Збірник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» Я. Ф. Головацького і його місце серед зібрань слов’янського фольклору XIX ст.
Л. М. Клімкова
У 1989 р. виповнюється 175 років із дня народження видатного галицького вченого, члена славнозвісного гуртка «Руська трійця» Якова Федоровича Головацького.
Головним завданням, до розв’язання якого прагнули передові діячі слов’янського Відродження, було створення монументальних збірок фольклору слов’янських народів, які б засвідчили багатство їх традиційної культури, суспільного життя, право на незалежне існування. Епоха висунула когорту талановитих фольклористів. Це Вук Караджич — видавець чотиритомної праці «Народні сербські пісні», яка вийшла у світ з 1823 до 1833 pp. (2-ге видання— 1841-1862 pp.), де були опубліковані не лише твори народної поезії, а й теоретичні статті.
Широкий розмах збирацька і видавнича робота набула в Чехії. Одним з перших її натхненників став Йосип Добровський. Його видатні праці «Слов’янин» (1806-1808) і «Слов’янка» (1814-1815) містили відомості з історії, культури, народної поезії слов’ян, в тому числі зразки російського й українського фольклору. Пізніше з’являються збірки чеських та словацьких пісень, видані Шафариком, Колларом, Ганкою, Ербеном та іншими вченими.
В Росії у 1820-1840 pp. розгорнулася збирацька діяльність Петра Васильовича Киреєвського. Він видав унікальне за кількістю текстів і різнобічністю жанрів пісень зібрання російського фольклору.
Польські діячі Казимир Бродзинський і Август Бельовський переклали польською мовою зразки слов’янського фольклору і надрукували збірку «Слов’янські народні пісні» у двох томах (1822-1827).
Починає розвиватися збирання українського фольклору: виходить у світ книга Н. А. Цертелєва «Опит збирання малоросійських пісень» (1819), «Малоросійські пісні», видані М. Максимовичем (1827), збірник І. Срезневського «Запорізька старина» (1833-1838) тощо. Під впливом ідей слов’янського Відродження ці процеси розвиваються в Галичині і на Закарпатті, де корінне населення — «русини» (так називали себе у XIX ст. жителі теперішньої Західної України, яка знаходилася тоді в складі Австрійської імперії) також зрозуміли необхідність захисту національних прав. Перші галицькі просвітителі — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич створили гурток передової молоді під назвою «Руська трійця». Серед важливих завдань, які висували члени гуртка, було вивчення народної поезії, видання народних пісень, що допомагало розкрити духовні багатства, творчі можливості пригнобленого народу. У втіленні цих завдань у життя провідна роль належить видатному галицькому вченому і просвітителю Я. Ф. Головацькому (1814-1888), який підготував і видав фольклорний збірник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси».
Діяльність членів «Руської трійці» привертала увагу багатьох дослідників, зокрема І. Я. Франка, М. С. Возняка, О. І. Білецького, І. І. Пільгука, О. Петраша, Т. В. Поляніної , T. І. Комаринця, М. Шалати та ін. У 1987 р. у Києві видана колективна праця «Руська трійця» в історії суспільно-політичного руху і культури України». Однак праці Я. Ф. Головацького в галузі фольклористики і етнографії з належною глибиною ще не досліджені.
Зараз вже не викликає сумнівів заслуга Головацького у виданні чотиритомного зібрання «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», яке зробило надбанням науки безцінні скарби народної поезії.
Проте склад збірки, наукове значення зібраного матеріалу, цінність теоретичних поглядів Головацького на фольклор вивчені недостатньо.
