«Такий я ніжний, такий тривожний…» (висвітлення життя і творчості Володимира Сосюри в аудіовізуальних документах)

УДК 930.253:929Сосюра

Л. Г. Касян*

Проаналізовано документальний масив Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного, присвячений В. М. Сосюрі, та його змістове наповнення. Окреслено інформаційний потенціал аудіовізу­альних документів.

Ключові слова:В. Сосюра; архівна колекція; аудіовізуальні документи; біографічна кінодокументалістика; фотодокумент; кінодокумент.

There is analyzed the documentary massive of the Central State Archives of Cine, Video and Audio Documents of Ukraine named after H. S. Pshenychnyi, dedicated to V. M. Sosura and its content. The information potential of audiovisual documents is outlined.

Key words: V. Sosura; the archival collection; the audio and visual documents; biographical documentary films; photo document; cine document.

Мистецтво й ідеологічні доктрини, митець і влада, творча особи­стість у лещатах тоталітарного пресингу, цензура і самоцензура, вну­трішній вибір і внутрішній компроміс. Ці колізії в історії української культури продовжують фокусувати увагу дослідників, адже вони знач­ною мірою вплинули на її розвиток у ХХ ст., зумовили її змістовий контент.

Вивчення життєтворчості митців попереднього століття допомагає об'єктивувати картину минулого, наблизитися до з'ясування причин тих чи інших культурних явищ, на прикладі окремих мікроісторій-життєписів глибше осягнути культурно-історичні процеси, збагнути само­відчуття і механізми самовияву творчої особистості. У цьому аспекті цікавим і, попри численні ґрунтовні праці¹, невичерпаним залишаєть­ся дослідження творчої постаті Володимира Миколайовича Сосюри (1898—1965), який “…пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської “відлиги”².

За різними свідченнями і підрахунками, В. Сосюра був одним із найбільш знаних і популярних українських поетів понад дві третини ХХ ст. Ще 1929 р. М. Зеров писав: “Талановитий і справжній, інколи курйозний, завжди експансивний і щирий, Володимир Сосюра нале­жить до поетів, за якими ходить популярність, яких знає, визнає й вітає “масовий”, “широкий” читач”³.

Як зазначає В. Моренець, “Майстер загадкової простоти і ясної незглибимості почувань, […] будучи ліриком тривожної, музичної душі, він черпав сили у вічно молодому русі природи і суспільства, вірив у нього, сам був його “співною часткою”. […] Розробляючи традицій­ні теми (патріотизму, миру, праці тощо), він знаходить дуже прості, зворушливі слова, і в цьому контрасті громадянськи високого і дуже земного, людяного оживають навіть заграні мотиви”⁴.

У житті поета були і болісні ідейно - естетичні пошуки , й ідеологічні переслідування, і заборони творчості. Та попри всі спроби загнати його в клітку ідеологічних догм, митець зберіг своє творче “Я”, зали­шившись на позиціях особистісного ліризму. Його життєтворчість є феноменальним явищем української дійсності радянського періоду.

Мета нашої розвідки 一 проаналізувати змістове наповнення та інформаційний потенціал аудіовізуальних документів, присвячених В. Сосюрі.

У Центральному державному кінофотофоноархіві України імені Г. С. Пшеничного (ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного) збері­гається масив аудіовізуальних документів (близько 170 од. обл.), що презентують творчу та громадську діяльність В. Сосюри. До фонду ар­хіву входять фотодокументи (понад 60 од. обл.), кінодокументи (52 од. обл.), аудіодокументи (48 од. обл.). Хронологічно цей документальний масив окреслюється 20-80-ми роками XX ст.

Фотографічна й хронікально-документальна іконографія В. Сосюри формує візуальний образ поета. Доповнює, конкретизує вербальні характеристики, зафіксовані у спогадах сучасників⁵. Через зовнішню подобу (вираз обличчя, поставу, голос, манеру говорити, стиль вбран­ня, зачіски) промовляє душа і характер особистості, часто проступає психологічний стан та настрій.

