Василь Швець. Сонет розради
Я вперше вигострив об Альпи ножик,
наспівуючи пісеньку твою
з надією – вінок тобі зів’ю,
якщо не з едельвейсів, то з волошок.
Піду в жита, наснитим у бою
блакитноквіттям виповниться кошик –
голодну мрію щастям упою.
В житах волошки, над житами коршак.
Мабуть, занадто гостро блиснув ніж.
Мабуть, я щастя все-таки прогледів:
рослинки розридалися: – Не ріж!
А птах закаркав – з глумом попередив:
– Поетом називаєшся?.. Певніш,
коли ти виплетеш вінок сонетів!
Твори
Критика
