Мотиви кохання в поезії Михайля Семенка

УДК 821.161.2-ІСеменко

Н. І. Янкова
м. Київ

У науковій розвідці робимо спробу проаналізувати мотиви кохання в поезії Михайля Семенка, визначити елементи автобіографізму та специфіки їх індивідуально-авторського втілення в пое­тичному тексті.

Ключові слова: футуризм, цикл, мотив кохання, ліричний герой, автобіографізм.

Н . И . ЯНКОВАЯ
г. Киев

МОТИВЫ ЛЮБВИ В ПОЭЗИИ МИХАЙЛЯ СЕМЕНКО

В исследовании делаем попытку проанализировать мотивы любви в поэзии Михайля Семенко, определить элементы автобиографизма и специфику их индивидуально-авторского воплощения в поэтическом тексте.

Ключевые слова: футуризм, цикл, мотивы любви, лирический герой, автобиографизм.

N. YANKOVA
Kyiv

THE MOTIVES OF LOVE IN POETRY BY MIHAJL' SEMENKO

In this research we analyze the motives of love in the poetry by Mihajl' Semenko, we determine the auto­biographical elements and the specifics of their individual author's embodiment in poetic text.

Key words: futurism, cycle, motives of love, lyrical character, autobiography.

Друге десятиліття ХХ століття - надзви­чайно складний період як в історії української літератури, так і в історії прози зокрема. Дра­матичні події життя, політичні збурення й гас­ла поклали свій відбиток на ідейно-тематичне та жанрово-стильове забарвлення художніх творів, розкидали «по всіх українах» письмен­ників старшої генерації. «Одні з них цілком замовкли, чи місця собі не знаходячи, ані резо­натора в звичному читацькому гурті, ані прос­то технічних засобів; інші пробують застосува­ти себе до нового ґрунту й силкуються таки подавати голос, хоча це надзвичайно важко й не завжди навіть можливо» [1, 388].

Справжнього пожвавлення українській літературі надавала творча діяльність почат­ківців: активних учасників революції та гро­мадянської війни. Всі вони уважно придивля­лись як до соціально-політичних змін у житті суспільства, так і до морально-етичних сторін розвитку революційних подій, хоча й порізному сприймали та оцінювали навколишню дійсність, сповідували досить часто полярні принципи, дотримувались несхожих стильо­вих уподобань. Серед знакових фігур українсь­кого літературного відродження 20-х років ХХ століття - активний учасник літературно-мистецького життя, літературних полемік і дискусій, засновник українського футуризму Михайль Семенко. Ім'я поета набуло неодно­значного, часом скандально-суперечливого статусу, відгомін якого ще й донині познача­ється на стані семенкознавства.

Вивчення творчості Семенка пройшло в своєму розвитку кілька етапів: від повного заперечення у 1940-1950-ті роки та спроб реабілітувати автора, залучивши його твор­чість до формату радянської літератури в 1960-1970-ті роки, до повного визнання тво­рчості митця та його ролі в загальнокультур­ному контексті доби вже за часів незалежнос­ті. Сучасне українське семенкознавство пред­ставлене дослідженнями літературознавців як материкової, так і діаспорної складової України (праці Ю. Коваліва, Р. Гончарова, Д. Горбачова, С. Жадана, О. Ільницького, М. Сороки, Г. Черниш та ін.).

Метою нашого дослідження є спроба ана­лізу мотивів кохання в поезії Михайля Семенка, визначення елементів автобіографізму та специфіки їх індивідуально-авторського вті­лення в поетичному тексті.

Тема кохання реалізується вже в ранніх творах М. Семенка. У циклі «Осіння рана» ін­тимні мотиви виражені не так яскраво, лише через окремі рефлексії та іронічні фіксації спілкування з місцевими дівчатами, яке ймо­вірно, не виходило далі звичайного флірту. На перший план тема кохання виходить у збірці «П'єро кохає», присвяченій Лідії Горенко. До слова, за свідченням Г. Черниш, обставини знайомства Михайля Семенка та Лідії дещо нагадували обставини знайомства Івана Фра­нка з Ольгою Рошкевич: «Племінника Лідії Горенко Михайла Сулиміна вчив грі на скрип­ці К. Суханов... На час, коли він був відсутній, він приставив до свого учня свого друга- скрипача Михайля Семенка. Молодих людей (Михайла та Лідію) здивував випадковий збіг назв українських сел, звідки йшов їх родовід: Кибинці - у Михайла Семенка та Скибинці - у Лідії Горенко. Юнак зачарований виглядом вісімнадцятирічної дівчини: розкішна русява коса («русокосою оточила», - напише поет), довгі вії, чудовий голос (пізніше вона висту­пала з українською капелою)» [8, 87].

