Ідіостильові риси творчості Володимира Сосюри в сучасному історико-культурному контексті

(Слов'янськ) УДК 81'42-811.161.1

Г. В. Мітніцька

У статті подано аналіз критичних праць, присвячених творчому доробку В. Сосюри, з історико-культурним коментарем. На основі опрацьованих досліджень основними рисами ідіостилю В. Сосюри визначаємо ліризм, щирість, душевність, сердечність, гуманістичність, народопісенність, жанрову різноманітність. З огляду на висловлення сучасників письменника і дослідників його творчості проаналізовано також ідейно-художнє й тематичне спрямування поезій та особливості мови творів митця: образність, тропіка, ритмомелодика, стилістичні фігури і прийоми.

Ключові слова: Володимир Сосюра, ідіостиль.

Митницкая А. В.

Идиостилевые черты творчества Владимира Сосюры в современном историко-культурном контексте

В статье представлен анализ критических материалов, посвященных творчеству В. Сосюры, с историко-культурным комментарием. На основе изученных исследований как основные черты идиостиля В. Сосюры выделяем лиризм, искренность, душевность, сердечность, гуманистичность, близость к народной песне, жанровое разнообразие. На основе высказываний современников писателя и исследователей его творчества проанализированы также идейнохудожественная и тематическая направленность поэзий и особенности языка произведений художника слова: образность, тропика, ритмомелодика, стилистические фигуры и приемы.

Ключевые слова: Владимир Сосюра, идиостиль.

Mitnitska G. V.

Volodymyr Sosura's individual stylistic features in the context of modern history and culture

This article represents analyses of critical papers, that contain historical and culture commentary and which are devoted to Volodymyr Sosura's poetry. There are main features of Volodymyr Sosura's individual style: lyricism, generosity, heartiness, humaneness, following of traditional songs characteristics, genre variety. According to the author contemporaries and researchers opinions ideological, artistic and thematic peculiarities and poet's individual style (vividness, tropes, rhythm, stylistic figures and methods) are studied.]

Key words: Volodymyr Sosura, individual style.

З огляду на актуальний у гуманітарних науках антропоцентризм останнім часом українські дослідники активно звертаються до мовознавчих студій, присвячених окремим аспектам мовотворчості митців слова, особливостям мови одного чи циклу творів, рідше 一 аналізу й системному опису мовної особистості, характеристиці ідіолекту письменника загалом (Н. Сологуб, Т. Космеда, К. Голобородько, Г. Бикова, О. Малахова, Т. Должикова, Н. Дужик, О. Переломова, В. Півень, О. Черевченко, С. Січкар, Н. Майборода, В. Стецій) [Українська лінгвостилістика 2007].

Постать Володимира Сосюри посідає визначне місце в українському історико-культурному просторі, хоча сьогодні й констатуємо неоднозначні погляди на його особистість, а іноді й на його творчий доробок, тому на часі дослідження його спадщини під новим кутом зору, без ідеологічних обмежень та ярликів. Мета цієї розвідки 一 проаналізувати літературно-критичні матеріали різного часу, присвячені творчості поета, зокрема в мовознавчому аспекті.

За Володимиром Сосюрою міцно закріпилося звання „лірика революції”, „пролетарського письменника”, який тільки те й робив, що „славив звитяжну боротьбу революційного народу”, „утверджував велич робітничого класу”, „грізно розвінчував справжні наміри прислужників капіталізму”, „славив дружбу між народами” і ще писав про кохання. У нашій свідомості В. Сосюра все ще залишається яскравим представником поетів 一 ліриків нового покоління, покоління, яке було приречене пристосовуватися до умов ідеологічного керівництва літературою. Лише за останні два десятиліття уявлення про Володимира Сосюру збагатилося новими матеріалами, фактами, творами, які дають підстави оцінювати постать поета всебічно, ураховуючи ситуацію трагічної доби, у яку йому довелося жити і творити [Краснікова 2004: 2 一 3].

Попри те, що майже всі критики засвідчили високохудожність текстів В. Сосюри, а його твори вивчали в школі, предметом мовознавчих студій спадщина письменника ставала нечасто: заборонену епіку В. Сосюри досліджувала В. Краснікова (2000), наголошуванню іменників у поезії Володимира Сосюри присвячена дисертація Л. Палей (2003), як матеріал своїх досліджень твори письменника залучали Л. Царик (дуальність художнього світу поета та його жанрова система, 2001) і Н. Поколенко (східноукраїнський поетичний „канон”, 2007).

