Яків Головацький. Над Прутом

А нуте, нуте, бистренький Пруте,
Весело мені заграй!
Чи я сподівся тебе взглянути,
Втогід сказавши «прощай»?

Я мав надію, заким минеться
Одно літенько, зима,
І моя доля вже розів’ється,
Що й мені засяє весна.

А нині тебе з тов тугов вітаю,
З яков прощав-єм вторік;
Одну лиш гадку у серці ховаю,
Що в молод розвилася вік...

Молоді літа — калинові луги —
Цвіли розкішно, як рай;
Весняні цвіти, зелені смуги,
Як сльоза чистий ручай!..

Цвіти опали, краса змарніла,
Загибло зерно і плід!
Надіє мила, чо-сь голубила,
Коли-сь зрадила впослід?

Вона ся лестить, вона ласкає,
За собов вабить мене;
Цвітом бликає, рученьку подає,
Хочу не хочу — веде.

І так я блуджу, світами гоню,
Нігде спокою нема,
Молоді літа в клопотах роню —
Пропала моя весна!..

Милая весно, красно-сь воскресла
На мою гірку печаль:
Усему-сь світу радість принесла,
А мені тугу і жаль!