчиш,
дзвенить нерухомо підводний стриж.
Мить у повітрі
перед землею,
Лев націливсь на Кассіопею,
Стрільця до тятиви прикуто,
в чеканні завмерло сузір’я Прутня.
Зараз ти скажеш
чи пожартуєш,
на талії
талію
й руку відчуєш,
поллються асфальтом струмками тріщини –
і вже не знічено,
зовсім не знічено
замерехтять карибські коктейлі,
басейни й міста невідомих людей…
Та поки ж –
мовчання ще не сполохане,
ще заздрить права зоря –
нецілована.