В архівній колекції містяться численні портрети поета різних років та групові знімки за його участю. Вони є найбільш ранніми у “сосюринському” документальному масиві. На світлинах 1920-х - романтичний, довірливо-щирий вчорашній червоноармієць і позавчорашній петлюрі­вець, автор “Пісень крові...” і “Червоної зими”，який з легкістю, незва­жаючи на різне ідеологічне забарвлення, за покликом серця і особистими симпатіями переходить з одного літературного угрупування до іншого (з Пролеткульту до ВАПЛІТЕ чи з “Плугу” до “Гарту”). Напружений, із зажурою і тривогою в очах, які проглядають крізь посмішку, - на по­становочних фото 30-х. Рвійний, наснажений, натхненний - колишній військовий кореспондент В. Сосюра у щойно звільненому від нацистів Києві. Відкритий, доброзичливий, улюблений поет - на зустрічах з чита­чами в кінці 40-х. Беззахисно-дитинний, трохи розгублений - на різних офіційно-партійних заходах кінця 50-х. Придавлений тягарем пережитих потрясінь, але не підвладний вікові, філософськи-прояснений, ніжно-за­мріяний, незабронзовілий класик - на початку 60-х.

У змістовому плані фотодокументи представляють митця під час творчої роботи, на різних ювілейних урочистостях, творчих вечорах,
конференціях, засіданнях, зборах, книжкових виставках, з'їздах письменників України, нарадах. В. Сосюра по­стає не лише в офіційному, а й в осо­бистому приватному просторі: вдома, разом із дружиною, онуками, друзями.

Архівна фотоколекція, присвячена поету, яка акумулює різні особистісні портретні деталі, поєднані з фоновим зображенням, інтер'єрною обстанов­кою, ситуативною наповненістю, зо­браженням друзів, колег, шанувальни­ків, висвітлює історично-культурний контекст, вписаність у нього В. Сосюри, набуває статусу висловлювання, яке підлягає тлумаченню.

Серед кінонодокументів, які стосу­ються життя та творчості В. Сосюри, переважають сюжети з кіножурналів “Радянська Україна”, “Україна сьогод­ні”, окремі кіносюжети студії “Укркінохроніка”. Найбільш раннім кінодокументом (у фонді ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного), на якому зафіксовано В. Сосюру, є сюжет з кіножурналу “Радянська Україна” за 1939 р. (квітень, од. обл. 54) - В. Сосюра виступає на урочистих зборах, присвячених 80-річчю від дня народження Шолом-Алейхема.

Кінокадри 1944-1945 рр. зберегли виступи В. Сосюри з читанням власної поезії у щойно звільненому Києві (“Радянська Україна”-44, 1944 р., од. обл. 191), на могилі Т. Шевченка в Каневі (“Радянська Україна”-34, червень 1945 р., од. обл. 236).

У кіносюжетах відбито культурну та громадську діяльність поета: виступи на вечорах, присвячених творчості українських письменників (од. обл. 215, 787, 1284, 1620, 1634, 3369, 3453, 3665, 4267, 4274), засіданнях творчих спілок та громадських організацій (од. обл. 167, 695, 1985, 3957), зустрічі з читачами (од. обл. 1064, 1270, 1736).

Кілька сюжетів присвячено відзначенню внеску В. Сосюри в лі­тературу та мистецтво, зокрема, нагородження поета орденом Леніна (“Радянська Україна”, 1948 р., № 2, од. обл. 433), ювілейний вечір до 50-річчя від дня народження та 30-річчя творчої діяльності (“Радян­ська Україна”, 1948 р., № 3, січень, од. обл. 434), вручення диплома та медалі лауреата Премії імені Т. Г. Шевченка (“Радянська Україна”, 1963 р., № 15, од. обл. 2668; Збірник кіносюжетів, 1963 р., сюж. 1, од. обл. 4278).

В архівних фондах зберігаються 3 кіносюжети, на яких зафіксова­но похорон поета (од. обл. 3084, 3399, 4137), та сюжет, присвячений відкриттю у 1966 р. меморіальної дошки на будинку № 2 по вулиці М. Коцюбинського в м. Києві, де жив і працював В. Сосюра з 1957 р. до 1964 р. (од. обл. 3421).

Життю та творчості В. Сосюри присвячені 3 документальні фільми: “Так ніхто не кохав” (“Укркінохроніка”, 1968 р., режисер В. Фещенко, од. обл. 4188), “Володимир Сосюра” (“Укркінохроніка”, 1971 р., ре­жисер В. Кислов, од. обл. 5267), “Любіть” (“Укркінохроніка”, 1989 р., режисер Л. Букін, од. обл. 10914). Стрічки містять хронікальні кадри періоду громадянської та Другої світової війни, прижиттєву зйомку поета, численні фотодокументи. Спогадами про В. Сосюру діляться письменники О. Левада, Л. Вишеславський, В. Астаф'єв, Д. Шлапак, дружина митця М. Сосюра, його поезії читають А. Софронов, П. Бров­ка, І. Абашидзе, А. Тажибаєв. Показано меморіальні місця, пов'язані з життям і творчістю В. Сосюри. Ці фільми, окрім синтезованої різнорід­ної біографічної інформації про поета, одночасно є виразниками образу епохи, її екранного втілення. Вони також презентують рівень рецепції особистості та творчості В. Сосюри в той чи інший період.

