19.11.2023

Біографія Вільяма Шекспіра

Існують різні погляди на особу та біографію Шекспіра. Основним науковим напрямом, підтриманим більшістю дослідників, є біографічна традиція, що склалася впродовж декількох сторіч, згідно з якою Вільям Шекспір народився в місті Страдфорді-на-Ейвоні в заможній, але не в благородній сім'ї і був членом акторської трупи Річарда Бербеджа. Цей напрям вивчення Шекспіра називають «стратфордіанством».

Існує також протилежна точка зору, так зване «антистратфордіанство», прихильники якої заперечують авторство Шекспіра (Шакспера) зі Стратфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» – псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб. Сумніви в традиційній точці зору відомі вже починаючи з XVIII століття. Проте серед антистратфордіанців немає єдності щодо того, хто саме був справжнім автором шекспірівських творів. Число ймовірних кандидатур, запропонованих різними дослідниками, станом на XXI століття налічує 87 осіб.

Традиційно вважають, що Вільям Шекспір – англійський драматург єлизаветинської епохи, актор і поет; один із найвідоміших драматургів світу; Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом усіх часів; його вважають національним героєм та одним із символів Англії, її національним поетом – народився, імовірно, 23 квітня 1564 року (бо точна дата народження невідома, хрещений 26 квітня 1564) в заможній за тим часом родині Джона Шекспіра.

Батько Вільяма обирався на різні суспільні посади, один раз був вибраний мером міста. Він не відвідував церковні богослужіння, за що платив великі грошові штрафи. Його мати, уроджена Арден, належала до однієї із найдавніших англійських родин. Вільям відвідував класичну, на ті часи, середню школу («grammar school»), в котрій викладали латинську та грецьку мови, літературу й історію. Проживаючи в провінційному місті, тісно спілкувався з простими людьми, від яких засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови.

Із розоренням батька п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. Будучи молодшим учителем, він одружився у 1582 з Енн Гетевей; у нього було троє дітей. У 1587 виїхав до Лондона і став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. При Якові I трупа Шекспіра отримала статус королівської. У 1599 брав участь у побудові лондонського театру «Глобус», став його пайовиком і наступні 10 років значився у списках його трупи. Протягом багатьох років Шекспір займався лихварством, а в 1605 став відкупником церковної десятини.

У 1612 Шекспір вийшов у відставку через поширення у Лондоні чуми і повернувся до рідного Стратфорду, де жили його дружина та дочки. Заповіт Шекспіра від 15 березня 1616-го був підписаний нерозбірливим почерком, на підставі чого деякі дослідники вважають, що він був у той час серйозно хворий.

Вільям Шекспір помер 23 квітня (3 травня) 1616 року. Через три дні тіло Шекспіра поховали під вівтарем стратфордської церкви.

Творчість Вільяма Шекспіра

За винятком «Венери і Адоніса» та «Лукреції», Шекспір сам не опублікував жодного зі своїх творів. Та це і не було в літературній традиції того часу звичайним – самому друкувати драматичні твори. А головне – друкувати свої драми менше всього входило в інтереси Шекспіра як члена відомої трупи. Лише половина (18) п'єс Шекспіра була опублікована тим або іншим способом за життя драматурга. Найголовнішою публікацією шекспірівської спадщини по праву вважається фоліо 1623 року (так зване «Перше фоліо»), видане акторами трупи Шекспіра Джоном Гемінгом і Генрі Конделом. До цього видання увійшли 36 п'єс Шекспіра – всі, окрім «Перикла» та «Двох знатних родичів». Саме це видання лежить в основі всіх сучасних видань Шекспіра.

Як драматург Шекспір почав виступати з кінця 1580-х. Дослідники вважають, що спочатку він опрацьовував і перероблював вже існуючі п'єси – і лише згодом перейшов до створення власних творів. П'єси Шекспіра користувалися великою популярністю, проте мало хто знав його ім'я у той час, оскільки глядач звертав увагу насамперед на акторів.

Творчий шлях Шекспіра традиційно поділяють на три періоди:

До першого періоду (1590-1600) відносять драми-хроніки (9), комедії (10), трагедії (3), обидві поеми «Венера і Адоніс» (1592), «Зганьблена Лукреція» (1593) та сонети (1593-1598).