Ми намагаємося розкрити роль Головацького у вивченні українського фольклору Прикарпаття і Закарпаття, історію видання збірника «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», його місце серед збірок слов’янського фольклору, своєрідність та прогресивність теоретичних поглядів вченого на фольклор. Доля збірки та її видання дуже складна. Хоч це зібрання створювалося переважно у 30-40-х роках XIX ст., як і всі видатні збірки народної поезії епохи слов’янського Відродження, проте у зв’язку з численними перешкодами австрійської цензури збірка Я. Ф. Головацького побачила світ лише у 60-70-х роках XIX ст. Але і Головацький, і Вагилевич повідомляли про свої пісенні матеріали Шафарика, Гануша, Ербена, Погодіна, Срезневського, що давало можливість познайомити слов’янський світ з народною поезією Галичини.
У виданні збірника Я. Ф. Головацькому допомагали однодумці. Так, відомий російський славіст І. І. Срезневський, який під час перебування у Львові познайомився з вченим, запропонував йому передати збірку пісень для друку професору О. М. Бодянському. Налагодити листування Бодянського з Головацьким допомогли чеські вчені Павел Шафарик і Владислав Зап. Це було тим паче важливо, що Головацький знаходився у 40-х роках під наглядом поліції як неблагонадійна особа.
Наприкінці 1845 р. Головацький вислав свою збірку через Прагу Бодянському. Але кінець 40-х років, відзначений революційними подіями у Західній Європі, викликав у Росії посилення реакції, жертвою якої став Бодянський. Тому друкування збірки Головацького професор зміг здійснити лише у 60-ті роки.
Публікація збірника Головацького почалася з третьої книги «Чтений общества истории и древностей Российских» за 1863 р. і продовжувалася до 1877 р. Протягом усіх цих років Головацький присилав для друку нові матеріали. Бодянський незадовго до своєї смерті ще встиг добитися, щоб «Общество истории и древностей Российских» прийняло рішення надрукувати за свій рахунок окреме видання збірника Головацького під назвою «Народные песни Галицкой и Угорской Руси». Воно вийшло у світ 1878 р. у трьох томах (третій том складається з двох книг).
Так внаслідок дружнього співробітництва слов’янських діячів з’явився, хоч і з деяким запізненням, один з найвидатніших збірників слов’янського фольклору, який включив пісенні багатства західноукраїнських земель.
Завдання було розв’язане успішно. Про це свідчить список його кореспондентів, які представили вченому свої фольклорні записи для друкування. Так, у передмові до першого випуску пісень, що з’явився у третій книзі «Чтений общества истории и древностей Российских» за 1863 р., Бодянський повідомляв: опубліковані матеріали включають не тільки записи самого Головацького, а й твори, передані йому його друзями й соратниками.
Серед збирачів пісень передусім названий Маркіян Шашкекевич, який записував пісні у Золочівському районі, потім йдуть імена Івана Вагилевича, збирача пісень у Стрийському, Станіславському, Чортківському і Золочівському районах, Івана Білинського (пісні з Бережанського району), Маркела Кульчицького (пісні зі Стрийського району), Івана Гушалевича (пісні бойків зі Стрийського району), Григорія Ількевича (пісні з Коломийського району), Олексія Торонського (пісні лемків з Сяноцького, Ясельського і Сандоцького районів) та ін. Прислали пісні збирачі із Закарпаття, зокрема Олександр Духнович і Олександр Павлович, які знайшли пісні в околицях Пряшова. Проте до того часу, коли було завершено друкування збірника, Головацький дістав нові записи пісень і зумів включити їх у збірку. Тому в останньому томі окремого видання він вмістив «Сведения о собирателях народных песен, не упомянутых в предисловии, но достававших оные во время печатания». Тут названі Фелікс Саламон, Тит Бурачинський, Анатолій Краліцький та інші ентузіасти.
Цей перелік дає можливість уявити, з якою наполегливістю Головацький залучав до роботи щодо збирання фольклору місцеву інтелігенцію. Знаходячись далеко від Батьківщини, вчений продовжував жити її інтересами і служити рідному народові.
