Єсенінська тема у Володимира Сосюри

Пашко О. В.

У статті реконструйовано легенду про Сосюру як «українського Єсеніна»; здійснено спробу по­рівняльного аналізу поеми С. Єсеніна «Страна негодяев» («Номах») та уривків, які збереглися від поеми В. Сосюри «Махно». У процесі дослідження було виявлено та проаналізовано своєрідний «ре­цептивний» єсенінський цикл у творчості В. Сосюри. У кінці статті вміщено маловідомий та важкодоступний вірш В. Сосюри «На смерть Єсеніна» (1926).

Ключові слова: Сергій Єсенін, Володимир Сосюра, Країна негідників, Номах, Махно, На смерть Єсеніна.

The article is a reconstruction of the legend about Sosyura as the Ukrainian Yesenin; the author touches upon the comparative analysis of Yesenin's poem “Strana negodyayev” (“Nomah”) and extant fragments of the poem “Makhno” by V. Sosyura. Also revealed and analyzed is the distinctive “receptive” Yesenin cycle in Sosyura's works. At the end of the article we fi nd V. Sosyra's little known and diffi cult to access poem, entitled “Na smert' Yesenina” (1926).

Keywords: Volodymyr Sosyura, Sergey Yesenin, Makhno.

У цій статті ми не зачіпали таких важливих питань теми, як спільність «романсових джерел» у Сосюри та Єсеніна ^[1]; спорідненість обох поетів з народнопісенними традиціями ^[2]; а також питання «імажинізму». Насамперед ми зосередилися на реконструкції легенди про Сосюру як «українського Єсеніна»; на виявленні діалогу, ремінісценцій та свідомих інтертекстуальних реляцій; ми також здійснили спробу по­рівняльного аналізу драматичної поеми С. Єсеніна «Страна негодяев» («Номах») та уривків, які збереглися від поеми В. Сосюри «Махно». У процесі дослідження ми виявили та проаналі­зували своєрідний «рецептивний» [3, с. 85] єсенінський цикл у творчості В. Сосюри. Позаяк один із найважливіших текстів В. Сосюри, який стосується нашої теми, 一 «На смерть Єсеніна» (1926) — є маловідомим та важкодоступним, вмі­щуємо його на завершення статті.

Перед тим як звернутися безпосередньо до «єсенінської теми» у творчості В. Сосюри, зупинимося на позалітературному контексті цьо­го питання. Багато хто з сучасників свідчить про те, що в 1920-ті роки в Україні існувала ле­генда про «українського Єсеніна». Хоча подібні характеристики деколи заперечувалися ^[3], міф і далі існував та працював. На роль «українсько­го Єсеніна» претендував, наприклад, Григорій Косяченко (навіть у намаганні зонішньо похо­дити на поета): «Косяченко же взорувався на Єсеніна, також включно із зачіскою» ^[4], - згаду­вала Докія Гуменна [5, с. 196]. У 30-ті роки у харківському літературному гуртку, куди вхо­дили Т. Масенко, І. Калянник, В. Мисик, «на­шим «українським Єсеніним» називали «гарно­го блакитноокого й русявого хлопця» Миколу Нагнибіду [6, с. 312-314]. Але головним пре­тендентом на роль «українського Єсеніна» за­лишався Володимир Сосюра.

Письменник М. Талалаєвський згадує: «Хар­ків був тоді (у 1920-ті роки. - О. П.) столицею. Центр літературного життя, це місто притягало до себе літераторів з усіх областей, і, ясна річ, дуже хотілося нам, молодим, познайомитися з уславленими письменниками, і перш за все “українським Єсеніним”, як тоді між собою на­зивали неповторного лірика Володимира Сосюру» [7, с. 269]. Після смерті С. Єсеніна ця леген­да набуває нових рис: посилюються чутки, що В. Сосюра накладе на себе руки. Ось як про це пише літературознавець А. Бунцельман: «Тільки-но закінчився диспут, я підійшов до поета і ми попрямували вулицями міста. Пам'ятаю, я ска­зав, що в літературних колах його вважають українським Єсеніним і провіщають сумне май­бутнє» [8, с. 357] ^[5]. Легенда про «українського Єсеніна» Сосюру у 1926-1927 рр. використову­ється деякими авторами як основа сюжету для художніх творів, наприклад, в оповіданні В. Кузьмича «Самогубець» [10] та О. Демчука «Хрещатий барвінок» [11].

Отже, захоплення постаттю С. Єсеніна у 1920-ті рр. було досить звичним явищем, що у випадку із В. Сосюрою спровокувало створення ним біографічного міфу ^[6]. Приміром, україн­ський поет пишався, що в Москві його лікували у тій самій лікарні, що й Єсеніна ^[7]. Розповідь про відвідини В. Сосюри дружиною С. Єсеніна на­буває романтичного ореолу: жінка його цілує, точно вгадує, які квіти він любить (через те, що ті самі квіти любив і Єсенін) ^[8]; він читає їй свої вірші російською та українською (їй сподобали­ся саме українські вірші) і навіть робить для неї переклад українською поезії М. Лермонтова «На севере диком стоит одиноко...» ^[9]. Те, що Сосюра не називає ім'я жінки (шлюбних дружин у Єсеніна, як відомо, було три 一 проте, напевне, йдеть­ся про останню 一 Софію Толстую), має символічне значення: у розповіді створюється міфоло­гічний образ Дружини, Прекрасної Дами, Музи. Сосюра ж стає її «українським чоловіком». Не збереглося жодних інших свідчень про цю зу­стріч, тому, не виключено, що це вигадка поета, своєрідна «верифікація» біографічного міфу.