Цілісного ж і об'єктивного аналізу поетичного доробку Володимира Сосюри 一 без упереджень, ярликів та штампів 一 до сьогодні, на жаль, не подано. Звісно, критичні статті, присвячені творчості письменника, які маємо в арсеналі, містять цінні зауваги щодо особливостей стилю поета. Саме тому вважаємо актуальним подати стислий огляд критичних матеріалів, що послужить відправною точкою для подальшого цілісного семантико-функціонального аналізу поетичного словника Володимира Сосюри.

Здійснений аналіз критичних статей, присвячених постаті Володимира Сосюри та його творчості, засвідчив неоднозначне ставлення дослідників до особистості поета й не одностайну оцінку його доробку.

Про це свідчать уже найменування-характеристики, що їх використовують на адресу В. Сосюри критики у своїх роботах: „поет-майстер … не особливо цікавий серед українських під радянських поетів, … характеристичний представник складного і цікавого типу української людини під радянського періоду”, „поет-лірик з явним креном в стихійно-елементарну (й примітивну) емоційність” (В. Гришко, 1951 р.), „один з найкращих сучасних українських поетів” (О. Кудін, 1957 р.), „видатний поет-лірик” (Є. Кирилюк, 1970 р.), „майстер ліричних мініатюр” (Л. Пустовіт, 1988 р.), „видатний лірик” (О. Білецький, 1990 р.), „неперевершений майстер інтимної лірики” (М. Наєнко, 1990 р.), „поет серця, почуття, а не розуму, думки”, „найчистіший” лірик, але водночас 一 і найменш оригінальний” (Б. Тихолоз, 2001 р.).

Усі, проте, відчували щось особливе у Володимирові Сосюрі, бачили його особисті вагання, роздвоєність його душі („двоєдиний Володька”) і писали про це. Дехто, як от В. Моренець, безпосередньо ставили запитання „хто ж він, цей Сосюра?”: „Спробуємо зрозуміти феномен В. Сосюри: завдяки чому цей простий, незрідка до наївності відвертий спів склав цілу сторінку духовного літопису радянського суспільства” [Моренець 1989: 39]. Відповіді на це запитання присвячена не одна літературознавча розвідка, ми ж спробуємо подати аналіз ідіостилю митця у сприйнятті критиків.

П. Кузьмич пояснює особливості ідіостилю поета віхами його особистого життя: „Виходець з Донбасу, колишній шахтар, він добре знав тяжкі дореволюційні роки, непосильну працю, злидні і голод. З великою художньою силою висловив поет у віршах почуття і думки трудової людини” [Кузьмич 1978: 35].

Ось як у загальних рисах О. Білецький характеризує ідіостиль В. Сосюри: „Химерний стильовий^[I] синтез, що більше скидається на строкату еклектику початківця, котрий ще не вступив у свій голос, 一 має міцний і певний спільний знаменник. Це, як можна легко збагнути з попереднього пасажу, 一 переосмислена в контексті нової Доби „романсова” романтика, революційно-радянський сентименталізм” [Белецкий 1990: 68].

Б. Тихолоз пропонує своє бачення стилю митця: „Пролетарський сентименталізм” 一 напрочуд точне окреслення індивідуального стилю „українського солов'я” (В. Сосюри 一 Г. М.). Він і справді, по-перше, 一 поет таки пролетарський, а не елітарний, аристократичний. І не тільки через своє соціального походження. Насамперед 一 через особливості поетичної натури і культури. По-друге, Сосюра - поет серця, почуття, а не розуму, думки. При цьому почуття завжди прагнуло якомога вільнішого, природнішого впливу у незагачену умовностями течію словоплину. Стихійно-безпосередня емоційність якнайкраще відповідала смакам найширших читацьких мас [Тихолоз 2001: 68].