Великі труднощі відчував Головацький при розподілі пісень під час їх видання. У перших томах він намагався дотримуватися жанрового принципу, виділивши такі розділи: думи, думки, обрядові пісні, коломийки тощо. Але пізніше, отримуючи нові записи, він починає групувати твори за місцевістю, де були проведені записи. Для полегшення орієнтації читача у надрукованих піснях Головацький в останньому томі помістив додаткові списки — «Систематическое оглавление песен в порядке, в каком следовало им быть» (тобто за жанрами) і «Азбучный (тобто алфавітний. — Л. К.) указатель по началу песен».
Цінну частину окремого видання пісень становить велика вступна стаття Головацького «Карпатская Русь. Географически-статистические и историко-этнографические очерки Галичини, северо-восточной Угрии и Буковины», до викладені теоретичні погляди вченого. Статті характерний гарячий патріотизм, старання відтворити складну історію краю. Автор дав відомості про давнє заселення карпатських земель східнослов’янськими племенами, які, за його переконанням, є корінними жителями Карпат. Це був важливий для того періоду аргумент у боротьбі проти іноземних гнобителів.
Для Головацького було безумовним і те, що народна поезія зберегла важливі свідчення про минуле народу, який вороги позбавили колишньої величі і свободи.
У трудовому народі Головацький-фольклорист бачив носія і охоронця кращих національних традицій. Справедливо зазначаючи, що вищі класи швидко підпали під вплив чужої культури, автор підкреслював: в умовах іноземного гноблення передусім трудовий народ зберігає справжнє національне обличчя. За його словами, тільки «один сільський народ зберіг свою народність, свою мову і свої давні легенди».
З глибоким знанням матеріалу, здобутому ще під час численних «ходжень у народ», Головацький змальовує життя, побут, господарство гуцулів, бойків, лемків та інших груп населення. Саме тому, що вчений виходив з власних спостережень, його характеристики виразні і переконливі. Цю рису Я. Ф. Головацького-дослідника підкреслив академік М. С. Возняк: «Кожну мандрівку, кожну нагоду використовував Головацький, щоб побільшити свій збірник пісень. І не є ніякою самохвальбою слова Головацького: я перейшов усю руську Галичину в різних напрямках вздовж і поперек збираючи пісні, приповідки тощо».
Дослідник особливу увагу приділяє описам трудової діяльності народу, яка багато в чому визначала побут, світогляд, поезію народу. Так, при характеристиці гуцулів автор зупиняється на зображенні їх укладу життя при весняному та літньому випасі худоби в горах (головним заняттям гуцулів було скотарство), дає зразки того, як поетично це життя оспівується самим народом.
У народній пісні Головацький побачив відображення соціальних протиріч, не пройшовши повз таке складне явище, як поетизація опришків — народних месників. Поява опришків, повага до них трудящого люду свідчили, на думку вченого, про тягу народу до свободи, ненависть до гнобителів: «По тій-то причині в минулі часи вважалось молодецтвом «піти в опришки хоть на три неділі». І до цієї пори гуцули співають пісні про Добощука, Марусяка, Джемеджука та інших славетних опришків, прославляючи їх богатирські подвиги».
Якщо чимало слов’янських фольклористів вбачали у творах народної поезії передусім пам’ятки далекої давнини, то прогресивність поглядів Головацького на фольклор полягала в тому, що він помічав у народній поезії не лише спогади про минуле, а й живі відгуки на сучасність, вважав фольклор «здатним до розвою» фактором культури. Безпосереднє спілкування з народом дало йому можливість дійти висновку: у піснях народ виражає свої погляди і на сучасні події, створює нові твори, які відповідають новим історичним обставинам.
«Нерідко нові події, — зазначав Головацький, — втілюються в оновлену поетичну форму, залишаючи в основних рисах колорит. За зразками давніх пісень складаються молодим поколінням нові пісні, які вражають нас своєрідністю картин, свіжістю самих природних барв».
