Біографія Лазаря Барановича
Лазар (у миру Лука Баранович) – український церковний, політичний, літературний діяч другої половини 17 століття, Архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Руської Православної Церкви – народився близько 1620 року.
Походив з зауського шляхетського роду Барановичів гербу Сирокомля, який в часи архієпископства замінив на особистий у формі „наперсного“ хресту на ланцюгу.
Навчався у школі Київського Братського Богоявленського монастиря. Остаточну освіту отримав у колегіях Вільно (тепер Вільнюс, Литва) і єзуїтській Каліша (тепер Польща).
З початку 1640-х рр. викладав у Києво-Могилянській колегії (академії) (або від 1642 до 1647 років викладав польською, латиною в колегіумі Київського братства), з 1647 став ректором у Гощі. З 1650 — її ректор й ігумен Братського училищного монастиря, а з 1651 або 1652 — і Києво-Кирилівського монастиря.
В 1651 залишив академію і мешкав у монастирях Києво-Кирилівському, Куп'ятицькому і Дятиловецькому. З 1653 завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.
8 березня 1657 у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським рукопокладений на єпископа Чернігівського; але старий архієпископ Чернігівський Зосима був живий, тому поселився в Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті Зосими в Чернігівській єпархії було два єпископи.
У 1657 висвячений на Чернігівського і Новгород-сіверського єпископа.
27 травня 1657 Богдан Хмельницький видав Універсал, яким затвердив право чернігівського єпископа Лазаря (Барановича) на володіння маєтностями єпископства.
Близько 1666 призначений місцеблюстителем Київської митрополії.
В 1674 заклав друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському, у 1679 переніс її до Чернігова. За його життя було надруковано понад 50 книг.
У 1657, 1659-1661, 1670-1685 роках Баранович був місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри.
У 1692 звільнений на спочинок.
Лазар Баранович помер 3 (13) вересня 1693 року. Похований у Чернігівському Борисоглібському монастирі.
Лазар Баранович – автор кількох книг. Зокрема, опублікував збірки проповідей:
«Меч духовний» (1666, 1668),
«Труби словес проповідних» (1674, 1679).
У відповідь на працю єзуїта Бенедикта Павла Бойми пол.«Stara wiara» видав у 1676 релігійно-полемічний трактат пол. «Nowa Miara Stary wiary».
У 1671 надрукував збірку на тисячу поезій польською мовою «Лютня Аполлонова» («Lutnia Appollinowa»). У них автор прославляє Бога, апостолів, пророків, янголів, святих. Кілька віршів написано на морально-дидактичні теми, інші — про сонце, місяць, про різні місяці року, про жнива і про погоду, про мороз і вітер, про музику і спів тощо. Більшої виразності автор досягає у патріотичних віршах, де йдеться про боротьбу з турками і татарами.
Твори написані за правилами шкільної польської поетики — це здебільшого одинадцятискладові вірші з цезурою посередині, обсягом від двох рядків до кількох сторінок, із парним римуванням, алітераціями тощо. Були тут і так звані фігуральні вірші з означенням хреста, але без ніякого змісту.
Твори
Критика