Хроніки, з яких Шекспір розпочав свою творчість, були популярним жанром у його попередників і сучасників, бо вони відповідали на загострений інтерес публіки до своєї історії і політичних проблем сучасності у період напруженої боротьби Англії з Іспанією. Одна за одною з'являються драми-хроніки, особливість яких є вміння драматурга масштабно малювати епоху живими та яскравими барвами, поєднуючи соціальне тло з долею конкретних персонажів: «Генріх VI, частина 2» (1590), «Генріх VI, частина 3» (1591), «Генріх VI, частина 1» (1593), «Ричард ІІІ» (1594), «Ричард II» (1595), «Король Джон» (1596), «Генріх IV, частина 2» (1597), «Генріх IV, частина 2» (1598) і «Генріх V» (1598).

Паралельно з хроніками Шекспір пише цілу низку комедій: «Комедія помилок» (1592), «Приборкання непокірної» (1593), «Два веронці» (1594), «Марні зусилля кохання» (1594), «Сон літньої ночі» (1595), «Венеціанський купець» (1596), «Багато галасу даремно» (1599), «Віндзорські витівниці» (1598), «Як вам це подобається» (1599) і «Дванадцята ніч» (1600), а також три трагедії: «Тіт Андронік» (1593), «Ромео і Джульєтта» (1594) і «Юлій Цезар» (1598).

Загальний характер творів цього періоду можна визначити як оптимістичний, забарвлений радісним сприйняттям життя у всій його розмаїтості, вірою у торжество розумного та доброго. Гуманістичним пафосом позначені також поеми та сонети, які відкривають реалістичністю своєї поетики новий етап у розвитку поезії Ренесансу. Сонети Шекспіра утворюють сюжетний цикл, побудований на розвитку стосунків між поетом, другом і «смуглявою леді». У сонетах постає складний і багатий світ ренесансної людини з її всеохоплюючим поглядом на світ, активним відношенням до життя, багатством душевних почуттів і переживань.

Другий період творчості Шекспіра (1601-1608) позначений заглибленням поета в аналіз трагічних суперечностей людини, які з усією силою виявились під кінець Ренесансу. Навіть три комедії, написані в цей час, («Троїл і Крессіда» (1602); «Кінець діло вінчає» (1603); «Міра заміру» (1603) несуть на собі печать трагічного світосприйняття. Драматургічний геній Шекспіра найповніше проявився саме в трагедіях цього періоду: «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), «Макбет» (1606), «Антоній і Клеопатра» (1607), «Коріолан» (1607), «Тімон Афінський» (1608).

І, нарешті, третій, романтичний період, який охоплює 1609–1612. У цей час він створює чотири трагікомедії, або романтичні драми: «Перікл» (1609), «Цимбелін» (1610), «Зимова казка» (1611); «Буря» (1612) й історичну-драму «Генріх VIII». У трагікомедіях панує атмосфера казково-фантастичного, в них добро і справедливість завжди перемагають сили зла. Так Шекспір до останнього свого твору залишається вірним світлим ідеалам гуманістичного мистецтва Ренесансу.

Серед знаменитих трагедій Шекспіра найбільшою популярністю протягом віків користуються «Ромео і Джульєтта» та «Гамлет».

Усього Шекспір написав 154 сонети, більшість з яких була створена в 1592–1599 роках. Вперше сонети були надруковані без відома автора в 1609. Два з них були надруковані ще в 1599 у збірці «Пристрасний пілігрим». Це сонети 138 і 144.

Весь цикл сонетів розпадається на окремі тематичні групи:

Сонети, присвячені другу: 1–126.
Оспівування друга: 1–26.
Випробування дружби: 27–99.
Гіркота розлуки: 27–32.
Перше розчарування в другові: 33–42.
Туга і побоювання: 43–55.
Зростаюче відчуження і меланхолія: 56–75.
Суперництво і ревнощі до інших поетів: 76–96.
«Зима» розлуки: 97–99.
Торжество відновленої дружби: 100–126.
Сонети, присвячені смуглявій коханці: 127–152.
Висновок – радість і краса любові: 153–154.

Дослідники не включають до кола канонічних творів Шекспіра «Двох шляхетних родичів» та спірний фрагмент із п’єси «Сер Томас Мор».

