Чеслав Мілош. Притча
Я переказую, що розповідав Мідер, маючи на меті мораль.
Йому докучав ведмідь грізлі, настільки сміливий і лютий,
Що забирав м'ясо карібу з-під стріхи хати.
І ще. Людину він мав за ніщо і не боявся вогню.
Аж одної ночі почав гупати в двері
І розбив вікно лапою, тож вони, наїжачені,
Лежали з рушницями і чекали ранку.
Він повернувся під вечір наступного дня. І Мідер вистерлив
Зблизька, під ліву лопатку. Це був стрибок і біг,
Ні, не біг, ураган, бо навіть поцілений в серце
Грізлі, як каже Мідер, біжить поки не упаде.
Потім він знайшов його за слідами і тоді зрозумів,
Звідки бралась чудна поведінка.
Пів щелепи у звіра роз'їли загноєні рани.
Зубний біль, роками. Біль з неясних причин,
Який підштовхує іноді нас до безсенсовних діянь
І дає сліпу відвагу, бо нам все одно,
Аж виходимо з лісу, не завжди з надією,
Що вилічить нас якийсь небесний дантист.
Переклад Тараса Прохаська
Твори
Критика
