Ранній період творчості Володимира Сосюри (1917–1918 рр.)

Романько В. І.

У статті мова йде про ранній етап творчості відомого українського поета, уродженця Донецького краю Володимира Сосюри. Тема мало досліджена, тому автору необхідно було звернутися до архівних матеріалів, рідкісних видань 1917-1920-х років. У його ранній творчості переважають вічні теми: кохання, пошуки щастя, свого місця у суспільстві. Сам поет проходить складний шлях до національної самосвідомості. Все більше і більше у Сосюри з’являється віршів, написаних українською мовою.

Здається, що про Володимира Сосюру написано і сказано багато - як за життя поета, так і наприкінці минулого століття й на початку нового. І все ж серед критичних статей зовсім обмаль тих, що висвітлюють ранній період творчості В. Сосюри, починаючи з його перших юнацьких проб пера до появи поеми «Червона зима» (1921), яка й принесла поетові славу, підняла його на поетичний олімп української літератури. Деякі міркування з цього питання виклали критики 1920-х років, які активно включалися в літературні дискусії і не могли оминути творчість Сосюри, серед них: О. Білецький, В. Коряк, А. Музичка, Я. Савченко, П. Христюк. Звернули відповідну увагу на ранню поезію Сосюри і сучасні дослідники: В. Моренець, С. Гальченко, Ю. Бурляй, В. Подов, В. Замковий та інші. Скоріше за все, критики не ставили за мету глибоко дослідити перші поетичні спроби хлопця з

Донбасу - звернення до юнацького поетичного запалу було, скоріше, тим місточком, по якому переходять до наступних питань, більш серйозних - до більш художньо досконалішої поезії Сосюри.

Дійсно, у творчому доробку молодого Сосюри, який і в думках не мріяв, що у шкільних хрестоматіях його ім’я буде стояти поруч з іменами Франка, Коцюбинського, Лесі Українки, а то й самого Шевченка, ми не знайдемо високохудожніх зразкових творів з точки зору поетичної майстерності. Але ці перші кроки у велику літературу відрізняються глибиною думки, величним духом епохи громадянської війни, щирістю молодого автора-бійця, «палкою вірою В. Сосюри в оновлення життя» [1, с. 9]. Звернення до витоків потрібне, перш за все, для того, щоб зрозуміти подальший шлях Сосюри (як поетичний, так і чисто людський), який був дуже й дуже нелегким.

У цій статті ставимо за завдання розглянути мало досліджену поезію Сосюри 1917-1918 років. Це роки його поетичної проби, пошуків своєї теми, перші несміливі кроки в літературу. Наголошуємо, що ця сторінка у творчій біографії визначного українського поета-лірика є маловідомою і малодослідженою. Нарешті, вважаємо, що дослідник має право обмежитися відповідними хронологічними рамками, не маючи можливості у невеликій статті охопити весь творчий шлях поета.

Свої перші вірші Сосюра відносить до 1912-1913 років. У багатотиражній газеті Донецького (нині Лисичанського) содового заводу «Прапор Ілліча» за 27 березня 1939 року була вміщена «Літературна сторінка», де знаходимо два твори В. Сосюри: вірш «Мій син» (присвячено сину Володимиру) і «Моя автобіографія». Саме в цій автобіографії Сосюра пише: «Вірші почав писати з 14 років. Писав російською і українською мовами. Перші вірші мої були надруковані в газеті «Голос рабочего», що виходила в Лисичому» [2, с. 14]. Це підтверджує і друг Сосюри Микола Сидорович Мойсеєнко у листі до краєзнавця з Лисичанська В. Подова: «...с В. Н. Сосюрой дружил с детства... А когда я был во флоте, то В. Н. Сосюра учился в сельхозучилище в местечке Ямы. И тогда он неоднократно присылал мне свои стихи на русском и украинском язиках» [2, с. 14].

Переважна більшість цих перших напівдитячих поетичних проб пера, яким характерні традиційні мотиви тогочасної лірики, згинуть у роки Першої світової війни.

Щодо першого друкованого вірша Сосюри у дослідників немає єдності. Артемівський краєзнавець В. П. Замковий стверджував, що перший вірш під назвою «Невеста» (російською мовою) з’явився у газеті «Бахмутская копейка» в 1915 році. Саме тоді, як писав дослідник, «17-летний юноша, воспитанник Каменского агрономического училища, расположенного вблизи селения Ямы (ныне город Северск), безумно влюбился в гимназистку, первую красавицу Бахмута Констанцию Рудзянскую, полячку по национальности. Именно ей и посвятил свое первое стихотворение «Невеста», напечатанное в газете «Бахмутская копейка»» [3, с. 63]. Але автор не наводить ні тексту названого вірша, не дає його аналізу. Скоріше всього, він його, на жаль, не читав.