Зосереджуючись на окремих рисах стилю поета, Б. Тихолоз намагається прокоментувати, пояснити чинники, що впливали на їх формування: „В. Сосюра з-поміж наших „головних героїв” 一 „найчистіший лірик, але водночас 一 і найменш оригінальний. Тим паче, що сам нещадно експлуатував ті звучні струни, які практично одразу віднайшов у своїй голосистій, але не надто широкого діапазону лірі. Експлуатував настільки, що заполонив власну творчість нав'язливими самоповторами, постійними настроями, улюбленими композиційними прийомами (як от всюдисуще романсове „кільце”). Це явище подібне до графоманії, та відрізняється від неї тим, що епігон-імітатор (наслідувач) і його талановитий патрон (літературний батько) тут - в одній особі. Саме цю властивість творчості Сосюри літературознавець Степан Крижанівський влучно назвав „інерція стилю”. Раз втрапивши у „свій голос” віднайшовши „свою струну”, поет, здається, більше ніколи й не намагався подолати межі цієї творчої самовизначеності, а тільки екстенсивно (кількісно, вшир, а не вглиб) розробляв „освоєну територію” власного обдаровання. Єдине, куди проривався його талант із «сосюристої» лірики 一 це в такий же ліричний «сосюристий» ліро-епос. Та всі поеми Сосюри - це в основі своїй цикли віршів, об'єднаних спільним настроєм і темою: заполонений власними емоціями і нечисленними рефлексіями, поет не вмів вив'язати суцільну сюжетно-композиційну тканину на більше художнє полотно. Тому й „Червона зима” і „Тарас Трясило”, і „Мазепа”, й „Розстріляне безсмертя” розслизаються у морі ліричних переживань автора, мов сніг на сонці. Сосюрі бракувало стриманості й чуття міри, мужності і, мовляв Маланюк, „металу” в голосі, зрештою, естетичного смаку і такту” [Там само].

Усе ж, попри деякі риси, що не подобалися критикам то однієї епохи, то іншої, внесок Володимира Сосюри не можна переоцінити. Як резюмує В. Гришко, „цінність Сосюри не в особливостях його поетичної техніки, а в особливостях того людського явища української дійсності під радянського періоду, що становить собою зміст його поетичного світу. Це явище ніде не виявилось так яскраво і ніде не знайшло такого широкого свого вислову, як саме в особі Сосюри та в його наскрізь особистій й наскрізь щирій поезії. І саме оця щирість поетичного вислову Сосюри, що виявляє нам його таким, яким він є, а є він якраз характеристичним представником складного і цікавого типу української людини під радянського періоду, - саме це й робить його особливо цікавою людською постаттю в українській підрадянській літературі, набагато цікавішою, бо безпосереднішою, правдивішою, ніж усі ці рафіновані Бажани, Рильські й Тичини” [Гришко 2000: 722].

Зрештою, можемо виокремити подані нижче основні риси ідіостилю Володимира Сосюри, навівши як аргументи цитати з розвідок дослідників його творчості.

Ліризм - „суто сосюринський ліричний ключ” [Олійник 1986: 11]:

своєрідність патетики в стилі Сосюри в тому, що вона поєднана з ліричними тонами... [Кирилюк 1970:11];
проникливий ліризм - не тільки риса, ознака стилю поезії В. Сосюри. Це вираз його світосприймання, його душевно- психологічного стану. Звідси - виняткова інтимність і безпосередність поетової мови [Олійник 1986:11];
в особі Сосюри прийшла лірика надзвичайно чула.., немов створена для оспівування голубих вечорів і садів України. Сила поета й на перших етапах його творчості, й пізніше - передусім у ліриці, щирій, безпосередній і натхненній. [Кирилюк 1970: 11, 16];

виповнена вщерть ліричними інтонаціями. [Наєнко 1990: 28].

Щирість, душевність, сердечність, гуманістичність:

сила поезії В.Сосюри 一 у її непідробній щирості й задушевності, емоціональній образності, у постійній глибокій увазі до внутрішнього світу людини, до її почуттів і переживань, у тому кришталево чистому мовному джерелі, яке живодайним струменем б'є з кращих його віршів [Кудін 1957: 5];
щирість, відвертість і громадянська мужність у розмові з читачем про найскладніші періоди історії України 一 це головні ознаки творів Сосюри [Гальченко 1998: 15];
секрет палкої народної любові до поета полягає насамперед у граничній щирості і справжності почуттів, котрі переповнювали це велике й чуле серце 一 і вихлюпували в поезію [Тихолоз 2001:64];
твори В. Сосюри високо гуманістичні [Кудін 1957: 8].

Народнопісенність:

не про поверхову стилізацію, а про авторське вміння переплавляти й трансформувати народнопісенні зразки, давати їм нове поетичне життя [Пустовіт 1988: 53];
ліричні вірші також наближаються до народних пісень насамперед своїм здоровим оптимізмом, виразною ніжністю й винятковою пристрастю висловлених почуттів [Наєнко 1990: 30];
для Сосюри взагалі властиве художнє мислення з участю народнопісенної символіки, образної системи, тому такий органічний зв'язок поетичного й народного [Бойко 1982: 77].