Цікавим моментом у поглядах Головацького-фольклориста є його увага до ролі обдарованої людини в розвитку народної поезії. Він підкреслював: «У кожному селі є люди обдаровані або поетичним настроєм, або щасливою пам’яттю, є свої співаки і співачки... на все село: вони й зберігають, підтримують і розповсюджують народну пісенність». Однак це правильне спостереження не було ще перетворене у визначальний принцип збирацької роботи, тому в збірнику нема вказівок на те, від кого записані пісні, нема також і характеристик виконавців,— це стане обов’язковим у пізніших зібраннях фольклору. Імена виконавців з’являються подекуди лише в останніх частинах видання.
Головацький розумів необхідність чіткої класифікації творів фольклору, пропонуючи, щоб основним принципом розподілу матеріалу було розміщення його за родами та жанрами. Про це він писав у статті «Распределение и оглавление народных песен Галицкой и Угорской Руси», надрукованій в останньому томі. Стаття повинна була пояснити деяку хаотичність у розміщенні матеріалу в збірнику. Ту нечіткість автор думав усунути в новому виданні, але здійснити це Головацькому вже не вдалося.
Вивчення пісень, вважав учений, повинно починатися з обрядової поезії, адже вона становить один з найстаровинніших розділів народнопоетичної спадщини. У запланованому новому виданні цьому розділові Головацький думав відвести перше місце. У виданні 1878 р. обрядова поезія займає другий том і другу частину третього тому. Твори, які представлені в розділі обрядової поезії, звернули на себе увагу сучасників Я. Ф. Головацького. Так, А. А. Потебня в рецензії на збірник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» заявив: «все его отделы в настоящее время незаменимы, а отдел колядок и щедривок по количеству поэтических мотивов и красоте образцов значительно превосходит соответствующий отдел сборника г. Чубинского».
В обрядовій поезії Головацький вважає за необхідне виділити два великих розділи: обрядові пісні, які виконувались при громадських святах і розвагах, тобто, за сучасною термінологією, «календарну обрядову поезію», і обрядові пісні, які виконувалися при сімейних святах і розвагах, тобто «сімейну обрядову поезію». Обрядові пісні, включені у збірник, записані багатьма збирачами в різних районах, що дає можливість судити і про місцеві особливості пісень, їх варіанти. Записи часто супроводжуються описом обрядів, тому представляють інтерес і для фольклориста, і для етнографа.
У збірнику вміщені рідкісні тексти колядок з дуже давніми космогонічними мотивами, наприклад, колядки, в яких збереглося давнє уявлення про виникнення світу. Сучасний дослідник українських колядок О. І. Дей відносить ці колядки до пам’яток глибокої давнини: «В них чітко проглядають сліди язичницької слов’янської космогонії. Символ світового дерева і птахів — творців світу є дуже старовинний».
Але найбільше у збірнику колядок-заклинань, в яких міститься побажання господарю і членам його сім’ї повного щастя, удачі в господарстві, щедрого врожаю. У цих текстах особливо відчутний зв'язок пісні з трудовою діяльністю людини, з мрією селянина про щасливе життя.
Багато представлена в збірнику і весільна обрядова поезія. Сюди включені пісні з різних районів Галичини і Закарпаття, в тому числі весільні пісні, зібрані самим Головацьким у Стрийському районі, з вказівками, до якого етапу обряду належать ці пісні. Особливо детально описаний весільний обряд і супроводжуючі його пісні в списках, представлених Гнатом Галькою — обрядові пісні в околицях Збруча, у селах Дубровцях, Роштовцях і Сороках, Гнатом Торонським (весільні пісні або ладкання, зібрані у лемків, горян Саноцького району, Олександром Митраком — весільні пісні із Закарпаття та ін.