Невідомі також факти особистих зустрічей Сосюри з Єсеніним. Проте про В. Сосюру Єсенін знав з листа молодого миколаївського поета Якова Цейтліна. Я. Цейтлін також підтверджував факт, що В. Сосюра захоплювався творчістю С. Єсеніна: «Может быть, ты знаешь знаменито­го украинского лирика Сосюру?.. Когда он был у нас в Николаеве, он также с благоговением про­износил твое имя... Весь день шлялись и пухтели твоими стихами...» [15, 16]. Лише з однією з сестер російського поета (не вказано, з якою, Катериною чи Олександрою), як розповідають су­часники, Сосюра перетнувся у Москві 1954 р.: «...глибоко символічний прихід сестри Сергія Єсеніна, що завітала до Володимира Сосюри під час Другого з'їзду письменників нашої країни в готель “Москва”, щоб порадитися з українським ліриком про нове видання братових поезій...» [17, с. 351].

Життєві амплуа В. Сосюри та С. Єсеніна бу­ли в дечому подібні: обоє - улюбленці жінок та хулігани. Проте у той час це сприймалося як «лебедина пісня індивида», за словами Ю. Шереха: «Мертва лежить історія. Свою власну ро­мантику творить збунтована одиниця на місько­му дні» [18, с. 554]. Отже: «Про багаточисленні любовні пригоди Володі ходили в той час цілі легенди. Він був у розквіті своєї поетичної сла­ви. Його любовні вірші дівчата деклямували, хлопці в листах переписували його поезії. Вся молода романтична частина української суспіль­ності жила ліричними творами найпопулярнішого тоді оспівувача української природи, краси і кохання» [19, с. 45-46] - згадує В. Куліш. «Я то­ді був буквально закоханий у нього. І красивою зовнішністю своєю, і характером, і, звичайно, талантом він був для мене ніби втіленням самої поезії, ідеалом поета» [20, с. 64], - пише поет С. Щипачов. «Сосюра був для мене богом», - ви­знає письменник Ф. Кравченко [21, с. 112].

Проте амплуа В. Сосюри, звісно, цим не ви­черпується - він також поет-воїн. Його постать можна було би порівняти з воїнами-поетами Ма­зепою, Махном ^[10] (який писав вірші), або з леген­дарним козаком Мамаєм. З російських поетів-воїнів згадаємо М. Гумільова (поезія якого, не­зважаючи на те, що після 1921 р. була майже заборонена, залишалася предметом «таємного культу» як в Росії, так і в Україні [22]), а також М. Лермонтова ^[11] - ним В. Сосюра захоплювався все життя. Ось як він пише про це в автобіогра­фічній поемі: «І все здавалося малому, / що він той Лєрмонтов стрункий. / Його любив він, як тепер / люблю найбільш за всіх на світі. / Спить кароокий офіцер, / і груди, кулею пробиті...» [23]. (Зазначимо, що саме постать М. Лермонто­ва стає однією із знакових для єсенінської теми у В. Сосюри, про що докладніше згодом.)

Але і Єсенін захоплювався Махном, писав про Гуляй-Поле, співав у колі друзів пісні антонівського антибільшовицького повстання [24, с. 117-118]. Це є, ймовірно, найбільш утаємни­чений пласт нашої теми, але саме він і міг зумо­вити глибинне притягання українського поета до Єсеніна. Тому наразі цікаво порівняти дві пое­ми - С. Єсеніна «Страна Негодяев» (інша назва «Номах») і В. Сосюри «Махно». Обидві вони з'явилися майже одночасно. Вперше повністю текст єсенінської драматичної поеми з невеликими купюрами було надруковано в 3-му томі зібрання творів 1926 р. [24, с.189-217]. Але твір був добре відомим у читацьких колах 一 як росій­ських, так і українських, - С. Єсенін неодноразо­во читав його на літературних вечірках. На одній з них на початку 1924 р. був присутній український письменник Калістрат Анищенко [25, с. 341].

Що стосується поеми В. Сосюри, то вона пов­ністю не збереглася або поки що не знайдена. Уривки з неї були надруковані у «Жовтневому збірнику» 1924 р. [26, с. 7-10] та в журналі «Чер­воні квіти» [27, с. 13]. Невідомі раніше уривки наводить С. Гальченко у книзі «Розстріляне без­смертя» [28, с. 308-310]. Уже в 1920-ті роки до­вкола поеми у літературних колах існувала не­абияка інтрига. В. Сосюра неодноразово читав у колі друзів уривки з неї [29, с. 51]; про історію написання розділу, надрукованого у «Жовтнево­му збірнику» (1924), читаємо докладно у спога­дах Петра Панча [30, с. 41-44]. Згадуючи свою розмову з Сосюрою про Махна, Іван Ле наводить такі слова поета: «Це теж етап у нашім виборю­ванні своєї робочої влади! Махно - це тріски з старого, зрубаного дерева. […] Але тріски леті­ли, відчутно зачіпали нас. Набили й мені яки­хось... синців» [31, с. 120-121].

Сюжети поеми про Махна в обох поетів зо­всім різні. С. Єсенін розповідає про пограбуван­ня потягу з золотом, намагання більшовиків зло­вити Номаха (анаграмоване ім'я головного героя) та його втечу з Києва за кордон. У одному з відомих нам уривків сосюриної поеми описуєть­ся весілля. Присутній на ньому Махно (у мину­лому вчитель) вбиває молодого і забирає молоду. В іншому фрагменті поеми розповідається про долю безпритульного хлопчика Антона, який походить із дворянської родини («син феодала»). Його батьків було вбито; сам він, жебракуючи, дійшов до Кавказу і нарешті оселився у циган­ському таборі, а тепер: «за недокурену цигарку / Танцює хлопцям гопака» [27, с. 13]. Якщо звер­нутися до списків поеми, наведених С. Гальченком, то вимальовуються й інші сюжетні лінії. Це лінія, пов'язана з постатю ад'ютанта Махна - «смуглявого хлопця», синьоокого Яна з Познані, та лінія войовничої Ганни, яка могла рубати ша­блею як чоловік і в яку був закоханий Махно. Таке строкате тло довкола постаті головного ге­роя створює відчуття неймовірної реальності, непередбачуваних подій.