Жанрова різноманітність:

жанрова різноманітність 一 від ліричної мініатюри, до балади й пісні, до романсу й лірико-філософського роздуму, до памфлету й ліро- епічної поеми [Кудін 1957: 47];
виразний приклад природного переходу від епосу до лірики [Там само: 10].

Дослідник, який присвятив не одну розвідку творчості поета 一 О. Кудін 一 відзначає також „чітко розроблений сюжет,…виразну окресленість характерів героїв, які розкриваються в складних обставинах і життєвих ситуаціях” [Там само: 14], „виняткову безпосередність й гостроту світосприйняття, чудову здатність вбирати в себе і художньо відтворювати тони, мелодії, фарби життя й природи” [Там само: 46], „просту і дохідливу форму” поезій, що „виражали інтереси революційного народу” [Там само 7: 9], „виключну стислість і компактність” [Там само: 10].

Життєвий шлях Володимира Сосюри, історико-культурні особливості тієї епохи, у яку він жив і творив, безпосереднє оточення поета і власне його світобачення зумовили ідейно-художнє й тематичне спрямування його поезій. І тут спостерігаємо дуальність, що є однією з основних відмінностей поетичного доробку митця. „А він любив Україну й Марію...”，дві любові поета 一 до жінки й Вітчизни 一 були двоєдиним джерелом його поетичного натхнення, 一 писав Б. Тихолоз. 一 Відтак головні струни Сосюриної ліри 一 інтимна й патріотична” [Тихолоз 2001: 72].

Б. Олійник, сучасник Володимира Сосюри, широту ліричної тематики поета вбачає в акцентах на суспільному: „Про широту поглядів, тематичну поліфонію і глибину мислення свідчать чимало його епічних полотен..., які стоять у ряду тих широкоформатних творів всієї нашої багатонаціональної радянської поезії, де вперше не масштабному історичному тлі талановито розгорнуто рух повсталих мас, яскраво переданий пафос становлення нового соціалістичного суспільства, відстояного в кривавих боях із старим світом” [Олійник 1986: 122].

Автор передмови до одного з видань творів поета ー О. Кудін 一 так характеризує спрямування й тематику його творів: „Своїми ідейно-художніми особливостями вірші В. Сосюри . являють собою типовий зразок масової червоноармійської творчості, яка так бурхливо розвивалася в роки громадянської війни. В творчості В. Сосюри знайшли проникливе змалювання патріотичні почуття й думи радянських людей 一 будівників комунізму, типові риси багатогранного характеру ліричного героя” [Кудін 1957: 8, 31].

Ідейно-тематичне „подвійне” коло Сосюриної лірики було окреслене в критиці так:

незвичайність, новизна ліричних „сплавів” громадянського й особистого [Пустовіт 1988: 50];
соціальна тематика природно вживалася в його вірші з сентиментальними медитаціями [Моренець 1989: 456];
соціально-філософська тематика [Там само: 458];
і опис подій, і складність та глибину людських почуттів [Кирилюк 1970: 11];
багатий світ людських емоцій, дум і переживань [Кудін 1957: 46 一 47];
дружба й кохання юних сердець, краса рідної природи [Там само: 16];
у постійній глибокій увазі до внутрішнього світу людини, до її почуттів і переживань, у тому кришталево чистому мовному джерелі, яке живодайним струменем б'є з кращих його віршів [Там само: 5];
висока ідейність пройшла крізь розум, серце й волю поета... [ Кирилюк 1970: 12];
висока субстанція патріотизму, громадянської пристрасті [Олійник 1986:12];
більшовицька ідейність, комуністична партійність, що виявилась у відтворенні подій громадянської війни, яка тільки-но закінчилася [ Кирилюк 1970: 10];
народні рухи, колективну енергію трудового народу, революційну, очищувальну силу історії, боротьбу за оновлення світу [Пустовіт 1988: 50];
думи й почуття широких мас трудящих [Кирилюк 1970: 9];
бойовий заклик до революційної дії [Кудін 1957: 7];
події Великого Жовтня і громадянської війни, героїчні будні відбудови й реконструкції, любов і працю радянських людей, їх інтернаціональну єдність і патріотизм [Кузьмич 1978: 37];
про людей, про близьких і знайомих, про явища природи.., численні мальовничі замальовки й картини природи України, Донбасу, про яку В. Сосюра пише з глибокою й тремтливою любов' ю [Кудін 1957: 16];
любов до рідного краю - Донбасу, до його героїчних людей, природи.., яскрава, невгасна любов до колиски свого життя [Монастиренко 1976: 107];
дружба братніх народів.., свій рідний край, рідна мова [Кирилюк 1970: 37];
поезії Сосюри, що підносили моральну красу людини, оспівували чистоту її почуття [Там само: 17];
історичний колорит епохи [Кудін 1957: 11];
рядові буденні факти [Там само 1957: 15].

