19.11.2023

Переклад сонетів Вільяма Шекспіра: пошук досконалої мовної форми

О. О. Тєлєжкіна

У пропонованій статті розглядаються переклади 66 сонета Вільяма Шекспіра українською мовою, створені Д. Павличком, Д. Паламарчуком і Г. Пилипенком. У роботі аналізуються фонетичні, лексичні, граматичні і виражальні засоби української мови, за допомогою яких перекладачі відтворювали основний мотив оригінального вірша.

Ключові слова: мовотворчість митця, оригінальний твір, поетичний переклад, засоби української мови, катрен, фінальний двовірш, довершеність поетичної форми, досконалість мовної форми, глибина змісту.

The article deals with William Shakespeare sonnet 66 translated into Ukrainian by D. Pavlychko, D. Palamarchuk, and G. Pylypenko. The author analyzes phonetic, lexical, grammar and expressive means of the Ukrainian language using which the translators reproduced the main motive of the original poem.

Keywords: language creation of author, original work, poetic translation, means of the Ukrainian language, quatrain, final distich, thoroughness of poetic form, completeness of language form, profundity of content.

В Україні склалася плеяда талановитих перекладачів, починаючи від Пантелеймона Куліша й Івана Франка, Миколи Зерова й Максима Рильського, Миколи Бажана і Дмитра Паламарчука до Георгія Пилипенка і Дмитра Павличка, Софії Андрухович й Антоніни Тимченко. Творчий доробок цих майстрів перекладу став класикою перекладознавства. В історії відомі випадки, коли різні перекладачі зверталися до тих же самих творів тієї чи іншої літератури, передаючи сприйманий світ оригінального твору різними засобами української мови. І це заслуговує усвідомлення прагнень перекладачів відшукати відповідно до концепції твору найбільш влучне формулювання задуму автора оригіналу, дібрати художні засоби, співвідносні з оригіналом. Зрозуміло, що мова йде не про копіювання, а знаходження прийомів відтворення, як прийнято говорити, духу твору, спираючись на лексико-фразеологічні, граматичні і стилістичні засоби мови, на яку перекладається твір.

Звернення різних поетів до перекладу того ж самого твору важливе з погляду перекладознавства і має значення для виявлення потенційних можливостей мови в передачі образів, створених іншою мовою. Розуміння наукової цінності спостережень, побудованих на зіставному аналізі перекладів різними митцями того самого твору зумовило обрання теми цієї розвідки, яку у світлі викладеного слід визнати актуальною. Новизна її в тому, що це питання ще не було достатньо висвітлене на сторінках вітчизняних наукових видань.

Метою статті є дослідження перекладів 66 сонета В. Шекспіра, виконаних Д. Павличком, Г. Пилипенком і Д. Паламарчуком. Для досягнення поставленої мети проведено порівняльний аналіз поетичних перекладів названого твору англійської літератури для виявлення особливостей відтворення мікросвіту ліричного героя засобами української мови. Для зіставної характеристики перекладів названих митців доцільно вказати на усвідомлювані ними принципові положення стосовно перекладу.

Дмитро Павличко зауважував, що «кожна національна мова — це універсальна філософська система, в якій живе світ, людство, всесвіт. Кожна національна мова — це скарб істини, знань, мистецтва, який неможливо ні-чим замінити. Один і той самий загальнолюдський геній, наприклад, Шекспір або Шевченко, в кожній мові має своє особливе обличчя. Скільки є мов на світі, стільки може бути образів однієї й тієї ж явини людського буття, образів споріднених, але відмінних і саме відмінністю значущих і вартісних» [1: 4-5]. Розуміючи це, Д. Павличко брався за переклад, прагнучи знайти адекватне передання витонченої видатного митця стосовно загальнолюдських цінностей.

Георгій Пилипенко відзначав, що найголовніше в перекладі — зберегти «енергетику», бо твір зворушує тільки тоді, коли йде від серця [3: 4]. Варіанти перекладів названого сонета В. Шекспіра українською мовою підтверджують єдність помислів і спільність у сприйнятті світу класика англійської літератури й українських митців ХХ-ХХІ століття. Як засвідчують факти, Г. Пилипенко дотримувався сказаного.

У кожному перекладі згадуваних митців ліричний герой 66 сонета В. Шекспіра постає особливим, проте непохитним у своїх життєвих принципах (огида до усього облудного) і вірним своєму коханню.

