Остання книжка поета

Остання книжка поета

В. Дорошенко

У книжці віршів «Світлий день» Ярослав Шпорта розповів про участь свого покоління у боротьбі за свободу Вітчизни, говорив про вимріяні у боях і походах світлі дні прийдешнього, про мирну творчу працю. І хай в цих по-юнацькому схвильованих творах йому не завжди ще вдавалось художньо осмислити факти життя, але в них було багато свіжих, життєвих вражень, багато щирості й поетичної теплоти.

З кожною новою книгою збагачувався творчий досвід їх автора, розширювались обрії художнього відображення, посилювались громадські мотиви його поезії.

Почуття любові до простої людини, прагнення до активної участі в житті й діяннях народних керували поетом, коли писав він про Вітчизну, дружбу народів, коли зробив першу в українській повоєнній поезії спробу створити книгу про героїчний робітничий клас (збірка «Запорожці»), коли з гнівом і пристрастю підносив свій голос проти лиходіїв та гнобителів «безправних людей з далини» (збірка «Іранський зошит»).

«Дубове листя» — остання книга Я. Шпорти. Кращі сторінки її свідчать, що співця не покидала неспокійна думка про відповідальність митця, що ліричний герой його ніколи не замикався в колі дріб’язкових почувань та інтересів.

У книзі чимало віршів присвячено природі рідної землі. Поет чує, як:

...Кречет понад болотом Своїх діточок скликає,
Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких...

і як шумить кущ калини, гукає перепілка; бачить, як «волошка ніжно квітне», як
Гнучка вербичка заплітає в коси Дощів ранкових стрічки золоті.

Щира радість за багату осінь, за «просторінь колгоспних щедрих нив», за щасливі прийдешні дні проймає вірші «Осене, добре, що ти прийшла» та «Землі моєї зеленаві хвилі».

Та поет, чия «молодість в битвах кута», що зріс і змужнів у жорстокій боротьбі двох світів, знає, ціною яких жертв здобуто сьогоднішній світлий день. Згадуючи «минуле грозове», що «в серці не може замовкнуть й на мить», Я. Шпорта прагне по-філософському осмислити історичні перемоги рідного народу. Так народжуються символічні образи незламних, безсмертних бійців:

Нас вбити хотіли, а ми позростали дубами.
Річками прослались, на вільних полях — пшеницями,
Розквітли степами і луками в ранки погожі,
Могутньо звелися і стали міцні на сторожі.
Мартени і домни ми грієм своїми серцями,
І наші зірниці сіяють вночі над копрами.
Нас вбити хотіли, а в нас вже сини позростали,
Вони того бою не бачили, зовсім не знали.

Рішимістю зберегти сучасне, «величне й чудове», сповнені рядки поезії «І знову старими дубами»:

Дубами обсадимо школи,
Щоб сонцем цвіла далина.
Та ми не дозволим ніколи,
Щоб знову гриміла війна.

У творчому доробку Я. Шпорти помітне місце зайняла тема боротьби за мир і свободу пригноблених народів. Він, кого вітер тривоги за долю знедолених і безробітних обпалив у землі іранській, хто побачив там голодні очі й одчув непоборне прагнення народів до миру й свободи, не міг байдуже ставитись до агресивних намагань сучасних колонізаторів. Тому таким гнівом і при-страстю звучить голос поета:

Кати, кати...
Чужою кров’ю
Омили ви свої діла
І землю ту, яку з любов’ю
Кохав індус, щоб зберегла
І Таджмагал, і давні тропи,
І свіжу вранішню блакить...
А ти прийшов туди з Європи,
Щоб все загарбать, полонить.

Поет цілком на боці нової Азії, «молодої і зоряної», «в боротьбі не скореної» Азії, над якою сяють стяги свободи й мужності.

Ярослав Шпорта як художник завжди зростав і шукав. Про це свідчить і розширення тематики його поезій і удосконалення їх форми, мовного ладу. Його поетичний хист найбільш повне виявлення знаходив у органічному поєднанні епічної розповіді із засобами ліричного вираження. Таке поєднання двох родів художнього відтворення дійсності знаходимо у багатьох віршованих оповіданнях («Завжди з нами», «Спомин» та ін.), в циклі «Карпатські балади», в поемах «Олеся» та «Слово про Махтум-Кулі».

Від окремих фактів, промовистих і яскравих, через загострені драматичні ситуації, в яких виявляються характери героїв, автор переходить до широких узагальнень. Це особливо помітно в «Карпатських баладах», де ми зустрічаємось з образами Довбуша та його сподвижників-опришків, поетів-борців І. Франка та О. Гаврилюка. В «Баладі про поета» йдеться про один випадок з життя О. Гаврилюка. За революційну діяльність його кинуто до в’язниці. Тут, за гратами, в перервах між катуваннями, народжувались в душі поета нові вірші:

Та ніччю, при тім каганці-лампадці,
Родиться пісня, твориться вірш.
Мерзнуть від холоду в хлопця пальці,
Та це ще — не горе, буває гірш.

Я. Шпорта ретельно удосконалював, шліфував, допрацьовував свої поезії. Цикл «Олеся», наприклад, він писав понад дванадцять років, домагаючись різноманітного інтонаційного звучання, шукаючи найповнішого виявлення своїх думок і почуттів. «Олеся» — твір про нескорену молодість, вірність у коханні, про материнське щастя — складається з окремих віршів і балад, в яких поет звертається часом до елементів умовності, фантастики:

По росі, обмивши ноги босі, йде Олеся полем на світанку, йде вона, а сльози, наче роси, Променями світяться на віях.

Та не з горя плаче, не з розлуки,
А від щастя: народила сина.
Народила і несе по полю,
Щоб усьому світу показати,
Як у пісні — щастя, долю дати.

В розмовах героїні з водою, землею, небом, сонцем багато теплоти й ніжності, гуманних почуттів і прагнень, що підносять образ Олесі. Умовне, гармонійно пов’язане з реальним, не суперечить типовості образу героїні, навпаки, від цього він стає ще яскравішим і привабливішим, романтично-піднесеним і разом з тим життєвоправдивим.

Вчитуючись у рядки поезій Я. Шпорти, ми відчуваємо, що більшість із них, різних за тематикою, образами, об’єднує одне — мужність і ніжність. Голос поета нагадує могутній шум листя міцного дуба, соками і силою якого воно напоєне.

Благородне було прагнення автора «Дубового листя»:

Гарячими своїми почуттями,
І піднімать і кликать добрих друзів
Любити труд, синів ростить і жити.

І хоча смерть обірвала пісню поета, створені ним образи житимуть і надихатимуть українців на великі діяння.

Л-ра: Прапор. – 1957. – № 5. – С. 122-123.

Біографія

Твори

Критика


Читайте также