Риси Махна у Сосюри - це риси типового ро­мантичного героя, який нехтує людським та божеським законом («наше гасло: “Ріж і бій!”» [28, с. 156]; «Немає для людей зако-о-нів... / Немає для людей межі-і-і...» [28, с. 310] ^[12]). З портрет­них характеристик героя слід виділити характер­ний демонічний погляд: «А за столом... ремні хрестами... / Крізь цигарковий дим-туман / блестить таємними очами, / немов турецький ятаган, / блестить холодними очами... / Сказать?.. Ну яс­но. Це ж... Махно. / В лице янтарними очами - / лице не голене давно» [28, с. 156].

Зазначимо одну кардинальну різницю між двома текстами. Якщо Єсенін принципово задумав «Номаха» як драматичну поему без жіночих образів та любовної інтриги (тому і прибрав ряд­ки, де натякалося на існування у Києві коханки-актриси Номаха) [24, с. 189-289], то В. Сосюра будує сюжет саме на любовній тематиці.

Важко сказати точно, чи знав Сосюра єсенінського «Номаха», - ймовірно, що це так. Принаймні, в українських колах було відомо, що Єсенін працює над цією темою. Кость Буревій писав: «До мене доходили чутки про поета. […] оповідають, що поет захопився Махном й обіцяє утворити на тлі махновщини найкращу револю­ційну поему» [32, с. 282]. Але в будь-якім разі постать Махна, з його любов'ю до свободи та ідеями побудови селянської республіки, не мо­гла не захопити обох авторів.

Розмови про «єсенінське» у В. Сосюри в 20-ті роки почалися дуже рано - вже його перші поетичні збірки, як наголошували критики, були позначені захопленням імажинізмом, насампе­ред творами С. Єсеніна [33, с. 7-10]. Ця теза ви­давалася настільки очевидною, що потрапила до підручника «Історія української літератури» О. Дорошенка (1924) [34]. Проте на початку 1920-х років свою місію В. Сосюра бачив від­мінною від єсенінської: «... невже ж / я буду спі­вати про золоту березу!? - / Ні!» [9, с. 53] - пише він у вірші «Сніг» (1921) ^[13]. Про «золоту березу» В. Сосюра не співав, але алюзії на єсенінські тексти у нього зустрічаються. Додамо, що, за свідченням сучасників, поет відмінно знав тек­сти С. Єсеніна: «Нас, студентів, надзвичайно вражала виключно багата пам'ять В. Сосюри. Він по пам'яті цитував окремі строфи і читав по­вністю багато віршів...» (серед цих віршів автор спогадів називає і єсенінські [36, с. 208]).

Цікаво простежити діалог Сосюри та Єсеніна, виявити свідомі інтертекстуальні реляції. Наприклад, єсенінські рядки «Скоро, скоро часы Деревянные / Прохрипят мой двенадцатый час...» [37, с. 136], «Я знаю, знаю. Скоро, скоро / Ни по моей, ни чьей вине / Под низким траурным за­бором / Лежать придется так же мне» [37, с. 238] відлунюють у текстах В. Сосюри, з тим самим формульним зачином: «Скоро-скоро піду я за грані / із простреленим мертвим челом...» [9, с. 198]; «Скоро прийде кінець, я знаю, / й непо­кірній моїй голові» [9, с. 199]; «Скоро, скоро під регіт і крики / догорю я на власнім огні» [9, с. 142]. Алюзію на єсенінські рядки «Не жалею, не зову, не плачу, / Все пройдет, как с белых яблонь дым» (1921) [37, с. 163] зустрічаємо у поезії 1925 р. «Все пройшло, пролунало над на­ми / і ніколи вже не прийде знов» [9, с. 185]; та­кож: «Все минуло, як молота гули, / як шипшина моя золота» [9, с. 141].

Антиномічне поєднання мотивів любові до всього світу і водночас жорстокості також є спільним для ліричних героїв обох поетів ^[14]: «Все встречаю, все приемлю, / Рад и счастлив душу вынуть» («Край любимый! Сердцу снятся...», 1914) [37, с. 39] - писав Єсенін. У Сосюри: «хо­чу кожного обнять, / хочу кожного любить» [9, с. 175]; «Впасти б на коліна, / й під глузливий сміх / цілувати стіни, / обнімати всіх» [9, с. 146]. Але разом з тим дружба Єсеніна з Блюмкіним, чутка про його присутність на одному з рострілів та відомий рядок «но и я кого-нибудь заре­жу...» - кореспондують з висловленим Сосюрою бажанням «поставити всіх до муру».

