Лазар Баранович. Про місяць і зорі

Місяць щоночі з-за обрію сходить,
Сила господня над ним верховодить.
Факел то божий немеркнучи сяє,
Нам серед ночі пітьму розганяє.
Зорі свічками поблискують з неба —
Бога хвалити за те людям треба.
В бурю на зорі плавці поглядають,
Шлях через море собі прокладають.
Місяцем, Сонцем творець, як м'ячами,
Кида по небу, мов грається з нами.
Людям до речі та божа забава,
Богу за неї повік буде слава:
Гра та дає нам всі овочі й злаки —
Як же за неї не скласти подяки?
Сонце промінням поля зогріває,
Буйним колоссям людей наділяє.
Місяць остуду в суху ниву ронить,
З того щедріше земля плодородить.