31-01-2022 Ярослав Шпорта 364

Поетичні скарби Ярослава Шпорти

Д. Шлапак

Рано, надто рано — всього лише у 34 роки — пішов з життя наш незабутній друг Ярослав Шпорта, талановитий поет, творчість якого щиро полюбилася масовому читачеві. В похмурий листопадовий день 1956 року Володимир Сосюра, прощаючись зі своїм молодим соратником, говорив, що полум’яна патріотична поезія Ярослава Шпорти ще довго хвилюватиме серця мільйонів, вчитиме їх великої любові до рідної землі.

Справедливість цих слів підтверджує те, що плин поезії Ярослава Шпорти, мов живий гірський ручай, не переривається. Вже після смерті автора вийшли одна за одною його книги: «Дубове листя» (1956, «Радянський письменник»), «Стихотворения» (1957, «Советский писатель») і, нарешті, «Вибране» (1958, Держлітвидав). Помітно представлена творчість Я. Шпорти в «Антології української поезії» (том 4-й, 1957 p.), його вірші незмінно включаються в різні тематичні збірники. Опубліковані в літературній періодиці нові твори поета, написані незадовго до кончини, свідчать про невтомну працьовитість і великі творчі можливості нашого друга, що так рано обірвалися.

Ярослав Шпорта належав до молодшого покоління сучасної української літератури, покоління, яке загартувалося, вперше піднесло свій поетичний голос в грізний час Великої Вітчизняної війни і широко розправило крила у повоєнний будівничий період. Не кажучи вже про те, що ця епоха давала поколінню багатющий життєвий матеріал, його представники могли користуватися — і користувалися!— повчальним художнім досвідом видатних співців нової ери: П. Тичини і М. Рильського, В. Сосюри і А. Малишка. Особиста участь у боротьбі свого народу, підтримка ветеранів української поезії — все це створювало найкращі умови для швидкого розквіту поетичного таланту Ярослава Шпорти, як і його соратників — О. Ющенка, В. Швеця, Б. Степанюка, Д. Білоуса, М. Гірника та інших товаришів. І творча активність Я. Шпорти була на диво плідною: протягом повоєнного десятиліття він видав вісім книг оригінальної поезії. Це — «Світлий день», «Твої літа», «Іранський зошит», «Мужність», «Лірика», «Запорожці», «Ти в серці моєму», «Незабываемое». Показово, що кожна книжка поета незмінно ставала предметом широкої розмови нашої літературної критики, яка одностайно визнавала Ярослава Шпорту цілком самобутнім і перспективним художником слова.

І ось підсумок поетичної діяльності Ярослава Шпорти — об’ємний том його «Вибраного», любовно виданого Держлітвидавом. Це — дарунок народові його вірного сина, наслідок його труда, потік його високих дум і зворушливих почуттів. І ще скажу — це гідний внесок Я. Шпорти в скарбницю української поезії.

Коли я думав про головні тенденції творчості мого друга, пам’ять мимоволі відносить мене до погожого липневого дня 1948 року. Тоді поріг редакції газети «Молодь України» переступив високий стрункий офіцер у формі лейтенанта, русочубий і голубоокий, з соромливою посмішкою на устах. Важко навіть було уявити, що цей юнак вже пройшов через горнило фронтів Великої Вітчизняної війни, переніс кілька поранень — стільки в його постаті було ніжності, закоханості у світ, людинолюбства і безпосередності. Він простягнув мені книжечку невеликого, кишенькового формату і промовив з стриманою радістю:

— Моя первістка.

Книжка мала просту, але промовисту, символічну назву — «Світлий день». Роздумуючи над пережитим в роки війни, вдивляючись у мирні будні свого народу, поет писав у вірші, що відкривав збірку:

О земле праведна, тебе солдат леліє.
Важучі скиби ці у сонці і теплі.
Який щасливий день, яка снага для серця!
Розсипавши пісні, у синім небі в’ється
Невидний жайворон, курличуть журавлі.
...А світлий день гримить над степовим простором,
А дивний край встає таким же яснозорим,
Яким він снився нам в грозові дні війни.