Фільм “Так ніхто не кохав” за жанром є ювілейним, меморіальним кінонарисом. Стрічка знята до 70-річчя від дня народження поета і водночас є першою кінороботою, знятою після смерті поета. Про меморіальне “спрямування” вказує напис-посвята в першому кадрі - “Світ­лій пам'яті видатного радянського поета В. М. Сосюри присвячується” Автори фільму, відповідно до жанрового канону, не ставлять собі за мету відтворення повної біографії поета. Творче завдання - створити загальний образ, окреслити місце В. Сосюри в культурному радянсько­му просторі. Транслюються 2 образні домінати: В. Сосюра - поет-гро- мадянин, патріот радянської України; В. Сосюра - поет-лірик, “офі­ційно визнаний”, дозволений співець кохання. На візуальному рівні біографічний елемент реалізується через “особисту географію” (види дореволюційної і п ореволюційної Донеччини, Харкова), хроніку гро­мадянської, Другої світової воєн, індустріалізації і повоєнної відбудови, кадри, які засвідчують суспільну і державну опінію щодо постаті і творчості В. Сосюри (офіційне вшанування та нагородження поета, меморіальні місця - пам'ятник, меморіальні дошки, видання творів, молодь за читанням його поезії тощо). Вербальний рівень - закадро- вий текст складають фрагменти з творів В. Сосюри, підпасовані під візуальний ряд. Серед поезій включено строфи з “Любіть Україну” бі- “братніх республік” П. Бровки, А. Софронова, І. Абашидзе, А. Тажи- баєва - така своєрідна реабілітація твору і привнесення інтернаціональ­ної конотації.

Стрічка “Володимир Сосюра” є фільмом-портретом, Автор сцена­рію 一 В. Сосюра, син поета. Біографія митця більш деталізована, містить­ся вербальна і візуальна інформація про дитинство, батьків, діяльність під час Другої світової війни. Зроблено спробу показати нерозривну єд­ність поета і ніжної, вразливої, чулої і доброзичливої людини, самобут­ність світосприйняття якої виявляється у художній своєрідності поезії.

Ці документальні фільми, безумовно, несуть інформаційну цінність і виконували та й виконують комеморативну функцію, але вони водно­час виявляють особливості радянської біографічної кінодокументалістики: певна вписаність біографії в ідеологічну парадигму радянського міфу, пропагандистська заданість. Кінобіографія мала стати елементом культурного міфу.

Кінострічці Любіть...” творці фільму дали підназву “Післямова до вірша Володимира Сосюри “Любіть Україну”. Це фільм-розслідування, дослідження специфіки національної політики СРСР після Другої світової війни в Україні та СРСР, заборони поезії “Любіть Україну” та переслідування й цькування її автора. Стрічка побудована у формі діалогу режисера, який присутній за кадром і є інтерв'юером, з учасниками, очевидцями подій та фахівцями-коментаторами. У ході розмови виявляються і фіксуються живі деталі минулого, відверті свідчення, які зберігалися дотепер тільки в людській пам'яті. Жанр фільму-розслідування є характерним для історичної, соціокультурної атмосфери кінця 80 一 початку 90-х, коли на хвилі перебудови і демократизації сусп іль- ства активізувалися процеси національної самоідентифікації, реабіліта­ції культурної пам'яті.

У ряді кінодокументів, присвячених українським письменникам, також містяться кадри прижиттєвої зйомки В. Сосюри. Поет ділиться своїми міркуваннями, враженнями про творчість колег, спогадами про спільно пережиті події, роздумами про шляхи розвитку сучасної україн­ської літератури, виступає на святкових та ювілейних заходах (“Літопис­ці епохи”, од. обл. 7822; “Добра і правди син” (М. Рильський), од. обл. 4429; “Андрієві Головку”, од. обл. 5363; “Павло Тичина”, од. обл. 8869).