В. Замковий повідомляє і про те, що другий вірш В. Сосюри під назвою «Молитва за Родину» під псевдонімом «Гражданин» з’явився в «Народной газете Бахмутского земства» навесні 1917 року. На думку краєзнавця, це недосконалий твір молодого автора, у якому ліричний герой стає «под знамя труда» [3, с. 64].

Більш конкретним і точним у поясненні перших поетичних спроб свого земляка є лисичанський краєзнавець В. Подов. Він розшукав вірші Сосюри у газеті «Голос рабочего», куди і направляв майбутніх дослідників сам поет. Як встановив краєзнавець, у 1917 році вийшло більш як 150 номерів цієї газети. В архівах і бібліотеках знайдена поки що невелика частина - за жовтень-грудень 1917 року. Але й за ці три місяці у «Голосе рабочего» вийшло чимало творінь молодого автора: 28 віршів та нарис «Смерть отца». Слід зауважити, що 27 віршів написано російською мовою і тільки один - «Чи вже не пора» - українською.

У ранніх віршах Сосюри превалюють вічні теми - любов, щастя, вболівання за долю своєї держави... Юному поетові здається, що щастя для людини - тільки у мріях. Його ліричний герой розчарований тим, що реально він щастя не відчуває: «Это звук. Только звук в небесах». Повтор слів «Счастье» у кожній з перших чотирьох рядків, а потім ще й у сьомому рядку, винесене воно і в заголовок даного твору, говорить про те, що саме проблема щастя є головною проблемою цього твору. І все ж віра у краще залишається: «Счастье, может быть, есть, / Но не здесь». (Вірш «Счастье»).

Ліричний герой молодого Сосюри часто знаходиться наодинці, хоч за вікном і вирує життя. І знову тут сльози, могила, розчарування у житті. Ці мотиви особливо характерні для вірша «Вновь один»:

Яркое солнце смотрит в окно.
В сердце моем, как в могиле, темно,
Песня пропета моя...
В роще так чудно поют соловьи, -
Капают жарко слезы мои -
Счастья ведь нет у меня.

Після цих сосюриних рядків приходять на згадку поетичні рядки символіста Соллогуба: «В поле не видно ни зги. / Кто-то зовет: «Помоги!» / Что я могу? / Сам я и беден и мал, / Сам я смертельно устал, / Как помогу?» [10, с. 390].

Дійсно, у вираженні таких настроїв на початку нового століття Сосюра був не одиноким. Подібні мотиви - трагічність, безвихідність, безсилля, звернення до потойбічного світу - характерні творчості багатьох поетів-модерністів того часу, серед них, таким знаменитостям, як Ахматова, Соллогуб, Єсенін.

Розкриття душі закоханих, причому кохання нещасливого, на межі розриву чисто по-акмеїстськи звучить у віршах Сосюри «Если можешь...», «Спетая песня» та деяких інших. Розлука дається ліричному герою нелегко, і все ж він не звинувачує свого друга: «Друг, простимся без жалоб с тобой». Розбите кохання забирає останні сили: «Нет сил бороться, верить, жить». Відчувається, що минуле було щасливим, його важко забути, з ним важко порвати.

Однією з центральних тем ранньої творчості Сосюри є тема заклику до миру, до братського єднання, до свободи. У деяких своїх віршах поет показує безглуздість кривавої війни, яку продовжував Тимчасовий уряд Росії («После смерти»), трагізм громадянської війни, коли брат йшов на брата («Брат на брата»)...

Актуальний заклик до єднання, який не зникає з вуст слов’ян ще від безсмертного Бояна, невідомого автора «Слова про Ігорів похід», звучить у Володимира Сосюри в одному із перших його віршів, написаних українською мовою, - «Чи вже не пора...». Про цей вірш хотілося сказати більш докладніше. Вперше надрукованим на сторінках «Голоса рабочего» дослідники знайшли його в номері за 22 жовтня 1917 року. Сам же поет в «Універсальному журналі» за 2 грудня 1928 року відмітив, що саме цей вірш вперше з’явився в журналі «Вільна думка». Сосюра писав: «1918 року, коли німці захопили Україну, я вчився в сільськогосподарській школі при ст. Яма Північно-Донецьких залізниць. У Бахмуті почав виходити журнал учневої молоді «Вільна думка», де й надрукували мого першого вірша «Чи вже не пора»» [4, с. 137]. Сосюра приводить повністю текст цього вірша. І далі знову слідує коментар: «Перший надрукований «вірш»... Та ще й в журналі. Я не сміюся з тих хвилин радості і з вірша - мого першого наївного вірша, моєї дитинки, що потонула в громі громадянської війни. Повстанцем возив і носив я з собою цей журнал і, коли думав, що умру від тифу, подарував його сестрі-жалібниці, щоб передала його моїй матері...» [4, с. 137].

