Ярослав Шпорта. Коли уже троянда губить квіти

Коли уже троянда губить квіти
І вітер гне берізку молоду —
Всім зрозуміло, що відходить літо,
Що осінь йде вже по його сліду.

А потім?.. Потім вдарить хуртовина,
Мороз в кайдани землю закує...
Як дівчина, ридає тополина,
Що розгубила листячко своє.

Сумує явір, опустивши віти,
Які покриють голубі сніги,
Осики позбиралися, як діти,
Біля старого клена навкруги.

Верба зігнулась, як стара вдовиця,
Бо скоро вітер налетить здаля.
«Со-сон, сон-сон», — нашіптує ялиця,
Калину заховавши під гілля.

Все засмутилось на багристім лузі,
Дощем-сльозами вкрита сіножать,
І тільки дуб у золотій кольчузі,
Як воїн, вийшов зиму зустрічать.