Звичайно ж, кожен читач, кожен дослідник, критик вбачає у творчості Володимира Сосюри передусім те, що близьке його серцю, душі, світобаченню, зрештою - історико-культурному контекстові, ідейно-політичним настановам. Своє завдання у зв' язку з цим ми вбачаємо у тому, щоб на основі аналізу саме мови поезій з'ясувати основні лексико-семантичні групи й функціональні поля тканини творів і мовні засоби їх вербалізації.

Як слушно зауважує В. Калашник, „будь-яке дослідження поезії не може залишати поза увагою вербальної її форми, а розгляд поетичної (не тільки у вузькому, а й ширшому значенні) мови неминуче висуває питання про її зв' язок із мовою спілкування. …Вивчаючи мову продуктивний, а не репродуктивний характер поетичної творчості. Якщо для мови характерним є відбиття дійсності, зв' язок із зовнішньою реальністю, то мова поезії, насамперед лірики, репрезентує ідеальну модель дійсності у свідомості поета, відсуваючи реальну дійсність на задній план” [Калашник 2011: 162 - 163]. Однак поетичність не є суто ілюзорною, невловимою, оскільки матеріалізується в мовній формі, появу якої зумовлює.

Неповторний, самобутній поетичний стиль створюється, на нашу думку, через поєднання індивідуально-психічних рис автора, його світобачення й дібраних ним мовних форм, уведених у специфічний контекст, адже, як зазначає професор В. Калашник, „у віршованій мові вживане поетом слово трансформується, набуває естетичних якостей і стає конструктивним елементом художнього змісту” [Там само: 164].

Дослідники творчості митця звертали увагу на такі особливості мови творів Володимира Сосюри:

образність: індивідуально-авторські образи, символічні образи, образи-символи, традиційні поетичні образи, народнопісенні образи, звукові образи (Л. Пустовіт); образний ряд романсової традиції (В. Моренець); пісенна образність, традиційні художні образи, постійні революційні образи, символи (О. Кудін); звукові, музикальні образи (М. Наєнко); фольклорні образи, творче переосмислення
народнопісенних образів (В. Бойко); новий прийом створення образності 一 зменшена кількість використання постійних епітетів і широке коло вживання прикметникових форм (Л. Шутова);
тропіка: метафоричний епітет, епітет символічного змісту, семантичне оновлення традиційних епітетів (Л. Пустовіт); епітети 一 характеристики психічного стану, настроїв людини, станів природи, авторська семантична трансформація прикметників 一 створення яскравих епітетів (Л. Шутова); фольклорні епітети, метафори, порівняння, персоніфікації (В. Бойко); пластичні метафори-персоніфікації, постійні революційні символи, алегорії (О. Кудін);
ритмомелодика: пісенна мелодика, ритміко-синтаксична структура віршів (Л. Пустовіт); інтонація романсової традиції (В. Моренець); різноманітні форми строфічної й метричної будови вірша, пісенний мелодійний характер, пісенна тональність, розповідно-розмовна інтонація (О. Кудін); піднесена, урочиста ритмомелодика (М. Наєнко); милозвучність, поетика народної лірики, багатство ритмічного складу (В. Бойко); особлива ритміка (Є. Кирилюк);
стилістичні фігури і прийоми: прийом паралелізму, повтори, лексичні повтори, експресивні звернення, контрастні (Л. Пустовіт); рефрен (Є. Кирилюк); самоповтори, романсове „кільце (Б. Тихолоз); засіб кільцевого обрамлення (О. Кудін); нове контекстуальне оточення народнопісенних словосполучень (Є. Родаченко), творче засвоєння фольклорних елементів, уснопоетичні паралелізми (В. Бойко).