Інтимну поезію Михайля Семенка пред­ставляє написаний на початку 1918 року цикл із 26 коротких віршів «Гімни св. Терезі». Ліри­чні поезії циклу умовно об'єднують три тема­тичні рівні: перший рівень 一 цикл ««Селянські сатурналії», у яких «емпірична життєва ситуа­ція поета ... реалії, в тому числі й психологічні, подаються оголено»; другий цикл 一 ««Гімни св. Терезі», де «домінує вилучена в «Селянських сатурналіях» стихія узагальнень. Та ж емпіри­чна ситуація подана в символічному ключі. Поет зачинений з коханою-святою в «тишайшому куті»... В ««Гімнах св. Терезі» - стиль пое­зії містичної та еротичної»; до третього циклу належать «Біла студія» та «В садах безрозних», яким притаманна «особлива манера зашифрованості, абстрактності, герметич­ності...» [2, 92].

За свідченням М. Сулими, у «Гімнах св. Терезі» Семенко не вперше у своїй творчості «звернув увагу на канонізовану святу, осново­положницю іспанської літературної мови, поетесу, авторку багатьох філософських трак­татів» [6, 6], на честь якої в день канонізації святої 1622 р. в Іспаніі був улаштований поетичний турнір, а поети (Діамант, Мурільо) присвячували їй свої твори [7, 20]. Дослідники також припускають, що «Гімни св. Терезі» певною мірою символічно співвіднесені із реаль­ними стосунками Михайля Семенка з дружи­ною Лідією Горенко, а також звертають увагу на присвяту сестрі поета Олександрі, дівчині глибоко віруючій, що в цілому не співпадає з містико-еротичною тематикою циклу.

Для всього циклу визначальним є мотив містично-еротичного роздвоєння, дисгармо­нійності переживань, виразного дисонансу й напруги. Мотив роздвоєння, внутрішнього конфлікту виявляється на рівні діалогу лірич­ного героя, світлої та темної сторін його душі, що втілюється в образі «печерного звіра». Лі­ричний герой з надією і розпачем звертається до коханої. У його проникливих словах-проханнях помітні яскраво виражені християнсь­кі алюзії, пов'язані зі знищенням людської плоті:

Дай мені уявить, що я скельно поважний,
Що я міцний і сталий.
Вкинь в груди промінь, захват безважний,
І в серце - камінь тривалий [4, 71].

Свята Тереза для юрби постає в одному образі («твій образ, юрбою обцілований»), інакшою - для поета в «найтихшому ку­ті» («ніжно тонкий // твій профіль <…> // Сувора строгість бога-отця // В жіночих рисах...» [4, 80]). Прикметно, що образам при­роди, культури (хрест, катакомби, похмурі склепіння, базальтові скелі і т. д.), які увираз­нюють настрої й переживання ліричного ге­роя, протиставляється світ індустріальної ци­вілізації, техногенної сили, відтвореної у фу­туристичному образі «піроксилінних бомб» («Дисонантний - я притуливсь до базальто­вих скель, // Не допусти, щоб розірвалися піроксилінні бомби» [4, 71]).

Лірична драма Михайля Семенка «Ліліт», написана 1919 року, є стилізацією символіст­ської драми, на що вказує як міфологічне ім'я Ліліт у заголовку твору, так власне й підзаго­ловок «Scenes pathetiques». Як відомо, до об­разу Ліліт неодноразово зверталися поети в різні епохи. Цей образ приваблював у німець­кій літературі романтика Й.-В. Гете, у францу­зькій - реаліста А. Франса, в російській літера­турі - символістів Ф. Сологуба, Д. Мережковського. Образ Ліліт в інтерпретації Михайля Семенка пов'язаний із традиційним, створе­ним у часи середньовіччя образом прекрасної, неземної краси, «магічно» привабливої жінки, за якою тільки постає її демонічна тінь [3, 55] (на відміну від первісного образу Ліліт - де­монічної істоти, волохатої та крилатої матері Ахримана, дружини Самаеля [5, 284]. - Н. Я.).

