Біографія Чеслава Мілоша
Чеслав Мілош – польський поет, прозаїк, перекладач, есеїст, літературознавець, дипломат, юрист; лауреат Нобелівської премії з літератури 1980 року; лауреат Нейштадтської літературної премії (Neustadt International Prize for Literature, 1978); кавалер ордену Білого Орла; праведник світу – народився 30 червня 1911 року у родовому маєтку матері, Вероніки, що розташовувався в селі Шетейне тодішньої Ковенської губернії Російської імперії (тепер Литва).
Родина Мілошів належала до шляхти гербу Любич. В родині розмовляли по-польськи, але, завдяки старанням свого дядька, хлопець з дитинства добре знав і литовську. Пізніше Чеслав Мілош говорив про себе, що він, польський письменник і поет, але краєвиди та дух передвоєнної Литви ніколи не полишали його.
У 1921-1929 навчався в гімназії у Вільно (у той час місто було під владою Польщі). Потім навчався у Віленському університеті імені Стефана Баторія (спочатку на полоністиці, пізніше — на правничому факультеті).
Дебютував як поет у Вільнюсі на шпальтах університетського часопису Alma Mater Vilnensis. Трохи пізніше засновує разом з однодумцями поетичну групу «Жагари».
Працював на Польському радіо у Вільнюсі, але був звільнений за звинуваченнями в підтримці прагнень приєднання Вільнюса до Литовської Республіки та у діяльності на користь білоруської культури.
Переїхав до Варшави, де також влаштувався на радіо. Працював тут практично до окупації Польщі німецькими військами (1939).
Під час польсько-німецької війни (вересень 1939) емігрував до Румунії, але після приєднання Вільнюса до Литви повернувся на батьківщину і прийняв литовське громадянство. Проте після радянської окупації Литви (липень 1940) переїхав до Варшави, а після поразки Варшавського повстання (осінь 1944) — до Кракова.
Роки життя в окупованій німцями Варшаві означені роботою в підпіллі та доволі плідною творчістю, яка, попри скрутні обставини, є здебільшого оптимістичною. Але це був лише певний психологічний захист. Побачене у варшавському гетто назавжди залишило слід у творчості письменника.
Після відходу німців співпрацював з новою, комуністичною владою. Працював у дипломатичних установах ПНР у США та Франції як аташе з питань культури. Але врешті-решт зрозумів фальшиву сутність нового устрою і 1951 року отримав політичний притулок у Франції.
Під час перебування в еміграції в Парижі співпрацював з Літературним інститутом Єжи Ґедройця в Мезон-Лаффітт, де і виходили друком усі його тодішні твори. Найзнаковішим серед них, безумовно, є збірник есеїв 1953 року під назвою «Поневолений розум» (The Captive Mind). У ньому проаналізовано поведінку та долю інтелектуалів у тоталітарному суспільстві. Поет не приховує своєї негативної оцінки комуністичного режиму в Польщі і взагалі не соромиться свого теперішнього упередження проти комунізму. Пізніше він напише, що після захоплення Литви радянськими військами російський комуністичний режим викликав у нього асоціацію бездонної діжки. Таким чином, на відміну від ліберальних діячів та інтелектуалів заходу, котрі мали ілюзорні симпатії до Радянського Союзу, Чеслав Мілош, як людина, що пережила окупацію Польщі німцями і перехід країни до сфери впливу Сталіна, дуже гостро відчував вразливість творчої особистості за умов тоталітаризму.
Мешкав у Франції до 1960, коли на запрошення Каліфорнійського університету переїхав до США. Протягом 20 років був професором слов'янської філології в університеті Каліфорнії (Берклі). Також став професором Гарвардського університету. Американський період творчості письменника був особливо плідним. У США він займався не лише оригінальною творчістю, але й багато перекладав, мандрував країною, вів досить активне громадське життя.
У 1993 повернувся до Польщі, де оселився у Кракові, пояснюючи вибір цього міста його «найбільшою подібністю до Вільнюса».
Чеслав Мілош помер 14 серпня 2004 року у Кракові.
Похований у Крипті (Пантеоні) заслужених поляків (у підземеллях костелу монастиря паулінів на Скалці, Краків).
Прозові та поетичні тексти Чеслава Мілоша є бездоганним прикладом західного мислення. Як письменник, він глибоко закорінений у європейську інтелектуальну традицію. Однак його темами, його переживаннями були не лише рефлексії інтелектуала щодо політики, навпаки, письменник бачить чудесне у, здавалось би, буденних речах. І тут потрібно відмітити його зв'язок зі світом дитинства і юності в Литві. Завдяки своєму світоглядному впливу Чеслав Мілош є особливо важливою особистістю для модерної Польщі. Він є тим консерватором і певною мірою захисником католицьких цінностей, який надзвичайно багато зробив саме для поступу країни в демократичному напрямку.
Нобелівська премія
1980 року рішенням королівського комітету письменнику присуджують Нобелівську премію з літератури. Головне формулювання, яке обґрунтовувало надання цієї високої нагороди звучало так: Тому «хто з безкомпромісною проникливістю аналізує незахищеність людини у світі багатьох конфліктів» (who with uncompromising clear-sightedness voices man's exposed condition in a world of severe conflicts).
У своєму виступі на бенкеті на честь присудження нагороди Чеслав Мілош говорив про загальнолюдські цінності, про польську літературну традицію та її значення у загальносвітовому літературному процесі. Акцентуючи увагу на тому, що польська література – це насамперед література країни, затисненої між двома тоталітарними гігантами (Німеччиною та Росією) і часто творена у бараках і концтаборах. Звідси трагізм і складність її перекладу та сприйняття західним читачем.
Узагалі Чеслав Мілош схильний критикувати Захід, абсолютно справедливо зауважуючи, що західні країни Європи дбають про власний спокій та матеріальні цінності. Тому у двадцятому столітті Східна Європа є, безсумнівно, жертвою, своєрідним буфером між тоталітарним Радянським Союзом та демократичними країнами. Письменник говорить про деструктивність такого підходу. Тож, переконує він, цілі покоління східноєвропейців випадають із загальносвітового культурного процесу.
Твори
Критика