Михайль Семенко: маловідома поезія
Добре
Вибач мені — будь ласка
усміхнись — кохана
була б тижнева казка
не було б рани.
З кіно прийшла тихо зажурена
не обізвалась на мою фразу.
Добре, сукня в тебе привабна й ажурна.
Добре, ми ще з тобою побачимось завтра.
Поема майбутнього
(La futurition)
Незнані гуркоти найновіших патентів
нечуті цокотіння металів міцних
виблискуючої міді сліпучі плями
горді будови залізних архітектів —
вся моя душа повна змагання
вся сила мого розуму горить у поривах
в прагненнях піниться моя кров —
відчути промінь винайденого сонця.
Зір мій опереджує експрес
вигинає він між камінних схилів
що ховають в собі
скарби майбутньої реалізації
через долини перерізані
удосконаленими каналами
повз череди вихованого скоту
до блакитних хвиль
де кінчається дикий граніт
де починається горда блакить океану
переможена мікроскопічним рухом атомів
подолана безмежним кабелем
що таїться на дні.
Зір мій опереджує електричний ток
моя безсонність переборює в мені звіра
моє натхнення
звільняє мене від аморфності
моя геніальність
зруйновує спокій обставин.
Я почуваю себе без меж
я почуваю себе надрасовим
і надкультурним
я змагаюсь з безсиллям погасаючих атавіз
я становлюсь майбутнім і сильним
шуми незнані міняться бетоновою музикою
і встає залізна людина
осліплюючим силуетом
на фоні матерії подоланої.
З його очей струїть електрична воля
що ховає в собі надзвичайні прикмети
гори падають під її напруженням
час і простір зливаються в ірреальність
закони природи підпадають впливу
утворюється великий синтез
об’єктивності і егоцентризму
апогеї заходу й сходу зливаються в
жагучий скок
в інтуїтивнім єднанні
збіглись в неминучій точці
natura naturata й natura naturans.
Сім
Понеділок
Вівторок
Середа
Четвер
П’ятниця
Субота
Неділя
Біля Володимира
Я сидів собі на горі біля Володимира
і дивився як ішов дим із пароплавового димаря
думав про долю свою та ще де-про-що-багато-інше.
Ось вона пройшла повз. — Та кинь же
свої думки!
Я швидко встав. Чи це мені не вчулось?
Запитав себе.
Ні, таки справді — мене покликали.
Кинув я горку і Володимира
і пішов з нею не затуляючи рота.
Я дізнавсь, що вас звуть Ніна.
Заворушилось у мені приємне здивування —
це наймення щось мені нагадало.
Ніна! Ніна!
Ви сказали тут:
— Ходімте в мініатюр!
Я згодився — ви така гарненька.
Так ми йшли і легко йшла гутірка
човники в очах гойдалися
і вся дама — ніби від Тета зірка.
Тут зайшла у нас розмова про очі й ночі
це вже ми бачите забалакали про Вороного
і наскільки я міг помітити по її очах
цей пан був до смаку їй. З того
і пішла ще про інші речі балачка, але їй-Богу
можна б уже й кинути, бо ви така гарненька
я просто не можу іти по Хрещатику.
Але я забалакався й читач уже
чекає на кінець події.
Хай буде так.
На цьому кінчаю.
Осінь між гір
Пустіє між гір
і щовечірньо осінь ходить над бухтою
зорі холонуть.
Звідки звідки ти вітре холодний?
Звідки твій шепіт шепіт і свист?
Я чую твої ручаї
я бачу твої барви
в душі моїй невідомости пісня
пісня суму вітра між гір
над бухтою синьою з хвилею
ночами холодіють зорі
пустіє між гір.
Рейд
Бухта в тумані, не видно хмар і сопок.
Вриваєсь тільки гамір, стогне рейд.
Світ таке безмір’я, а я — я ніби зломок,
кавалок крейди.
В степу
ВН С ТІ К
ПІ К К
НУП
ЛЬО ЛІ ЛЬО П
НІ С ВН К
ПІ
ЛЬО ВН ЛЬ ТІ
ПІ С К К
НУ ЛІ ЛЬО ЛЬО
ТК
Бажання
Я хочу кожний день
все слів нових
Я хочу кожний день
все слів нових
Я хочу кожний день
все слів нових
* * *
СТЕ КЛЮ ВЛЮ ПЛЮ
СКУЮ
УЮ
Ю
Сьогодні
Я сьогодні курю і курю папіроси
я сьогодні смутний
я сьогодні смутний я сьогодні смертельно смутний
бо люблю її коси.
Вечір притих зачарований місяцем сонним
де самотить наш парк —
я сьогодні не там ах я хочу у парк
хочу бути розмовним.
Але буду мовчать поки прийде четвер —
кілька стоскнених день
бо не можу ж я перший — який зараз день
місяць вечір завмер.
За одною — одна — я курю папіроси
я сьогодні смутний
я сьогодні смертельно смертельно смутний
я люблю її коси.
Я люблю
Я люблю обличчя зміненість
і ще щось, що в тобі
я люблю твоїх губів рубіненість
і ще щось, що в тобі
я люблю твоїх стеген принадність
і ще щось, що в тобі
я люблю твого тіла принадність
і те, чим відрізняєшся в юрбі.
* * *
Згрібайте жар руками голими
хапайте хвилю світову
степами вдаль біжіть розлогими
шукайте казку там нову
пливіть в човнах по морю синьому
знайдіте царство вічних змін
людина жах і біль свій кинь йому
бо все ж ти завжди тлін.
Наші відносини
Мені подобається коли мені сумно
мені подобається коли вона холодна
може тому що я люблю безумно
може тому що вона зі мною згодна
наші відносини такі неясні
здається ніби щось раптово скінчиться
може тому наші побачення такі прекрасні
може тому серце моє мусить розбиться.
Твори
- Кохання
- Михайль Семенко: маловідома поезія
- Мій рейд у вічність - II
- Океан
- Осінь
- Море моєї душі
- Пастель
- П’єро кохає
- Я — жертва погасаючого світу…
Критика
- Корсунська Б.Л. Михайль Семенко
- Михайль Семенко та «Нова генерація»
- Поетична трикстеріада Михайля Семенка
- Михайль Семенко і «старокиївська міфологія»
- Анаграматизм та криптографія в ліриці Михайля Семенка
- «Понеділок вівторок…» 一 «Чорний квадрат» Михайля Семенка
- “...Що для мене Азія значить” (східні мотиви у творчості Михайля Семенка)
- Мотиви кохання в поезії Михайля Семенка