Окремо проаналізуємо тексти В. Сосюри, де згадується С. Єсенін. Вони утворюють своєрідний «рецептивний» цикл із п'яти віршів. Три вірші датовані 1926 р., один - 1927-м, ще один - 1930-м; раз ім'я Єсеніна з'являється у поемі «Розстріляне безсмертя» (1960) ^[15]. Хронологічно перший вірш циклу «Ну прощай, я тобі тільки жінка...» був надрукований у другому номері харківського журналу «Всесвіт» 1926 р. [39, с. 3] разом з портретом С. Єсеніна; текст «В сумі» («Тону в журбі, в задуми димі...») з'явився у квітневому числі часопису «Студент революції» [40, с. 4]; вірш «На смерть Єсеніна» (Харків, 1926) подосі не надруковано у жодному зібранні творів В. Сосюри ^[16]. Вірш 1927 р. «Знову місто моє, не чужий я у нім...» Сосюра оприлюднив у київському часописі «Життя й революція» ^[17] [43, с. 148-159], а текст «Два Володьки» (26.V - 3.VI.1930) увійшов до збірки «Серце» (1931). Також уважаємо за доцільне згадати тут текст «Смерть» («Наді мною ні вітру, ні гаю...»). Його було написано 10 лютого 1927 р.; імовірно, під враженням від звістки про те, що на могилі С. Єсеніна у грудні 1926 р. наклала на себе руки близька подруга поета Галина Беніславська. У тексті змальовується похорон поета і самотня фігура дівчини. У заключній строфі порівню­ються долі обох поетів - щойно загиблого і Сосюри: «Лиш єдине питання в груді: / чи багато дівчат на Вкраїні / буде плакать за мною тоді?» [9, с. 200].

Усі названі тексти пов'язані не лише із фак­том смерті С. Єсеніна, а також із її літературним та позалітературним значенням. Вони зовсім різ­ні - і за тональністю, і за висловленими ідеями; складається враження, що поет висловлює су­перечливі думки. Деякі тексти зазнали цензур­ного втручання, зокрема вірш «В сумі». У збірці «Золоті шулики» рядки: «Я - не Єсенін, я - Сосюра, / Поет рабів і комунар» було виправлено на «поет труда і комунар». Починаючи з три­томного видання 1957 року, рядок «Я не один, о, не один!» було замінено на «Нас тисячі, я не один!»... Інвектива «На смерть Єсеніна» 1926 р. писалася В. Сосюрою або в стіл, або для розпо­всюдження у списках, що часто траплялося з йо­го текстами. Те, що вірш не піде до друку, добре розумів і сам автор, про що свідчать рядки: «Не вбачить світу моє слово / пісень вам треба не та­ких!». Зберігся вірш завдяки тому, що поет пере­дав його до Музею Єсеніна в Домі Герцена у Мо­скві [45].

До циклотворчих зв'язків, которі зумовлю­ють сприйняття названих віршів як певного цілісного тексту, належать повторювані образи та знакові поетичні формули, зокрема епітети «зо­лотий» та «синій». Ці кольори були також най­улюбленішими кольорами С. Єсеніна, що не­одноразово підкреслювали українські перекла­дачі. Вони використовували епітет «золотий» навіть тоді, коли в оригіналі було написано «красный»: «Про вечір золотий замислилась до­рога...» («О красном вечере задумалась доро­га...») у перекладі О. Бургардта [46, с. 169]. Під­силюється ця «золотавість» і у віршах, присвя­чених С. Єсеніну: просіяв, як «золотий метеорит» (М. Драй-Хмара «Пам'яті С. Єсеніна» [47, с. 14]); «синєокий, золотоволосий» (Ладя Могилянська «Пам'яті Єсеніна» [48, с. 8]).

У «єсенінських» віршах В. Сосюри семанти­ка кольору «золотий» амбівалентна. З одного бо­ку, «золотий» - колір коштовного металу - є складовою частиною епітета «золотозубий», котрий завжди має негативну оцінку: «Та не ді­ждать золотозубим, / Що я загинув через них» [9, с. 149]; «Ну, що поезія для вас, / Золотозубі павіяни!» («На смерть Єсеніна»), або у вірші 1923 р. «Гергоче місто: - Пожру, нещасний! / Па­нок сміється золотозубий» [9, с. 98]. З іншого боку, «золотий» колір - як нематеріальний, іконічний знак - стає метонімією поета («золоте волосся»): «...у окурках на підлозі / волосся гас­ло золоте...» («На смерть Єсеніна»). До речі, В. Сосюра малює майже такий самий автопортрет: «Смуглявий і стрункий. А золоте волосся / на вітрі шелестить і плеще за плечем...» [9, с. 59]. І ще в одній автохарактеристиці він використо­вує аналогічний образ, що й у «єсенінському» циклі, але тепер не «волосся поета лежить на підлозі», а «серце поета»: «Що ж, топчіть каблу­ками мене! / Тільки серце не руште моє, / бо во­но, наче птичка, лежить / у окурках, в пилу і кро­ві, / тільки марить воно про блакить...» [9, с. 240]. Усі це свідчить про те, що у поезії В. Сосюри поругані, розтоптані «золоте волосся», «серце» стають невід'ємними характеристиками Поета взагалі.

Продовжуючи тему кольорової семантики у рецептивному єсенінському циклі, зупинимося на семантиці кольору «синій». У вірші «В сумі» він з'являється у досить загадковому контексті: «Покривить смерть і брови й губи / У синій сміх, останній сміх... Та не діждать золотозубим, / Що я загинув через них!» [9, с. 149]. Безумовно, чи­тач 20-х років пам'ятав тичинівський рядок 1919 р.: «Чорнозем підвівся і дивиться в вічі, / і кривить обличчя в кривавий свій сміх» [49], пам'ятав він і повість «Красный смех» Л. Андреєва, а також поетичний цикл Петра Карманського «Кривавий сміх» із збірки 1917 р. «Al Fresco». Але покривлене лице і «синій сміх» смерті може бути також ремінісценцією єсенінського образу: «Много зла от радости в убийцах, / Их сердца просты. / Но кривятся в почернелых лицах / Голубые рты» [37, с. 70] ^[18].