Маючи „великий дар імпровізації” (за висловом О. Білецького), Володимир Сосюра писав так, що поезія, як влучно зауважив Борис Олійник, „вихлюпувала з його єства райдужним водограєм” [Олійник 1986: 13].

Отже, сучасне бачення творчої спадщини Володимира Сосюри потребує подальшого неупередженого дослідження. На особливу увагу заслуговує аналіз художніх засобів у функціонально-семантичному аспекті.

Література

Белецкий 1990 - Белецкий А. И. Литературно-критические статьи / Александр. Белецкий ; сост. и примеч. Н. Л. Гончарука; предисл. И. Дзеверина. - Киев : Днипро, 1990. - 252 с.;
Бойко 1982 - Бойко В. Г. Народнопісенні традиції у В. Сосюри / Вадим Бойко // Укр. мова і л-ра в шк. - 1982. - № 7. - С. 73 - 79;
Гальченко 1998 - Гальченко С. А. Невичерпний архів Володимира Сосюри / Сергій Гальченко // Слово і час. 一 1998. 一 № 1.—С. 9 -17;
Гришко 2000 - Гришко В. І. Серце „другого Володьки” і заборонена любов / Василь Гришко // Гришко В. І. Карби часу : публіцистика : у 2 т. - Т. 1. - К. : Смолоскип, 2000. - С. 722 - 747;
Калашник 2011 - Калашник В. С. Мова поезії і картина світу / Людина та образ у світі мови : вибр. статті / Володимир Калашник. - Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2011. - С. 162 - 167;
Кирилюк 1970 - Кирилюк Є. П. Лірик революції / Є. П. Кирилюк // В. Сосюра. Твори : у 10 т. - Т. 1. - К. : Дніпро, 1970. - С. 5 - 45;
Краснікова 2004 - Краснікова В. В. Заборонена епіка В. Сосюри : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 „Українська література” / В.В. Краснікова. - Запоріжжя, 2004. - 22 с.;
Кудін 1957 - Кудін О. І. Творчість Володимира Сосюри / О. І. Кудін // В. Сосюра. Твори : у 3 т. - Т. 1. - К. : Держ. вид-во худож. л-ри, 1957. - С. 5 - 47;
Кузьмич 1978 - Кузьмич П. Дзвінким голосом поета: до 80-річчя з Дня народження Володимира Сосюри / П. Кузьмич // Людина і світ. - 1978. - № 1. – С. 35 - 37;
Монастиренко 1976 - Монастиренко Г. А. Він любив тебе, краю шахтарський! / Григорій Монастиренко // Донбас. - 1976. - № 5. - С. 107 - 112;
Моренець 1989 - Моренець В. П. Солов'їне піднебесся Володимира Сосюри / Володимир Моренець // Рад. літературознавство. - 1989. - № 6. - С. 37 - 46;
Наєнко 1990 - Наєнко М. К. „Пісень і мрій моря.” (Володимир Сосюра) / М. Наєнко // Наєнко М. Одержимість : крит. розвідки, портрети, відгуки. - К. : Молодь, 1990. - С. 27 - 31;
Олійник 1986 - Олійник Б. І. „Небокраї сині і чисті.” / Борис Олійник // Сосюра В. Твори : у 4 т. / редкол. : Олійник Б. І. (голова) та ін. - Т. 1. - К. : Дніпро, 1986. - С. 5 - 14;
Пустовіт 1988 - Пустовіт Л. О. „Такий я ніжний, такий тривожний..” / Л. Пустовіт // Мовознавство. - 1988. - № 1. - С. 49 - 53;
Тихолоз 2001 - Тихолоз Б. С. Розхристане серце двоєдиного Володьки (Жорстокий романс ніжно-тривожної душі) / Б. Тихолоз // Усе для школи. Укр. література. - 2001. - Вип. 7. - С. 62 - 75;
Українська лінгвостилістика 2007 - Українська лінгвостилістика ХХ - початку ХХІ ст. : система понять і бібліографічні джерела / за ред. д-ра філол. наук, проф. С. Я. Єрмоленко. - К. : Грамота, 2007. - 368 с.;
Шутова 1998 - Шутова Л. І. Семантико-стилістична характеристика епітета в поезії В. Сосюри (на матеріалі творів 20 - 30-х років) / Лілія Шутова // Вісн. Луган. держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 1998. - № 9. - С. 196 - 199.