У фонотеці архіву представлені документальні та художні аудіозаписи В. Сосюри. Це, зокрема, виступи поета на власному ювілейному вечорі (10 січня 1958 р., од. зб. М-5940, од. обл. 18049), творчих та юві­лейних вечорах українських митців: Т. Шевченка (12 березня 1961 р., од. зб. М-6004, од. обл. 18070), М. Рильського (19 березня 1960 р., од. зб. М-5969, од. обл. 18060), О. Вишні (1959 р., од. зб. М-6094, од. обл. 18155) та ін.); авторське читання власних творів у різні роки, серед них: “Коли потяг у даль загуркоче” (1957 р., од. зб. КД-93, од. обл. 721), “Такий я ніжний, такий тривожний” (1957 р., од. зб. 1642, од. об. М-3928), “Співа моя душа, прозора і крилата” (1963 р., од. зб. Г-3809, од. обл. 12970), “Ліг на верби огонь янтаря” (1963 р., од. зб. Г-3809, од. обл. 12962), уривки з поеми “Червона зима” (1957 р., од. зб. 1642, од. об. М-3931) та ін.; запис радіопередачі “Лауреат Шевченківської премії В. М. Сосюра” (1963 р., од. зб. М-6036, од. обл. 18089). Ці фонодокументи є інформа­тивним і важливим матеріалом як емоційно-вербальна складова образу.

Аудіозапис радіодрами, присвяченої В. Сосюрі, “Поет і міністр” (автор тексту - С. Гальченко, режисер-постановник - О. Єфимчук, композитор - А. Шишкеєв, в ролі Поета - Народний артист України О. Биструшкін, міністр - В. Глущенко, 2013 р., од. зб. КД-6036, од. обл. 3830) є одним із свідчень про вектори інтерпретації творчості та постаті поета в ХХІ ст.

Отже, як свідчить розглянутий матеріал, аудіовізуальні документи, присвячені В. Сосюрі, - різноманітні за жанром та змістовим наповненням. Завдяки технічним характеристикам вони зберігають унікаль­ну візуальну й вербальну інформацію, допомагають реконструювати біографію митця, виконують комеморативну функцію, є плідним фак­тажем у дослідженні суспільно-культурних процесів в Україні XX ст.

У практичному, культурно-просвітницькому аспекті аудіовізуальні документи із зібрання ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного мо­жуть бути використані для організації документальних виставок, кон­ференцій, створення фільмів і телепередач, ілюстрування публікацій, проведення культурно-мистецьких та навчально-виховних заходів.

Лытература

1. Бурляй Ю . С . Володимир Сосюра . Життя і творчість . Київ , 1959. 203 с .; Моренець В. П. Володимир Сосюра: Нарис життя і творчості. Київ, 1990. 262 с.; Його ж. Солов'їне піднебесся Володимира Сосюри // Радянське лі­тературознавство. 1989. № 6. С. 37-46.; Гуменюк В. Ідеал ліричного героя в поезії Володимира Сосюри // Дивослово. 2006. № 7. С. 46-48.; Гуржій О. Наш Володимир Сосюра: “Віра в світле майбутнє” (Асоціативні нотатки на бере­гах прочитаного); Краснікова В. В. Заборонена епіка В. Сосюри : автореф. дис. . канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Краснікова Валентина Васи­лівна. Львів, 2000. 20 с.; Костюченко. В. А. Біль аж до краю дороги. Київ, 2004. 274 с.; Пашко О. В. Володимир Сосюра та Сергій Єсенін в українській критиці 1920-х років.
2. Моренець В . П . Володимир Сосюра : Вступна стаття // Сосюра В . М . Вибрані твори: В 2 т. Т. 1. Київ, 2000. С. 5-42.
3. Зеров М. К. Володимир Сосюра - лірик і епік (з приводу роману “Тарас Трясило”) // Твори: У 2 т. Київ, 1990. Т. 2. С. 505.
4. Моренець В. П. Володимир Сосюра: Вступна стаття. Зазнач. праця.
5. Антоненко-Давидович Б. Неповторний Володя: (спогади про В. Сосю- ру) // Українська мова і література в школі. 1989. № 8. С. 29-32.; Голос ніж­ності і правди: спогади про Володимира Сосюру. Київ, 1968. 419 с.; Сосюра В. В. Доле моя чорно-біла. Із книги спогадів.
6. Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пше­ничного. Од. обл. 4188.

[*] Касян ЛюДмила Григорівна 一 провідний науковий співробітник сектору публікації документів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного.