Біографія Ярослава Шпорти

Ярослав Гнатович Шпорта – український поет і перекладач – народився 15 вересня 1922 року в селі Сальниці колишнього Уланівського (нині Хмільницького) району Вінницької області.

Сільське дитинство на лоні подільської природи виховували в ньому захоплення навколишнім середовищем, викликало ліричні почуття.

Родина Шпортів належала до числа бідняків. Голодними очима заглядала кожна весна у вікна батьківської хати. Тому Гнат Макарович і хилився до Радянської влади, бо бачив і вірив у ній порятунок для своїх дітей.

У 1922 в Терешполі (теперішній Хмільницький район) було створено сільськогосподарську комуну ім. Леніна. Почувши про це, Гнат Шпорта почав агітувати сальницьких бідняків створити й собі таке господарство. Його обрали головою комітету незаможних селян. Згодом він стає членом ТСОЗу, а в 1931 одним із перших вступає в колгосп.

Гнат Шпорта був активістом. Цікавився політикою і господарськими справами, багато читав, мав власну невелику бібліотеку, яка складалась із творів Шевченка, Коцюбинського, Панаса Мирного, Марка Вовчка та інших класиків української літератури.

Батько з малолітства прищеплював дітям любов до праці, до землі, часто брав дітей у поле. Старші Марія та Георгій водили коней у борозні, а Ярослав з Анатолієм сиділи на возі. Малий Славко міг годинами дивитися у небо, на повислих у його блакиті жайворонків. Потім спав, розкинувши руки на прогрітій ріллі, мов на перині. Любив Ярослав і довгі зимові вечори, особливо ті, коли в хаті збирались жінки і дівчата з усього кутка кужелі прясти, рушники вишивати. Здавалося, що в такі вечори змішались пісні зі всього Поділля.

Із спогадів сестри Марії і брата Анатолія, дізнаємося, що Ярослав успадкував від батька запопадливість до роботи, впертість у відстоюванні своїх думок, веселу вдачу, а від матері – гостинність, доброту і любов до пісні.

Не тільки сім’я, але й ті зміни, що відбувалися на селі, формували світогляд у майбутнього поета, юнацьке захоплення поезією, що оспівувала обпалену боями юність, коли щойно народжене слово перевірялось на міць вогнем і сталлю.

Перші вірші Ярослава Шпорти було надруковано у Вінницькій обласній газеті «Більшовицька правда» в 1939. Редактор газети Тимофій Одудько, будучи сам поетом, зразу помітив обдарованість юнака і надавав йому всіляку підтримку. Про цей випадок неодноразово згадуватиме Ярослав.

Закінчивши в 1940 Сальницю десятирічку, Шпорта подав документи до Вінницького учительського інституту, але вчитися там не довелося. Восени того ж року його призвали до Червоної армії. Він пройшов шлях воїна від перших до останніх днів радянсько-німецької війни.

Я. Шпорта бере участь в обороні Києва. Біля села Білогородка одержав перше поранення. У важкому бою під Пирятином був поранений вдруге, після чого довелося лікуватисьу шпиталях Харкова і Середній Азії. По одужанню знову воює на Західному фронті.

Перебуваючи на фронті, поет не просто час від часу заносить до свого записника нові вірші, а й піднімає пісню як грізну зброю. У газеті «Комуніст» (орган ЦК КП(б)У від 7 жовтня 1942 з’являється його вірш «Полонянки», підписаний червоноармійцем Ярославом Шпортою. А в 1942-1943 у журналах «Українська література» і «Україна» було надруковано його поезії «Залізняк», «Ненависть», «Відпочинок», «Олеся» та інші. Українська радіостанція ім. Т. Г. Шевченка з міста Саратова доносить мужнє слово юного поета на тимчасово окуповану територію. У Москві виходить в перекладі на російську мову колективний збірник молодих українських поетів-фронтовиків «Зеленые побеги» з передмовою Павла Тичини, в якому зустрічаємо й ім’я Шпорти.

До речі, про випадок з віршем «Олеся», який згадується вище. В 1943 над окупованою Вінниччиною з літака було скинуто радянські агітаційні листівки і один номер журналу «Україна», де надруковано вірш «Олеся». Цей примірник потрапив до рук гестапівців і хтось із запроданців доніс, що батько автора вірша проживає у Сальниці. Гітлерівці схопили Гната Шпорту і кинули в тюрму. Тільки наліт партизанів врятував йому життя.

Восени 1943 Ярослава Шпорту як активного поета і кореспондента командування направляє літпрацівником в дивізійну газету «Боевой клич». Ставши воєнним журналістом, Я. Шпорта знову на передовій лінії фронту, пише нариси і статті про героїчні подвиги своїх бойових побратимів, сам бере безпосередню участь у боях.

З редакцією газети він проходить бойовий шлях Білоруським, Ленінградським, Прибалтійським фронтами і закінчує війну у Східній Прусії. За героїзм і мужність командування нагородило його орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу» й іншими державними відзнаками.

Після закінчення війни, разом зі своєю частиною, журналіст Шпорта продовжує службу в Середній Азії. Там він заочно навчається в Ашгабадському університеті. Восени 1947 високий, стрункий лейтенант з’являється на порозі видавництва «Радянський письменник» і несміливо пропонує рукопис першої збірки віршів. А на початку 1948 він уже служить у Києві в одній із армійських газет.

У видавництві «Радянський письменник» у тому ж році виходить перша збірка поезій «Світлий день». Тоді ж Ярослава Шпорту приймають до Спілки письменників України.

1950 рік був досить знаменний для поета-подолянина: у світ виходять дві нові книжки поезій – «Твої літа» й «Іранський зошит». З виходом «Іранського зошита» ім’я поета появляється на всесоюзній арені. Популярний журнал «Огонёк» друкує цілий розворот його іранських віршів. Після цього його поезії все частіше друкуються у центральній періодиці російською мовою. Не стояло осторонь і видавництво «Советский писатель», де теж в перекладі на російську мову появилась книжка Шпорти «Незабываемое».

Влітку 1951 на декаду української літератури та мистецтва в Москві він їде з щойно виданою Держвидавництвом України книжкою «Лірика», в якій було підбито перший підсумок своєї творчої праці.

Починаючи з 1948 Ярослав Шпорта виступає і як талановитий перекладач. Рідко яка поетична збірка, що виходила в київських видавництвах, обходилася без його перекладів.

У наступні роки Шпорта багато подорожує по Україні. Крім рідного Поділля, він об’їздив усі Карпати, побував на Подніпров’ї, Донбасі, Поліссі, Буковині, в Криму; глибоко вивчав життя і працю робітників, колгоспників, інтелігенції, вивчав українську природу і героїчне минуле рідного краю.

Як результат цих подорожей виходять книжка за книжкою: «Запорожці» (про сталеварів), «Ти в серці моєму» (про братерство донецьких шахтарів і подільських колгоспників, а також про історичне минуле українського народу); «Дубове листя» (про людей Полісся, Криму, Прикарпаття, Туркменії).

1956 рік, як і попередні вісім років, був у Ярослава Шпорти дуже напруженим. Ще не встигли вийти у світ книжка «Дубове листя», а вже в нього була майже готова нова збірка поезій.

У кінці жовтня 1956 Ярослав Шпорта, як завжди усміхнений, зайшов у видавництво «Радянський письменник», з якимсь особливим хвилюванням взяв у руки щойно видану книжку в голубій коленкоровій обкладинці. Це була книжка «Дубове листя», якій судилося бути останньою книжкою, виданою за життя поета.

Ярослав Шпорта помер 13 листопада 1956 року в Києві.

Книги поезій:
«Світлий день» (1948).
«Іранський зошит» (1950).
«Твої літа» (1950).
«Лірика» (1951).
«Мужність» (1951).
«Запорожці» (1952).
«Ти в моєму серці» (1954).
«Дубове листя» (1956).
«Вибране» (1958).
«Лірика» (1960).
«Ліричний вінок» (1969).
«Незакінчений зошит» (1972).
«Поезії» (1982).
«Стихотворения» (Ленінград, 1957) — у перекладі російською мовою.