Оспівавши вже в першій своїй книжці «світлий день» Вітчизни, яка здолала фашистського нападника, Ярослав Шпорта виступив натхненним поетом сучасності. Його слово стало твердою крицею утвердження нашої епохи, прославлення людини.

В нашу поезію Я. Шпорта прийшов з фронтів боротьби проти гітлеризму і разом зі старшими поетами і своїми ровесниками приніс в неї грім великої битви, славу і велич подвигів наших воїнів. Фронтові вірші Я. Шпорти — це дорогі й незабутні сторінки молодості мого покоління, пораненої й посіченої в походах і боях, але нескореної, неспалимої у страшнім вогні.

Разом з поетом ми і тепер згадуємо гіркоту наших тимчасових невдач і поразок, сповнюємося радістю наших перемог під Сталінградом і Волховом, Клайпедою і на берегах Балтики, під Вязьмою і Берліном. Встають в нашій уяві постаті мужніх героїв — матроса-партизана, що в безсмерті своєму й зараз іде по землі рідній обжитій, танкіста Матвія Синицю, який «як і належало солдату, в бою згорів, але не згас» для прийдешніх поколінь.

Надовго полюбилася нам поетова героїня Олеся, образ якої Я. Шпорта змальовує в низці балад і ліричних віршів. В цьому образі втілено гірку долю українських дівчат-полонянок, які винесли багато лиха, але вижили і, визволені армією, повернулися на Батьківщину для натхненного труда, для продовження свого роду, для щастя і великої земної радості.

Вже в перших, фронтових, поезіях дало себе знати тяжіння Я. Шпорти до значних художніх узагальнень, глибоких життєвих і філософських роздумів — риса, що властива істинній поезії. В цьому відношенні показова балада «Скарб», в якій український боєць, відповідаючи на запитання, який же скарб принесе він додому з далеких походів, говорить:

Не треба золота мені,
А є у мене скарб цінніший, його зберіг я в грізні дні.
Погляньте, люди, іздаля,
В тім скарбі ріки і поля,
Алтайські гори, синь Кубані, полтавська зранена земля.
В тім скарбі — домен ясний жар,
Будови, зведені до хмар…

Тема Вітчизни, яка зростила поета, за волю якої він не раз проливав свою гарячу кров, — стає магістральною темою в усій творчості Ярослава Шпорти. І до яких би різноманітних життєвих явищ і фактів не звертався поет, його думка, його погляд спрямовані до образу рідної Батьківщини. Вона видиться йому у сплеску багатих колгоспних врожаїв, в шумовинні лісів Карпат, у дзвоні литавр неба і сонячному сяйві, у золотих загравах індустріального Донбасу і сталевого Запоріжжя. В дусі народнообразного світосприймання Я. Шпорта змальовує Вітчизну, як багату наречену у васильковому вінку, як повінь зелен-цвіту, як плодоносну червонозоряну горобину.

Оспівування рідної землі, її глибока, ба навіть лірично-інтимна поетизація — це стихія Ярослава Шпорти. З його «Вибраного» переконливо видно, як від книжки до книжки розширювались горизонти художнього бачення поета, як яскравішали його фарби змалювання узагальненого образу Вітчизни. Ми чуємо запах росяних дніпровських ранків, бачимо прикарпатські взеленені плаї. Тему Вітчизни Я. Шпорта всюди вирішує не споглядально, описово, а через почуття людини-трударя, людини-патріота.

Характерним у цьому зв’язку є вірш з книги «Твої літа». Поет пише, що на світі всьому є початок і кінець, немає ж кінця тільки одному — нашій джерельно-чистій і світлій любові до Вітчизни. Тож хай у нас буде не одне, а кілька життів, але й тоді всі свої чуття і помисли ми віддамо рідній землі:

Ви й не дивуйтесь. Як же нам жити?
Знову родитись і жити знов,
Щоб у гарячім серці вмістити
До Батьківщини гарячу любов!