Семенко у своєму творі представляє ліри­чний сюжет кохання на рівні любовного три­кутника жінка - щасливий - нещасливий ко­ханець. Персонажів у ліричній драмі троє: Ліліт та два чоловічих образи-антиподи - «Перший» і «Другий», які є відображенням внутрішньої амбівалентності самого поета, про що свідчать ремінісценції в репліках обох персонажів. Поєднання міфічного імені жінки (Ліліт. 一 Н. Я.) та безособової, хоча й не позба­вленої певної символічності, нумерації героїв- чоловіків створює у драмі додатковий паро­дійний ефект.

Сюжету твору поєднує в собі пошуки Пер­шим піднесеного кохання, створення й обож­нення ним образу ідеальної коханої жінки, пережиті героєм миті гармонії та щастя, зрада Лоліт із реалістом та матеріалістом Другим, втрата Першим сенсу життя і його смерть. У почуттях Першого до Ліліт відображено моти­ви традиційного в літературі сюжету кохан­ня — ідеального й піднесеного. Другий симво­лізує реальне життєве начало.

Монологи Першого, що відображають стан його душі, навмисно перенасичені лексикою, трагічні, навіть певною мірою доведені до аб­сурду: «В моїй душі роздвоївся божественного слід // Я роздягаю стримано винайдену Ліліт. // Хто зодяг її у малиновий стрій? // Хто посмів доторкнутися до моїх мрій? // Я знай­шов свою душу в садах безрозних, // Я зоста­вив свої досягнення в білій труні. // Хто смів доторкнутися до пелюстків мімозних? // Хто смів потиснути руку мені?// <…> // Хто смів розважанням втішить серце моє? // Хто смів ольорнечувать моє ательє?» [4, 113]. У сприй­нятті Другого кохання матеріалізується на рівні механістичного інстинкту： «Моя сила - жадоби глибінь. // Я до тебе прийшов, бо тебе люблю. // Ти мені потрібна на єдиний мент, // Бо на подібний хвильний шлюб // Я не остан­ній претендент <…> // Бо в кожній жінці 一 зна­йомий літ, // і ім'я кожної 一 Ліліт. <…> // Знаєш сама - так промовляє кров. // Оце й усі кохання муки, // Оце й уся любов» [4, 128]. В авторській інтерпретації саме він - «виг­нанець Граалю, переможець і трамп» [4, 118], чоловік-машина є людиною майбутнього.

У цілому мотиви кохання в поезії Михайля Семенка репрезентовані у відмінному від народницької традиції ключі. Стосунки лірич­ного героя з коханою, його переживання, на­строї, почуття передаються через стилізацію, часом травестування, іронічне відсторонення від образу жінки.

Список використаних джерел

1. Єфремов С. Історія українського письменст­ва / Сергій Єфремов [за ред. М. К. Наєнка]. — К. : Основи, 1995. — 538 с.
2. Крігер Л. Михайль Семенко (1892-1937) — осново­положник українського футуризму / Лео Крігер // Mychajl' Semenko Ausgewahlte Werke: 2 vols. — Wurzburg, 1979 — 1982. / Ed. Leo Kriger. — 1979. — С. 15—118.
3. Мифы народов мира. Энциклопедия : в 2 т. — М. : Сов. энциклопедия, 1992. — Т. 2. — 719 с.
4. Семенко М. Повна збірка творів : в 3 т. / Михайль Семенко — Х. : Література і мистецтво, 1929­1931. — Т. 2 : В садах безрозних. — 1930. — 256 с.
5. Символы, знаки, эмблемы. Энциклопедия / [Авт.- сост. В. Андреева]. — М. : Астрель, 2004. — 556 с.
6. Сулима М. Неповторне магічне німе кіно / Мико­ла Сулима // Сучасність. — 1992. — № 12. — С. 6—15.
7. Христианство: Энциклопедический словарь: в 3томах.- М. : Большая российская энциклопедия, 1995. — Т. 3. — 783 с.
8. Черныш Г. Н. Украинский футуризм и поэзия Михайля Семенко: дис. … канд. филол. наук: 10.01.02. / Г. Н. Черныш. — К., 1989. — 190 с.

Стаття надійшла до редколегії 01.10.2015