Переклади творів Шекспіра українською

Перші переклади Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішеві та Михайлові Старицькому. Від Куліша до Григорія Кочура з'явилося 8 перекладів «Гамлета». Інші драматичні твори Шекспіра перекладали Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Яків Гординський, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен та інші.

До найвизначніших належать переклади Тодося Осьмачки («Макбет», «Король Генрі IV»), Майка Йогансена та Володимира Щербаненка («Отелло»), Ірини Стешенко («Отелло»), Григорія Кочура («Гамлет»), Миколи Лукаша («Троїл і Крессіда»), Миколи Бажана («Буря»).

В еміграції Шекспіра українською перекладали Максим Славінський, Ігор Костецький, Святослав Гординський, Остап Тарнавський, Яр Славутич, Олег Зуєвський тощо.

Крім поодиноких видань українських перекладів Шекспіра, збіркою вийшли «Вибрані твори», І-II томи (1950-1952), «Твори», І-III томи (1964), видання «Твори», І-VI томів (1983-1986). Повне видання сонетів вийшло в еміграції у перекладі І. Костецького (1958) та в Києві (1964, в перекладі Д. Паламарчука).

Переклади «Ромео та Джульєтти»

Перший переклад трагедії «Ромео і Джульєтта» українською мовою зробив Пантелеймон Куліш (видано у Львові у 1901 з передмовою Івана Франка). У 1928 вийшла книга «Ромео і Джульєтта» з позначкою: «Переклад П. Куліша в переробці М. Вороного». Микола Вороний спробував підновити, осучаснити Кулішів переклад, зробити його придатнішим для читання та можливої вистави. У 1932 п'єсу переклав Василь Мисик, у 1937 – Абрам Гозенпуд, у 1952 – Ірина Стешенко. У 2016 видано переклад Юрія Андруховича.

Переклади «Юлія Цезаря»

Перший переклад «Юлія Цезаря» українською мовою зробив Пантелеймон Куліш у 1886, книгу з передмовою Івана Франко було видано в 1900 у Львові. Наступний переклад зробив Василь Мисик для повного зібрання творів Шекспіра у 6-ти томах видавництва «Дніпро».

Переклади «Гамлета»

Перші переклади «Гамлета» українською мовою належать до 1860-х. 1865 року у львівському журналі «Нива» опубліковано переклад першої дії трагедії, зроблений Павлином Свєнціцьким. У 1870-х «Гамлета» переклав Михайло Старицький замінивши п'ятистопний ямб оригіналу на хорей, переклад вийшов друком у 1882. Юрій Федькович переклав п'єсу з німецького посередника у 1872 (видано у 1902). У пізніші роки трагедію українською також перекладали Пантелеймон Куліш, Юрій Клен, Леонід Гребінка, Михайло Рудницький, Ігор Костецький, Григорій Кочур, Юрій Андрухович тощо.

Переклади «Отелло»

Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, і він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1882 у Львові. У 1890-х п'єсу переклав Марко Кропивницький (за російським перекладом П. Вейнберга). Також трагедію «Отелло» переклали Панас Саксаганський та Ірина Стешенко.

Переклади «Короля Ліра»

Перший переклад «Короля Ліра» українською зробив Пантелеймон Куліш у 1880-х. Панас Мирний робив спроби перекласти трагедію, але переклав п'єсу лише частково. Переклад Максима Рильського вперше опубліковано в 1964 у тритомнику творів Шекспіра видавництва «Дніпро». 1969 року в серії «Світовий театр» українського еміграційного видавництва «На горі» (Мюнхен) вийшов друком переклад Василя Барки, над яким він працював понад 10 років.

Переклади «Коріолана»

Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений у 1882 Пантелеймоном Кулішем та опублікований 1900 року. Другий переклад, опублікований у 1986, зробив Дмитро Павличко, він увійшов у 5-й том шеститомного зібрання творів Шекспіра видавництва «Дніпро».

Переклади «Троїла та Крессіди»

Перший переклад п'єси українською мовою був здійснений Пантелеймоном Кулішем, він входить до першого тому його перекладів з Шекспіра, виданого 1881 року у Львові. Інший переклад, який надруковано в шеститомному зібранні творів Шекспіра видавництва «Дніпро», зробив Микола Лукаш.

Біографія

Твори

Критика