Любов до Вітчизни у Ярослава Шпорти завжди дійова, активна. Герої, які густо населяють книжки Я. Шпорти, — це сміливці в бою і звитяжці в труді.

Для відтворення образів людей труда поет найчастіше звертається до баладного жанру, який дає немалі можливості для сюжетної оповіді, змалювання героя в його вчинках і ділах. Така, приміром, «Балада про суховій», в якій розповідається про подвиг перетворювачів природи, «Балада про першого сталевара», «Балада про батька й сина» та ряд інших.

Ярослав Шпорта був непосидючим поетом, невтомним мандрівником, який постійно прагнув до людей труда, до спілкування і дружби з ними. Подорожі і зустрічі давали йому багатий життєвий матеріал, який лягав в основу поезій про наших людей. З великою теплотою змалював поет образ героїні колгоспної праці у вірші «Олена Хобта у Польщі», агронома-новатор а в поезії «Колгоспний вчений».

Книжка поезій Я. Шпорти «Запорожці» — наслідок його перебування у промисловому місті на Дніпрі. Цікаве художнє вирішення тут теми труда. Перед зором поета, що прибув у Запоріжжя, мимоволі постають картини героїчного минулого: битва козаків, походи в Крим, розгром польсько-шляхетських загарбників, подвиги Хмеля і Трясила. Але велич будівника на берегах Дніпра не має собі рівних в історії. І на місці Запорозької Січі люди творять нові титанічні діла — нові легенди:

Світи ж, молода легендо,
Двадцятого віку гордість,
Двадцятого віку слава —
Найкращого із віків!

Закоханий в життя, сповнений любові до свого народу, Я. Шпорта вмів опоетизувати, здавалось би, надто буденні, прозаїчні факти. У вірші «Сталь» він пише, що метал, виплавлений запоріжцями, гарячий тому, що в нього вкладено жар їх сердець, тому дзвінкий, що в ньому бринять думи і почуття робітників. В іншому вірші поет уподоблює сталеві листи «Запоріжсталі» — сторінкам книги небачених розмірів, на яких пишеться слава нашого народу: на кораблях і автозаводах, на танках і комбайнах.

І на сталі карбуються наші імена і дати,
Як ми вмієм трудитись, як вмієм у битві стояти.

У збірці «Запорожці» Я. Шпорта продовжує свою традицію — створення ліричних портретів простих українських трудівників. Кращі з них — це «Павлуша», «Орися», «Товариш», «Балада про оператора слябінга». З них перед нами постають прості й величні постаті металургів, людей, «міцніших од броні», які підносять працю на рівень натхненного мистецтва.

Книги Яр. Шпорти — це поезія, яка розкриває перед читачем мету його життя, утверджує життя, випромінює оптимізм і бадьорість, кличе до подолання труднощів, уславлює красу нашої дійсності. Ліричний герой Я. Шпорти — це людина, яка щиро радіє, що її труд і помисли течуть в загальнонародне будівниче море, це патріот, до кінця відданий своїй Вітчизні.

Ліричний герой Я. Шпорти — інтелектуально багатий і різносторонній. Чи не найбільш повно і водночас лаконічно виклав поет ідейне кредо свого героя в таких рядках:

Скільки доріг довелося топтати —
Я вам не можу точно сказати.
Хочу одного в своїм житті:
Жити весь вік у труді, у путі
Йти, несучи свою радісну ношу,
В літню спекоту, в зимню порошу.
Рватись у простір, горіть, летіти
І, як зірниця, в путі згоріти.