І останнє зауваження щодо кольорової семан­тики. У вірші «Ну прощай. Я тобі тільки жінка...» з'являється зловісний чорний силует: «Хто там плаче прощально і дзвінко, чий чорніє в вікні силует...» [9, с. 160]. Не виключено, що це алю­зія на поему «Черный человек» С. Єсеніна ^[19]. У «єсенінських» віршах В. Сосюри вимальову­ється цікава символіка одягу. У тексті «В сумі» згадуються «А за вікном манто і джимі / Шум­лять без краю і кінця...» [9, с. 149]. Ці ненависні В. Сосюрі «манто» і «джимі» зустрічаємо й у ін­ших текстах - вони мають негативну семантику. Але у вірші «Знову місто моє...» їх замінили «ци­ліндр» та «манжети» (характерно, що в поезіях В. Сосюри 1920-х рр. ці аксесуари з'являються лише у цьому вірші разом зі згадкою про Єсеніна ^[20]). Усе це свідчить про те, В. Сосюра використовує знакову символіку одягу, водночас декоду­ючи ці знаки (зокрема, вводячи російськомовні quasi-цитати): «Я б хотів 一 на коня, і рубать, і ру­бать, / щоб циліндри й манжети з руками / од шаблюки - на брук, на разбитую гать!..» [44, с. 201]. Надзвичайно промовистою є ця quasi-цитата: вона апелює до двох відомих єсенінських текстів, у яких ідеться про любов до рідного краю: «Черная, потом пропахшая выть» [37, с. 64] та «Избы забоченились, / А и всего-то пять. / Крыши их запенились / В заревую гать» [37, с. 60].

Семіотичного статусу набувають у Сосюри, за принципом контрасту, «європейський костюм» і «шкіряна куртка» ^[21], наприклад, у вірші 1927 р. «Осінь» («Мурами хмари осінні...», 1927): «У єв­ропейськім костюмі / я не такий, як колись. / Що ж, не такий - і не треба. / Солодко іншим буть. […] Іноді тільки присниться / куртка моя шкіря­на. […] Не марно в столі чекає / браунінг № 2. […] І тоді я на кожану куртку / європейський зміняю костюм» [9, с. 187-188]. «Шкіряна курт­ка», яка стає символом революції ^[22], зустрічаєть­ся й у вірші, присвяченім В. Блакитному: «Ти перед нами стоїш / в куртці своїй шкіряній» [9, с. 155]. (Вкажемо побіжно на важливість теми «В. Блакитний та С. Єсенін у творчості В. Сосюри», зокрема у плані позалітературних кон­текстів. Факт майже одночасної загибелі обох поетів у грудні 1925 р. змусив сучасників зістав­ляти їхні долі. Що, наприклад, робив М. Хвильо­вий, стверджуючи, що, на відміну від С. Єсеніна, який повісив у собі людину, Блакитний повісив у собі лірика ^[23]. У В. Сосюри також В. Блакитний - це насамперед поет революції: «Ти казав, що не можна любить / Революцію й жінку» [9, с. 231], тому і з'являються такі рядки: «Я стримаю сер­це своє, / українське / розхристане / серце. / Я стану таким, як Еллан» [9, с. 230], а також: «Я зроблю тебе робітничим, / моє змучене сер­це!» [9, с. 232]. Отже, поет має вибрати, або мати «серце, піснею проколоте» (за Єсеніним), або за­гартоване «робітниче» серце.)

Ще кілька слів про кожний з «єсенінських» віршів В. Сосюри. У поезії «Ну прощай, я тобі тільки жінка...», розповідаючи про свою особис­ту драму, автор «приміряє» ліричному герою єсенінську долю. Невгамовний вітер нагадує про спільний жереб обох поетів: «Він такий, як і я, невгомонний, / Безталанний такий, як і я» ^[24]. То­му уявне самогубство ліричного героя спонукає поета плакати «за Єсеніним»: «Тільки постріл... і мозок - на клоччя... / І волосся і кров на стіні... / От чому я минулої ночі / За Єсеніним плакав у сні» [54, с. 152-173].

У вірші «В сумі» В. Сосюра риторично від­межовується від чуток про можливе самогуб­ство. «Невже й для мене доля ця?» запитує він, натякаючи на смерть російського поета, і відповідає: «Я - не Єсенін, я - Сосюра»... Що ж хоче оспівувати В. Сосюра? Він намагається стати «поетом рабів (“труда”, за іншою редакцією. - О. П.) і комунаром», «почути Комуни дзвін», бу­ти «завжди готовим»... Здається, ці комсомоль­ські гасла ніщо інше як самозакляття ^[25].

Головними персонажами вірша «Знову місто моє, не чужий я у нім...» стають поет, робітничий народ-колектив і непман. Дія відбувається у моєму=нашому=любому=червоному місті, з яко­го треба вичавити «печального непмана», в очах якого навіть «погас шансонетний вогонь», у яко­го «ні кола ні двора, / тільки ночі нафарблено-п'яні» і якому поет радить «так зробить, як Серьожа Єсенін». Після зникнення чужорідного елементу (непмана) відбудеться злиття сина-поета і «сумного, трагічного та чудного народу» і розпочнеться їхній спільний «важкий похід» у майбутнє. Зв'язки з єсенінською поезією в цьо­му тексті не вичерпуються згадкою про смерть Єсеніна. Як ми вже зазначали, цей біографічний контекст актуалізує інші «знаки» єсенінського тексту - циліндр та манжети. Своєрідно транс­формується у цьому тексті і важлива для пізньої єсенінської поезії євангельська притча про блуд­ного сина ^[26]: «Ти (нарід) тепер не такий, я уже не такий. / Я - твій син і поет, і любов'ю / Дні за­лито мої...» [44, с. 203]. Проте блудний син не повертається з міста до села (як, наприклад, у поезіях Г. Косяченка та Д. Фальківського), а навпаки, йде «у місто»: «О далекі дядьки бородаті мої! / Ви наївні, ви рідні, як діти / Треба нам у міста, у заводи іти, / щоб навчитись уміть і хо­тіти» [44, с. 202]. У цих рядках прочитується алюзія на єсенінські тексти, «Письмо деду»: «Наивность милая / Нетронутой души» [62, с. 139], «Чтоб не сгнить в затоне, / Страну род­ную / Нужно покидать» [62, с. 139], а також - про місто: «...где бег / Быстрее, чем полет [62, с. 142] та «Мой путь»: «И пусть иная жизнь се­ла / Меня напоит новой силой» [62, с. 165].

І наостанок кілька спостережень щодо вірша «На смерть Єсеніна». Як ми зазначали раніше, часто у В. Сосюри єсенінська тема переплітаєть­ся з лермонтовською. Невипадково у вірші «В сумі» поет перетворює відому лермонтовську формулу («Нет, я не Байрон, я - другой, / еще неведомый избранник...» ^[27]) таким чином: «Я - не Єсенін, я Сосюра, / поет рабів і комунар!» Вірш «На смерть Єсеніна» вписується в давню тради­цію російської поезії: присвяти на загибель пое­тів. Саме текст М. Лермонтова, з його гнівними інвективами на адресу вбивць О. Пушкіна ^[28], по­шуків вищої справедливості та вищого суда, став прототекстом для вірша В. Сосюри. Насамперед їх споріднює жанр - поєднання елегії з елемен­тами інвективи [59, с. 124]. Про те, що сосюрівський вірш є елегією, свідчить і традиційний для цього поетичного жанру мотив сліз: «На що те­пер йому похвали, / ридання, квіти і пісні. / У ку­лі б вилить ваші сльози»... Як і вірш Лєрмонтова, «На смерть Єсеніна» схожій на промову оратора, що обумовлює певні його характеристики: поєд­нання різних голосових інтонацій - від скор­ботної до гнівної; патетичні повтори; вигуки, оклики, за якими відчувається емоційна жести­куляція [60, с. 108]. Висновок, зроблений М. Ейхенбаумом щодо «Смерти поэта» М. Лермонто­ва, цілком можно віднести й до вірша В. Сосюри: «Вірш діє саме цією загальною силою емоційної виразності, а не смисловими деталя­ми, не “образами”» [60, с. 110].

Проте В. Сосюра все ж таки використав ори­гінальний образ, який допомогає виявити ще один підтекст вірша - натяк на трагічну долю М. Гумільова. Це образ «золотозубих павіанів». «Павіани» у М. Гумільова - образ амбівалент­ний, в якому поєднуються як позитивні риси (у поемі «Мик» розповідається про царство шляхетних павіанів), так і негативні - тваринна жорстокість, але й невгамовне бажання (опові­дання «Лесной дьявол»). Нам не відомий інший вірш В. Сосюри, де би також з'являлися «павіа­ни». Безумовно, це данина екзотиці, якою В. Сосюра дуже захоплювався (так само, як М. Гумільов). Уживання такого екзотичного об­разу у вірші на смерть поета, можливо, пов'язане з розстрілом у 1921 р. М. Гумільова більшови­ками. Того самого, поворотного для російської літератури 1921 р. помер і О. Блок, якого В. Сосюра також згадує у поезії: «Єсенін... Блок... це - два тавра, / які віки на вашій шкурі / огнем прокляття пропечуть!». Отже, у коротенькому віршеві можемо вбачати потрійний мартиро­лог - трьом загиблим з 1921 по 1925 рр. пое­там.

Насамкінець наведемо текст «На смерть Єсеніна» повністю.

На смерть Єсеніна

Так будьте прокляті ви всі!
На смерть поета ви загнали...
На що тепер йому похвали,
ридання, квіти і пісні.

У кулі б вилить ваші сльози
й перестрілять усіх за те,
що у окурках на підлозі
волосся гасло золоте...

Давно, давно уже пора
Поставить вас усіх до муру
І дать заслуженую путь !
Єсенін... Блок... це - два тавра,
які віки на вашій шкурі
огнем прокляття пропечуть!

Не вбачить світу моє слово
пісень вам треба не таких...
Друкуйте ж траурні книжки,
кажіть облудливі промови...
Це для нащадків ваше слово,
мої скривавлені рядки!

Я знаю , прийде кари час ,
він несподівано настане!..
Тоді згадаєте ви нас,
коли вам смерть у вічі гляне...
Ну, що поезія для вас,
золотозубі павіяни!

Давно, давно уже пора
поставить вас усіх до муру
і дать заслуженую путь !
Єсенін... Блок... це - два тавра,
які віки на вашій шкурі
огнем прокляття пропечуть!

Харків 1926 [61]

Література

1. Белецкий А. И. Владимир Сосюра / А. И. Белецкий // Крас­ное слово. - 1928. - № 5. - С. 141-150.
2. Бойко В. Народнопісенні традиції у В. Сосюри / В. Бойко // Радянське літературознавство. - 1965. - № 1. - С. 73-79.
3. Ляпина Л. Е. «Несобранные» циклы конца XIX века / Л. Е. Ляпина // In memoriam : Эдуард Брониславович Мекш. - Daugavpils : Daugavpils Universitates Akademiskas apgads, «Saule», 2007. - C. 80-86.
4. Коряк В. Сьогочасна українська література (Доповідь у Ко­муністичному Університеті ім. Артема) / В. Коряк // Молод­няк. - 1927. - № 3. - С. 87-93.
5. Гуменна Д. Дар Евтодеї: Іспит пам'яті / Д. Гуменна. - К. : Дніпро, 2004. - 515 с.
6. Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади у двох книгах / Григорій Костюк ; передм. М. Жулинського. - К. : Смолос­кип, 2008. - Кн. 1. - 720 с.
7. Талалаєвський М. Наш Володя! / М. Талалаєвський // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосюру / упо­рядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
8. Бунцельман А. Кілька штрихів до портрета / А. Бунцель- ман // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосюру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
9. Сосюра В. М. Вибрані твори : в 2 т. / В. М. Сосюра. - К. : Наук. думка, 2000. - Т. 1 : Поетичні твори / упорядкування С. А. Гальченка ; вступ. ст. В. П. Моренця. - 648 с. - (Б-ка укр. л-ри. Новітня укр. л-ра).
10. Кузьміч В. Самогубець / В. Кузьміч // Молодняк. - 1927. - № 4. - С. 3-17.
11. Демчук О. Хрещатий барвінок / О. Демчук // Плужанин. - 1927. - № 9. - С. 23-32.
12. Воронова О. Е. Автобиографический миф С. А. Есенина в контексте житийной традиции / О. Е. Воронова // Проблемы научной биографии С. А. Есенина : Сб. трудов по материа­лам Международной научной конференции, посвященной 114-летию со дня рождения С. А. Есенина. - Рязань : Прес­са, 2010. - С. 42-60.
13. Заславский И. Я. Лермонтов и Украина / И. Я. Заславский. - К. : Дніпро, 1989. - 349 с.
14. Сосюра В. Вибрані переклади / В. Сосюра. - К. : Державне видавництво худ. літератури, 1951. - 252 с.
15. Есенин С. А. Полное собрание починений : в 7 т. [Електрон­ний ресурс] / С. А. Есенин / гл. ред. Ю. Л. Прокушев. - М. : Наука, Голос, 1999. - Т. 6. Письма / науч. ред. Л. Д. Громова и Ю. Л. Прокушева. - 816 с.
16. Прокушев Ю. Последний адресат Есенина / Ю. Прокушев // Москва. - 1980. - № 10. - С. 200-212.
17. Упеник М. Риси обличчя / М. Упеник // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосюру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
18. Шерех Ю. Над озером Баварія / Ю. Шерех // Шерех Ю. По­роги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології : у 3 т. - Х. : Фоліо, 1998. - Т. 1 / упоряд. та приміт. Р. М. Корогод- ського. - С. 542-595.
19. Куліш Володимир. Слово про будинок «Слово». Спогади / В. Куліш. - Торонто, 1966. - 68 c. - (Бібліотека видавництва «Гомін України», ч. 30).
20. Щипачов С. Про чуйність / С. Щипачов // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосюру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
21. Кравченко Ф. Незабутній учитель і друг / Ф. Кравченко // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосю- ру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
22. Тименчик Р. К истории культа Гумилева. 1 / Р. Тименчик // Тыняновский сборник. Вып. 13 : Двенадцатые - Тринадца­
    тые - Четырнадцатые Тыняновские чтения. Исследования. Материалы. - М. : Водолей, 2009. - С. 298-351.
23. Сосюра В. Володька / В. Сосюра // ЦДАМЛМУ. - Ф. 44. - Оп. 1. - Спр. 83. - Арк. 15-16.
24. Шубникова-Гусева Н. И. Поэмы Есенина: От «Пророка» до «Черного человека»: Творческая история, судьба, контекст и интерпретация / Н. И. Шубникова-Гусева. - М. : ИМЛИ РАН, «Наследие», 2001. - 688 с.
25. Богомильский Д. К. Есенин и издательство артели писате­лей «Круг» / Д. К. Богомильский // Воспоминания о Сергее Есенине / под ред. Ю. Л. Прокушева. - М., 1975. - 404 с.
26. Жовтневий збірник / за редакцією М. Є. Равіч-Черкаського. - Х., 1924. - 216 с.
27. Сосюра В. «Над морем сидів і хитався од болю...» (з роману «Махно») / В. Сосюра // Червоні квіти. - 1924. - № 6 (9). - C. 13.
28. Сосюра В. Розстріляне безсмертя: Вірші та поеми / В. Со- сюра ; упорядник, автор передмови і коментарів Сергій Гальченко. - К. : Укр. письменник, 2001. - 319 с.
29. Смолич Ю. «Шумлять і клени, і тополі...» / Ю. Смолич // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосю- ру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дні­про, 1968. - 420 с.
30. Панч П. У саду його душі / П. Панч // Голос ніжності і прав­ди. Спогади про Володимира Сосюру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
31. Ле І. Такий у пам'яті Сосюра! / Іван Ле // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосюру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
32. Буровій К. Незахищена людська дитина (Спогади про С. Єсенина) / К. Буровій // Червоний шлях. - 1927. - № 1 (46). - С. 277-283.
33. Сосюра В. Образ в поезії Павла Усенка / В. Сосюра // Со- сюра В. Твори у 10 т. - К. : Дніпро, 1972. - Т. 10. Статті, спогади, листи / упорядкування текстів та примітки Є. Є. Радченко. - C. 7-10.
34. Пашко О. В. Володимир Сосюра та Сергій Єсенін в україн­ській критиці 1920-х рр. ХХ ст. / О. В. Пашко // Наукові за­писки. - К., 2009. - Том 98. Філологічні науки. - С. 93-97.
35. Хвильовий М. Твори : у 2 т. - К. : Дніпро, 1990. - Т. 1 : По­езія. Оповідання. Новели. Повісті / [упоряд. М. Г. Жулин- ського, П. І. Майдаченко]. - С. 84.
36. Риженко Григорій. Улюблений поет молоді / Григорій Ри- женко // Голос ніжності і правди. Спогади про Володимира Сосюру / упорядкування та примітки О. В. Килимника. - К. : Дніпро, 1968. - 420 с.
37. Есенин С. А. Полное собрание починений : в 7 т. / С. А. Есе­нин ; гл. ред. Ю. Л. Прокушев. - М. : Наука ; Голос, 1995­2002. - Т. 1. Стихотворения / науч. ред. А. М. Ушаков ; под- гот. текстов и коммент. А. А. Козловского. - М. : Наука ; Голос, 1995. - 672 с.
38. Фальківський Д. Обрії / Д. Фальківський. - К., 1927. - 64 с.
39. Сосюра В. «Ну прощай, я тобі тільки жінка...» / В. Сосю- ра // Всесвіт. - 1926. - № 2. - С. 3.
40. Сосюра В. «В Сумі» («Тону в журбі, в задуми димі...») / В. Сосюра // Студент революції. - 1926. - № 4. - С. 4.
41. Кулинич А. В. Очерки по истории русской советской поэзии 20-х годов / А. В. Кулинич. - К. : Издательство Киевского государственного университета им. Т. Г. Шевченко, 1958.
42. Радченко Є. Є. Володимир Сосюра : Літературно-критичний нарис / Є. Є. Радченко. - К. : Радянський письменник, 1967.
43. Сосюра В. «Знову місто моє, не чужий я у нім...» / В. Со- сюра // Життя й революція. - 1927. - № 5. - С. 148-150.
44. Сосюра В. М. Твори : у 10 т. / В. М. Сосюра ; [ред. коллегія: П. М. Усенко, голов. та інші]. - К. : Дніпро, 1970. - Т. 1. По­езії / упоряд. текстів Ю. С. Бурляя, І. І. Гончаренко. - 366 с.
45. Иванова Г. П. Украинский Есенин [Електронний ресурс].
46. Антологія російської поезії в українських перекладах / Вступна стаття й редакція Б. Якубського. - К. : ДВУ, 1925.
47. Драй-Хмара М. Пам'яті С. Єсеніна / М. Драй-Хмара // Чер­воний шлях. - 1926. - № 2. - С. 14.
48. Могилянська Л. Пам'яті Єсеніна / Л. Могилянська // Життя й революція . - 1926. - № 6. - С . 8.
49. Кісельова Л. О. Інтертекстуальне тло вірша Павла Тичини «І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв...» / Л. О. Кісельова, О. В. Пашко // Магістеріум. - Вип. 38. Літературознавчі сту­дії. - К., 2010. - С. 13-22.
50. Есенин С. Черный человек / С. Есенин // Новый мир. - 1926. - № 1. - С. 5-9.
51. Вечернее радио. - 1926. - № 31 (445). - 9 февраля. - С. 2-3.
52. Самоделова Е. А. Антропологическая поэтика С. А. Есени­на: Авторский жизнетекст на перекрестье культурных тра­диций / Е. А. Самоделова. - М. : Языки славянских культур, 2006. - 920 с.
53. Хвильовий М. Вас. Еллан / М. Хвильовий // Хвильовий М. Твори : у 2 т. - К. : Дніпро , 1990. - Т. 2 : Повість. Оповіда­ння. Незакінчені твори. Нариси. Памфлети. Листи / упоряд. М. Г. Жулинський, П. І. Майдаченко. - 926 с.
54. Киселева Л. А. Восприятие и осмысление творчества Есе­нина в Украине : начальные этапы рецепции / Л. А. Киселе­ва, О. В. Пашко // Есенин и мировая культура. Материалы Международной научной конференции, посвященной 112-й годовщине со дня рождения Сергея Александровича Есени­на. - Москва - Константиново. - Рязань : Пресса, 2008. - С. 152-173.
55. Косяченко Г. Блудний син / Г. Косяченко // Життя й револю­ція. - 1927. - № 9. - С. 213.
56. Доленго М. Володимир Сосюра / М. Доленго. - Х. : Літера­тура і мистецтво, 1931. - 95 с.
57. Семенко М. Пісня трампа (С. Єсеніну) / М. Семенко // Куль­тура і побут. - Х., 1926. - № 2. - 10 січня. - С. 3.
58. Лермонтов М. На смерть поета («Замовк поет. Рабом огу­ди...») / М. Лермонтов ; переклад В. Сосюри // Літературна газета. - 1939. - 10 жовтня.
59. Фризман Л. Г. Жизнь лирического жанра. Русская элегия от Сумарокова до Некрасова / Л. Г. Фризман. - М. : Изд-во «Наука», 1973. - С. 124.
60. Эйхенбаум Б. М. Лермонтов: Опыт историко-литературной оценки [Електронний ресурс] / Б. М. Эйхенбаум. - Л. : Гос. изд-во, 1924. - 168 с.
61. Російський державний архів літератури та мистецтва, Мо­сква (Росія) (РГАЛИ). - Ф. 190. - Оп. 1. - № 136. - Арк. 1.
62. Есенин С. А. Полное собрание сочинений : в 7 т. / С. А. Есе­нин ; гл. ред. Ю. Л. Прокушев. - М. : Наука ; Голос, 1995­2002. - Т. 2. Стихотворения (Маленькие поэмы) / науч. ред. Ю. Л. Прокушев ; подгот. текстов и коммент. С. И. Субботи­на. - М. : Наука ; Голос, 1997. - 464 с.