Ліричний герой В. Шекспіра, обурений неподобствами, що відбуваються навколо, прагне смерті: у Д. Павличка і Г. Пилипенка читаємо «кличу смерть», а Д. Паламарчук гостріше передає внутрішній стан героя «благаю смерті». У Д. Паламарчука і Г. Пилипенка герой «втомився жити», що підкреслює його надзвичайно напружений психічний стан, а Д. Павличко констатує, що герою лише набридло дивитися на те, що відбувається довкола нього. Далі, як і у творі В. Шекспіра, у кожному рядку перекладів указується, що саме викликало в героя такий складний психоемоційний стан. Для трьох перекладів спільним є виокремлення таких причин, що викликали занепокоєння героя:

збезчещення дівчини (And meiden virtue rudely strumpeted): у Д. Павличка передається за допомогою епітета «поганьблена дівоча врода», Д. Паламарчук подає влучну метафору «честь дівоча втоптана у бруд», Г. Пилипенко удається до більш описової конструкції, і в його варіанті перекладу з’являються «покупці незайманих красунь» і «ганебні вороги шляхетних цнот», що дозволяє глибше розкрити переживання ліричного героя з цього приводу;

фальшива честь (As to behold Desert a beggar bom)', у Г. Пилипенка зображене «золото фальшивих нагород», у Д. Павличка згадується «честь фальшива», а у варіації Д. Паламарчука герой втомився від того, що віддаються «почесті не тим, хто гідний шани» і «в злиднях честь доходить до одчаю»;

добро служить злу (And captive Good attending captain ill)' у Д. Павличка і Д. Паламарчука подібні образи, виражені різким «добро — служник зла» і «добро — служниця зла», а Г. Пилипенко «пом’якшує провину» добра і пропонує версію спонукання добра до скоєння чогось лихого: «добрість, що на злу штовхають путь».

Д. Павличко і Д. Паламарчук єдині також й у відтворенні образу поневоленого мистецтва (And Art made tongue-tide by Authority, / And Folly (doctor-like) controlling skill), у Д. Паламарчука перед нами постають «владою уярмлені митці» і від того «гине хист в недоука руці», а Д. Павличко підкреслює всю гостроту сприйняття такого становища двома синонімічними рядками: «мистецтво під п’ятою влади» і «талант під наглядом шпика».

Д. Паламарчук і Г. Пилипенко відтворюють:

уярмлену силу (And Strength by limping Sway disabled), яку Д. Паламарчук за допомогою метафори зображує такою, що її «неміч забива в кайдани», а Г. Пилипенко удається до більш зримого образу «сильних, що покірно хрест несуть»;

зневажену істину (And simple Truth miscall’d Simplicity): обидва поети удаються до стилістичного використання антонімів: істина — дурниці (І істину вважають за дурниці (Д. Паламарчук)) та глупота — мудрощі (І глупоту, що мудрощами звуть (Г. Пилипенко)).

В обох випадках протиставлення (сила — неміч і глупота — мудрощі) допомагають підкреслити контрастність реальної дійсності й світобачення ліричного героя.

У варіантах перекладу Г. Пилипенка і Д. Павличка теж простежуються спільні образи й уявлення, що відтворюються за допомогою вживання синонімічних конструкцій:

у другому рядку першого катрена (And right Perfection wrongfully disgraced): «гідність у ярмі» (Г. Пилипенко) — «приниження чеснот» (Д. Павличко);

ліричний герой втомився від «чесності, що страждає від хули» (Г. Пилипенко' третій рядок третього катрена) і «правоти, що їй затисли рот» (Д. Павличко: четвертий рядок першого катрена) — And purest Faith unhappily forsworn.

Наведені приклади засвідчують близькість прочитання і сприйняття перекладачами оригінального твору.

У версії Д. Павличка ліричний герой обурюється тим, що «зрада в пишноті», у Г. Пилипенка постають «зрадники», а Д. Паламарчук для підкреслення панування зрадників і зрадливості пропонує варіант із запереченням «чистій вірності шляхів нема», що дозволяє яскравіше відтворити внутрішні відчуття героя твору.

У перекладі Д. Паламарчука вжито форму «нікчемність в розкоші сама», Г. Пилипенко згадує «ряджену нікчемну круговерть», натомість Д. Павличко для реалістичності зображення й відтворення огиди ліричного героя від побаченого вводить у текст іменник, що дає описуваному різко негативну оцінку «безтурботне і вельможне бидло».

У першому рядку фінального двовірша з деякими змінами повторюється перший рядок сонета (Tir’d with all these! For restful death I cry — Tired with all these, from these would I be gone):

Я кличу смерть — Я від всього цього помер би нині (Д. Павличко);

Стомившися, вже смерті я благаю — Стомившись тим, спокою прагну я (Д. Паламарчук);

Втомився жити я і кличу смерть — Втомився жити. У ніщо б пішов (Г. Пилипенко).

Проте в Д. Павличка простежується повна відповідність значення смерть — помер, а у Д. Паламарчука і Г. Пилипенка визначаються значеннєві паралелі смерті я благаю — спокою прагну я і кличу смерть — у ніщо б пішов, що утворюють синонімічні ряди.

