Ще вісім невідомих перекладів Я. Головацького
М. Шалата
Перекладанням сербських народних пісень Яків Головацький займався в 30-40-х роках XIX ст. Наполегливо шліфуючи свої переклади, він неодноразово переписував їх в окремі зошити, які невдовзі розійшлися по руках письменникових знайомих. Сам Головацький спершу видрукував два своїх переклади («Три тузі» та «Смерть милих») 1837 р. у славнозвісному альманаху «Русалка Дністровая». Згодом, 1846 p., ці ж дві пісні разом з двадцять одним перекладом інших сербських пісень він видав у першій частині «Вінка русинам на обжинки». Лише ці двадцять три переклади Головацького з сербської народної поезії й були відомі аж до недавнього часу.
1965 р. М. В. Гуць опублікував ще двадцять дві з перекладених Я. Головацьким сербських та хорватських народних пісень. У короткому вступному слові до своєї публікації він висловив слушне зауваження: «оскільки в даному зошиті Головацького зустрічаємо не всі переклади, які є у «Вінку русинам на обжинки», можна припустити, що існували й інші автографи перекладів, досі не відомі». Справді серед паперів Маркіяна Шашкевича ми несподівано натрапили на ще один невідомий досі зошит перекладів Якова Головацького, який є продовженням рукопису, знайденого М. Гуцем. Про це свідчить цілком однаковий формат, папір, чорнило та абсолютно ідентичний почерк. На це ж вказує ще одна обставина: два останні, відокремлені листки у попередньому зошиті, що починаються строфою:
Я не злото, щоб-сте мя спалили,
Ні я олень, щоб-сте виганяли.
Лише-м хлопець, то мене повісьте
На злім дереві — дівчинячім горлі,
просто випали із середини зошита, знайденого нами, а наведені вище чотири рядки є не що інше, як закінчення «Дівочого суду» — до речі, дуже відмінного, в автографі від першодруку. Разом з тим, в обох зошитах часто трапляються різні варіанти перекладів одних і тих же пісень, отже, ми маємо справу з двома цілком самостійними рукописами.
Уважний розгляд обох рукописних збірок Я. Головацького приводить нас до нових здогадів і міркувань. Як уже повідомляв М. В. Гуць, у знайденому ним зошиті переписано сімдесят сім оригіналів сербських (і хорватських) народних пісень; можливо, що всі вони були перекладені на українську мову.
Маємо підстави вважати, що Головацький перекладав у тісній творчій співдружності з Маркіяном Шашкевичем. із шести сербських пісень, які Шашкевич переклав і вмістив у «Русалці Дністровій» («Дівчина і риба», «Дівчина до рожі», «Пуста дівчина», «Дівчина, лице миюча», «Ангелчині ворота» і «Знатель»), в переписаних Головацьким оригіналах надибуємо п'ять. При цьому жодного із згаданих шести творів немає серед перекладів Головацького. Пісня «Олень і Віла» — єдина річ, над якою одночасно працювали обидва перекладачі, однак у Шашкевича вона недокінчена — всього лиш вісім рядків. Очевидно, перекладаючи за домовленістю, обидва письменники уникали дублювання. Можливо, Я. Головацький користувався при перекладі не тільки оригіналами — виданням пісень Вука Караджича — але й деякими перекладами їх на інші слов'янські мови. Це підтверджується також повідомленням М. В. Гуця про те, що Головацький скористався тритомним збірником пісень Ф. Челаковського «Slovanské narodnî pisnë» (1822-1827).
У знайденому нами зошиті налічується двадцять чотири пісні, п'ятнадцять з яких надрукував сам Головацький у «Вінку русинам на обжинки»». В числі п'ятнадцяти — недокінчений переклад «Завистлива», що в першодруку під назвою «Зависть» поданий повністю. Взагалі більші або менші відміни в назві чи в тексті зауважуються тут нерідко. Так, у «Вінку» (а за ним і в пізніших виданнях. — М. Ш.) маємо: «Нема гаразду з вдовицею», «Знаки чемної дівчини», «Уволена воля», — коли в автографі відповідно: «Жонатий з вдовою», «Знак доброї дівки», а остання пісня зовсім без заголовка.
З перекладів, які не друкувалися Головацьким, лише один повторюється в обох зошитах — це опублікована М. В. Гуцем «Горда дівчина». Але оскільки в знайденому нами зошиті є паралельний закінчений варіант, вважаємо доцільним подати його тут, дотримуючись правил сучасної орфографії:
ГОРДАЯ ДІВЧИНА
Дівчинонька під горов стояла,
А вся гора від лиця сіяла,
Від єй лиця й зеленого вінця.
Там цареве військо проходжає,
Все їй військо «помагай біг» дає,
Лиш не дає хлопець нежонатий,
Іно пригнав коником до неї:
«Поцілуй м'я, дівчинонько люба,
Поцілуй м'я, заким твоїм буду».
Відказала дівчина надобна:
«Іди прічки, молодчику гордий,
Не цілую я кращих3 козаків,
Не то таких царевих вояків».
Котрий із двох варіантів вважав перекладач остаточним — невідомо. Характерно, що серед новознайдених пісень є одна балада — «Дідицтво».
Активний учасник «Руської трійці» Іван Вагилевич згадує в одному з листів до М. Погодіна, що Головацький «переклав багато сербських пісень». Разом з опублікованими тут маємо вже п'ятдесят три пісні. Не виключено, що дальші пошуки дадуть ще нові цікаві наслідки.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1968. – № 9. – С. 81-85.
Твори
Критика
