Михайль Семенко. ​П’єро кохає

Я мовчу
До тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Про те що мовчу не признаюсь не признаюсь
Я смутний
Я смутний
Я смутний
Бо щось душу стиска мов кошмар навісний
Я веселий
Бо в смутку є пелюст невмерлий

Я не хочу буть листом осінньо-зотлілим
Не хочу про зиму зітхать восени
Хочу бути смілим
І жду весни

Хочу буть в парку і милій читати Верлена
Хочу кружляти я з нею у парі в юрмі
Багнесь ноктюрнів Шопена
Душу її зрозуміть

Хочу заплющити очі тісніше тісніше
Душу свою відчувати струнніше струнніше
Я люблю
Я люблю
Я люблю

Я мовчу
І до тихих затонів своєї душі прислухаюсь
Що чую — я в душу до тебе віллю
Я признаюсь.

8. IX. 1916. Владивосток

Біографія

Твори

• Кохання
• Михайль Семенко: маловідома поезія
• Мій рейд у вічність - II
• Океан
• Осінь
• Море моєї душі
• Пастель
• П’єро кохає
• Я — жертва погасаючого світу…

Критика

• Корсунська Б.Л. Михайль Семенко
• Михайль Семенко та «Нова генерація»
• Поетична трикстеріада Михайля Семенка
• Михайль Семенко і «старокиївська міфологія»
• Анаграматизм та криптографія в ліриці Михайля Семенка
• «Понеділок вівторок…» 一 «Чорний квадрат» Михайля Семенка
• “...Що для мене Азія значить” (східні мотиви у творчості Михайля Семенка)
• Мотиви кохання в поезії Михайля Семенка