У другому рядку Г. Пилипенко і Д. Паламарчук прямо вказують на адресата — людину, яку кохає ліричний герой, у Д. Павличка звучить лише натяк на це і митець залишає для читача загадку: Та як лишу саму мою любов? — Та вмерти не дає любов моя. — Та як тебе лишити в самотині? І тут же Д. Павличко і Г. Пилипенко передають хвилювання ліричного героя з того приводу, що кохана залишиться на самоті в цьому огидному й нікчемному оточенні, герой не може цього допустити, щоб підтверджує вживання форми умовного способу і риторичного запитання.

Д. Паламарчук і Г. Пилипенко, як і в оригінальному тексті англійською мовою, використовують повтор сполучника «і» (англ. «and») у десяти рядках твору, що підкреслює стрункість й особливу ритмічну організацію сонета:

Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості ганебний суд,
І злу добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоука руці;
Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов моя.
(Д. Паламарчук)

Втомився жити я і кличу смерть,
Бо не сприймаю гідність у ярмі,
І ряджену нікчемну круговерть,
І тих людей, що зрадники самі,
І золото фальшивих нагород,
І покупців незайманих красунь,
Й ганебних ворогів шляхетних цнот,
І сильних, що покірно хрест несуть,
І язики, що в’яжуть у вузли,
І глупоту, що мудрощами звуть,
І чесність, що страждає від хули,
І добрість, що на злу штовхають путь.
Втомився жити. У ніщо б пішов.
Та як лишу саму мою любов?
(Г. Пилипенко)

Д. Павличко вживає повторюваний сполучник «і» тільки в третьому катрені, проте чіткої ритмічності й виразності досягає ще й за допомогою повторів прийменника «на»:

Я кличу смерть — дивитися набридло
На жебри і приниження чеснот,
На безтурботне і вельможне бидло,
На правоту, що їй затисли рот,
На честь фальшиву, на дівочу вроду
Поганьблену, на зраду в пишноті,
На правду, що підлоті навдогоду
В бруд обертає почуття святі,
І на мистецтво під п’ятою влади,
І на талант під наглядом шпика,
І на порядність, що безбожно краде,
І на добро, що в зла за служника!
Я від всього цього помер би нині,
Та як тебе лишити в самотині?

Це пояснюється тим, яку синтаксичну конструкцію обрали митці для відтворення поетичного тексту: у всіх зразках засвідчується багатокомпонентне складне речення, однак у перших двох прикладах початок конструкції вибудовується як складнопідрядне речення з підрядним причини (благаю смерті чому? бо... — кличу смерть чому? бо...), а в третьому — як безсполучникове складне речення з компонентом обґрунтування (кличу смерть — дивитися набридло на що?).

Розглянуте дозволяє стверджувати, що, сприйнявши ідею сонета В. Шекспіра і поетичним слухом відчувши його художнє наповнення, перекладачі знайшли досконалі мовні форми для відтворення основного мотиву твору. Зіставний аналіз перекладів продемонстрував різне лексико-граматичне наповнення тексту сонета, використовуване перекладачами для формулювання переживань, настрою і роздумів ліричного героя. При цьому, проте, автори перекладів єдині в розумінні його психічного стану, у розкритті якого вони користуються лексичними і граматичними багатствами української мови, її здатністю передавати найтонші душевні порухи. Виявивши досконалість у переданні авторського задуму перекладуваного твору, перекладачі довели наявність в українській мові невичерпних художніх можливостей створення естетично витончених віршових текстів.

Логічним продовженням розпочатого дослідження буде аналіз різних редакцій перекладу того самого сонета В. Шекспіра у виконанні Д. Павличка, що сприятиме глибшому розумінню тексту оригіналу й осягненню особливостей мовотворчості Д. Павличка як перекладача.

Література:

1. Павличко Д. Найдорожча цінність / Д. Павличко // Українська мова і сучасність : Збірник наукових праць / [укладачі : О.І. Білодід, Л.О. Кадомцева, Г.А. Гончаренко та ін.]. — К.: НМК ВО, 1991. — С. 4-6. 2. Павличко Д. Твори у трьох томах. — Т. 3. Переклади / Д. Павличко. — К. : Дніпро, 1989. 3. Пилипенко Г. Передмова-есе до книги «Шекспір В. Сонети» / Г. Пилипенко — Київ-Ірпінь : Перун, 2008. — С. 4-5. 4. Чередниченко О.І. Переклад — важлива сфера функціонування і розвитку української мови / О.І. Чередниченко // Українська мова і сучасність : [збірник наукових праць / укладачі : О.І. Білодід, Л.О. Кадомцева, Г.А. Гончаренко та ін.]. — К. : НМК ВО, 1991. — С. 130-137. 5. Шекспір В. Сонети / В. Шекспір / [переклад з англійської Д. Паламарчука]. — К. : Дніпро, 1966. 6. Шекспір В. Сонети / В. Шекпір / [переклад з англійської Г. Пилипенка]. — Київ-Ірпінь : Перун, 2008.

Л-ра: Лінгвістичні дослідження. – 2011. – Вип. 32. – С. 256-261.

Біографія

Твори

Критика