В. Моренець нагадує нам про те, що Сосюра підтвердив цю думку в автобіографії, датованої квітнем 1945 року [5, с. 8-9]. Там сказано: «Першого мого українського вірша було надруковано в бахмутському журналі учневої молоді «Вільна думка» за назвою «Чи вже не пора».

Підтвердженням того, що перші друковані вірші Сосюри з’явилися у Бахмуті, знаходимо і в листі поета до мешканців міста, який зберігається у Артемівському краєзнавчому музеї: «Бахмут... Наше повітове місто, де колись я жив, де вперше надруковано перший спів моєї душі...» [6, с. 66].

Таким чином, є свідчення про те, що перший український вірш Сосюри «Чи вже не пора» з’явився в журналі «Вільна думка» (Бахмут) та в газеті «Голос рабочего» (Лисичанськ). На жаль, ні в архівах Бахмута (колишнього Артемівська), ні в інших архівах України чи за кордоном довгий час ніхто не міг віднайти журнал «Вільна думка». І все ж невтомному досліднику, головному зберігачу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорю Корнацькому пощастило - примірник журналу «Вільні думки» (саме так називався журнал) він віднайшов у кінці 2015 року у фондах Національної історичної бібліотеки України (м. Київ). Саме там і були надруковані два вірші поета-земляка: «Чи вже не пора.» та «Вечір» під його справжнім прізвищем - Сюсюра.

Як актуально звучать сьогодні Сосюрині рядки з вірша «Чи вже не пора перестати так гризтись...»! Автор з болем у душі з допомогою питальних та окличних речень намагається звернутися до сучасників, пробудити у них прагнення до свободи, до єднання: «Ой встаньте, ой встаньте, вже хмари несуться, / і смерть вони зіроньці волі несуть...»; «Нехай того зразу захопить могила, / хто спить в цей сумливо-злий час!». І знову повтор у кінці вірша:

Чи вже не пора перестати так гризтись, бо зіронька волі захмарилась вже.

Нам треба єднатись і з ворогом битись,
Що з сміхом кайдани нам знову кує!

Відчувається, що ліричний герой, душа якого у неспокої і тривозі за свою рідну Україну, має свою тверду і впевнену позицію - це викладено у заклику: «Нам треба єднатись!..».

Характеризуючи початковий етап поетичних спроб молодого Сосюри, Володимир Моренець відмічав: «Як поет В. Сосюра вийшов із річища романсової традиції, означеної інтонаціями сповіді та звіряння, певним образним рядом («сказка задумчивых звезд», «сон умирающих роз», «бред утомленной души» тощо). Але за складом творчої натури, за чіткістю й гостротою бачення реальності від самих початків був іншим. Факти соціальної дійсності викликали в нього таку ж бурхливу реакцію, як і факти життя особистого. Соціальна тематика якось дивовижно (бо вельми природно!) уживалася в його вірші із сентиментальними медитаціями. Його юна душа, яка ще не встигла зазнати світоглядних розчарувань, була відкрита всьому сущому і в людині, і в суспільстві» [7, с. 8].

Таким чином, рання лірика Сосюри посідає чільне місце у його творчому доробку, становить той фундамент-основу, без якого не буває жодного поета. Яка вона, в чому її слабі чи сильні сторони - це вже інша справа.

Список використаної літератури:

Моренець В. П. Володимир Сосюра / Володимир Моренець. - К. : «Дніпро», 1990. - 262 с.
Подов В. Сосюра известный и неизвестный / Владимир Подов. - Луганськ, 1999. - 120 с.
Замковой В. П. Артемовский литературный цех: Культурологический очерк / Валентин Замковой. - Артемовск, 1993. - 228 с.
Сосюра В. Розстріляне безсмертя: Вірші та поеми / Володимир Сосюра. - К. : «Укр. письменник», 2000. - 319 с.
Моренець В. П. Володимир Сосюра /Володимир Сосюра. - К. : «Дніпро», 1990. - 262 с.
Замковой В. П. Артемовский литературный цех: Культурологический очерк / Валентин Замковой. - Артемовск, 1993. - 228 с.
Моренець В. П. Володимир Сосюра: Вступна стаття // Сосюра В. М. Вибрані твори: В 2 т. - Т. 1. - К. : «Наук. думка», 2000. - С. 5-42.

Л-ра: Грані історії. – 2018. – Вип. 1. – С. 322–326.

Біографія

Твори