Тематичні горизонти творчості Я. Шпорти від книжки до книжки ширшали, різноманітились поетичні жанри і ритмо-мелодика, збагачувалась його образна палітра. В літературній спадщині поета почесне місце посідає високоталановитий «Іранський зошит», який одразу приніс авторові широку популярність і визнання критики. Сила цієї книжки, написаної на одному подиху, в майстерному використанні конкретних життєвих деталей для великих поетичних узагальнень. Побувавши в Ірані, Ярослав Шпорта, вражений страхітливою дійсністю, створив книгу гніву. Поет бачить, що іранська земля «вкрилась журбою, і в біді посивіла», а нафта Ірану — це «чорні сльози неволі», що сліплять очі трудового люду. Проте поет відчуває, що безробітні Ірану несуть в своїх серцях грім, який вдарить скоро по визискувачах, а прапор в руках робітників-страйкарів піднімається як пурпуровий світанок. «Іранський зошит» — це гідний вияв пролетарського інтернаціоналізму й гуманізму поета.

Книжці «Дубове листя» (1956 р.) судилося стати лебединою піснею нашого незабутнього друга. В ній знайшли продовження і художнє поглиблення провідні лінії усієї попередньої творчості поета, — тема любові до Вітчизни, дружби народів, зображення багатого духовного світу наших сучасників. Образ могутніх і дужих дубів об’єднує тут всі роздуми поета про міць і славу рідної держави, яка, перенісши і здолавши бурю важкої війни, набирає сили і зросту, про величні діла і духовні скарби людей. Непохитні дуби з розлогим віттям і їх зеленим гомоном символізують вічну живучість нашого народу.

Коли перечитуєш вірші Я. Шпорти, об’єднані в розділі «Поза книгами», ще і ще переконуєшся, які широкі творчі задуми володіли поетом, які значні художні можливості нагромадилися в ньому. Філософсько-узагальнюючі роздуми, цикл полум’яних поезій про Івана Франка, поетичні гімни на честь шахтарської праці богатирів Донбасу, світлі, напоєні пахощами полів і садів України поезії про сучасність, вінок сердечної духмяної інтимної лірики і, нарешті, щирі безпосередні вірші для дітей — такі ідейно-тематичні і жанрові горизонти розділу «Поза книгами».

В останні роки помітно зросла майстерність поета. Особливо слід вказати на досконалість його балад, прагнення до народнопісенної ритмо-мелодики, до лаконізму стилю. Я. Шпорта вміє сконденсувати великі думки на дуже незначній площі. Хочеться навести хоча б такий приклад:

У мене скарбів немає,
Для чого вони мені?
Є серце, що не згорає,
Є помисли вогняні.
Є віра, любов і сила,
Є пісня моя дзвінка...
І є Батьківщина мила —
Радість моя палка.

Пробував Я. Шпорта свої сили і в складному жанрі поеми, де йому ще не зовсім везло. У «Вибраному» вміщено п’ять його поем: «Мар’яна», «Старовинна дума», «Слово про Махтум-Кулі», «Кеміне сміється» і «Правда».

Ярослав Шпорта був обдарованим перекладачем. Завдяки його плодотворній праці український читач одержав можливість читати рідною мовою поезії чуваського класика Костянтина Іванова, познайомитись з творчістю таджицького поета Мірзо Турсун-заде. Із захопленням перекладав Я. Шпорта своїх російських побратимів О. Суркова, О. Прокоф’єва та інших. На жаль, зразки перекладів не представлені у «Вибраному».

Ярослав Шпорта, який сходив важкі дороги Вітчизняної війни, об’їздив усю рідну Україну і в мирний час, побував, як кажуть, в багатьох світах, був захопленим життєлюбом і людинолюбом; він прагнув весь свій хист художника віддати рідному народові. Ніби поспішаючи зробити якнайбільше на ниві поетичного служіння Вітчизні, він признавався:

О, скільки ще не пройдено путі!
О, скільки ще не зроблено в житті!

На нашу гіркоту, рано покинув нас талановитий митець, наш добрий друг, незабутній соратник. Але й те, що він встиг зробити, — вагоме, зриме, сповнене великих почуттів, ясних дум, патріотичних звучань. Художня спадщина Ярослава Шпорти завжди посідатиме почесне місце в історії української поезії, як її коштовна барвиста окраса.

Л-ра: Шлапак Дм. Література героїки й краси. – Київ, 1972. – С. 163-174.

Біографія

Твори

Критика