Чільне місце у збірнику займають пісні, які Головацький назвав думами. Вони виникли на Україні, але внаслідок своєї популярності проникли і в Галичину. Це думи про Байду, Морозенка, Нечая, Хмельницького та інших улюблених у народі героїв. Тексти пісень-дум були важливими й для видавця, адже вони свідчили про безперервний зв’язок між Україною і захопленими чужоземцями східнослов’янськими землями, високу оцінку народом героїчних і свободолюбивих мотивів у піснях.
Серед так званих побутових дум вирізняються пісні, зазначені як гайдамацькі, тобто твори, що прославляють подвиги «опришків», місцевих народних борців з поневолювачами. Так, у збірник ввійшли варіанти пісень про Довбуша, прославленого народного героя та ін. У цих різновидностях дум знайшла яскраве відображення любов народу до свободи, незламність і мужність за різних обставин. Так, у пісні про Штолюка, записаній у Криворівні, герой на запитання ворогів про його друзів: «Кілько в тебе у Штолюка того товариства?» — з посмішкою і гордістю відповів: «Кілько в лісі у дуборі букового листя...».
Так зібрання Головацького донесло до сучасного читача чисельні прекрасні зразки протестантського фольклору.
Ті твори, які сам Головацький зазначив як «думи билевиє про події звичайних осіб», за сучасною термінологією стоять ближче всього до балад і також відрізняються великою художньою досконалістю. Проблематика балад різноманітна, вона включає і соціальні, і сімейні драми, передає невлаштованість особистого життя людини в класовому суспільстві. Відомий дослідник балад П. В. Лінтур зазначає: «Пісні-балади займають у відомому збірнику Я. Головацького «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» домінуюче місце. В першому і третьому томах цього збірника балади надруковані під назвою «Думи про події звичайних осіб». Але і серед «Дум билевих, військових, рекрутських, господарських нерідко можна знайти баладні сюжети... Глибоким ідейним змістом і високою художньою формою відзначаються зокрема записи Павловича, талановитого поета Пряшівщини, ідеолога закріпаченого селянства».
Безумовно, після обрядових пісень баладні пісні займають у збірнику Головацького важливе місце.
Серед дум побутових цікаві пісні, пов’язані з різними видами трудової діяльності: чумацькі, господарські (з побуту землеробів), скотарські (з побуту пастухів). Вони також становлять значну частину опублікованого пісенного репертуару і відображають всебічно народне життя. Серед них зустрічаються пісні з гострою викривальною тенденцією, наприклад, сатирична пісня про «добрих панів», тяжку панщину, про спроби протесту проти гноблення.
До збірника включено також чимало думок — власне ліричних пісень про кохання, сімейні та побутові події. До них прилягає багатий розділ коломийок, коротеньких танцювальних пісень ліричного характеру. Образно пояснюючи різницю між ліричною піснею і коломийкою, Головацький писав: «Коломийки і думки вельми подібні одно на одне, а по змісту свойому іноді майже одне і те ж. Коломийка — це зерно окремо взяте, одинока польова квітка або розприскане джерело води; думки ж — це з’єднані в ланцюгу ланки, пучок зв’язаних квітів або зібрані краплі джерела».
Ліричні пісні — це дзеркало душі народної, за висловом романтиків, яких у багатьох випадках наслідував Головацький. Вони доповнювали загальну уяву про красу народних почуттів, прагнень та ідеалів, про його поетичну обдарованість.
Збірник пісень, підготовлений до друку І. Ф. Головацьким, займає гідне місце серед фундаментальних зібрань слов’янського фольклору, створених під впливом ідей слов’янського Відродження. Збірник — цінний внесок Головацького в українську фольклористику, важливе джерело для вивчення фольклору Галичини, Буковини і Закарпаття. Та багате зібрання пісенної творчості, видане ще в 1878 p., стало бібліографічною рідкістю, мало відоме широкому колу читачів і потребує перевидання з урахуванням сучасних наукових вимог.
Л-ра: Українське літературознавство. – Львів, 1989. – Вип. 53. – С. 74-82.
Твори
Критика
