Шекспір і Україна
Лідія Зіневич
«Його твори, обчислені не на однодневну моду, будуть і в українській мові робити свій вплив повільно, але певно».
Іван Франко
[…]
Творчість Уільяма Шекспіра є однією з найвизначніших сторінок в історії класичної драматургії минулих століть. Його п'єси ідуть у більшості театрів світу, приносячи велику творчу й естетичну насолоду майстрам сцени і глядачам.
У чому ж причина безсмертя Шекспіра? Драматург жив і творив у короткий, але надзвичайно цікавий і складний історичний період, коли людина, звільнившись від кайданів феодального рабства і ще не зазнавши на собі гніту суворих законів капіталістичного суспільства, відчула, шо вона - основа життя, сповнилась великої енергії, стала творцем наукових і культурних цінностей у суспільстві.
Шекспір, як справжній гуманіст, у центрі своєї творчості поставив людину, проголосивши її «красою світу», «вінцем усього живого».
Його герої здебільшого чисті, сильні і рішучі люди. Ніжна, прекрасна Дездемона («Отелло») в боротьбі за своє щастя не боїться проклять батька і сміливо, без вагань залишає його дім, щоб зв’язати свою долю з мавром. Юна, тендітна Джульетта («Ромео і Джульетта»), піднімаючись до вершин героїчного подвигу, воліє краще вмерти, ніж назавжди розлучитися з коханим, одружитися з нелюбом. Високий гуманізм, віра у велич людини -лейтмотив усієї драматургічної спадщини Шекспіра.
Ім'я Шекспіра стало відомим в Україні на початку XIX ст., причому знайомство з його творчістю відбулося головним чином по лінії літератури, в якій намітився тоді ряд нових прогресивних тенденцій. Письменники прагнули глибше пізнати життя народу, знайомитися з його творчістю, відображати у своїх творах його думки і почуття. Вивчення життя пов’язувалося з критичним ставленням письменників до суспільно-політичного ладу. Це привело до розквіту нового напрямку - критичного реалізму. Початок утвердження його в українській літературі поклав великий український поет Т.Г. Шевченко.
Саме у цей період посилюється інтерес до Шекспіра, ідейне спрямування творчості якого багато в чому відповідало настроям, що панували в колі прогресивної інтелігенції.
У цей же час в Україні поширюються перші переклади творів Шекспіра.
Відомості про перші шекспірівські вистави в Україні відносяться до початку XIX ст. Але говорити про повноцінне сценічне втілення творів Шекспіра на той час не можна, оскільки професіональний театр тоді ще тільки зароджувався і поряд із кріпосними лише почали з'являтися перші професіональні трупи.
У 1808-1810 роках у Харкові в бенефіс одного з акторів мандрівної трупи, у перекладі самого бенефіціанта було здійснено постановку «Гамлета».
Збереглося дві афіші київських труп: польської Зміовського (1816) та польско-української Ленковського (20-і роки XIX ст.), що свідчать про постановки у них шекспірівських трагедій.
Твори великого англійського драматурга давно привертали увагу Шевченка. Він познайомився з ними, так само як і з творчістю Гюго, Шіллера, Гомера, ще під час навчання у Петербурзькій академії художеств, коли працював над своєю самоосвітою і користувався бібліотекою Брюлова.
Шекспір привабив Шевченка широтою і різноманітністю зображуваних характерів, мотивами волелюбності, високою драматургічною майстерністю.
У липні 1847 року Шевченка було зааршетовано і заслано в далекі оренбурзькі степи, в Орську фортецю. А в грудні того ж року він писав уже, очевидно, вдруге до А. Лизогуба: «Просив я В.Н., щоб мені книжечок деяких прислала, а тепер і я вас прошу, бо опріч Біблії нема і однієї літери. Якщо найдете в Одесі Шекспіра, перевод Кетчера, або «Одіссею», перевод Жуковського, то пришліть...»
У листі, датованому травнем 1848 року, Тарас Григорович повідомляв того ж А. Лизогуба, що в нього був обшук, але все залишилося цілим, головне - Шекспір і папери.
Цікавими були виступи негритянського трагіка Олдріджа у шекспірівському репертуарі (Отелло, Лір, Гамлет) в театрах Києва, Харкова, Одеси, Житомира, Єлисаветграда у 1861 році, які сприймалися з хвилюванням і гостротою.
Взимку 1873 року в Києві в аматорському гуртку «Громада» було здійснено виставу «Гамлет» у перекладі українською мовою одного з основоположників національного професійного театру в Україні М.П. Старицького. Музику написав відомий композитор М.В. Лисенко.
Твори англійського драматурга посідали значне місце в репертуарі двох найбільших в Україні антреприз - М.М. Соловйова у Києві (кінець XIX і початок XX ст.) та М.М. Синельникова у Харкові (початок XX ст.)
Хронологічно першою шекспірівською виставою була трагедія «Макбет» у мандрівній філії Київського драматичного театру в Білій Церкві (1920 рік, режисер Л. Курбас). Цю виставу, шо могла правити за приклад творчих пошуків та експериментування Л. Курбаса, було розв'язано, як казав сам режисер, у плані трактування жеста «як динамічної і ритмічної цінності». Двома роками пізніше, 1922 року, в Київському драматичному театрі ім. Шевченка режисер О. Смирнов здійснив постановку комедії «Приборкання гострухи», іншу за своїм стильовим вирішенням.
Значним внеском у справу освоєння українським театром драматургії Шекспіра була постановка трагедії «Отелло», здійснена драматичним театром ім. М.К. Заньковецької в сезон 1925-1926 років.
Шекспірівська постановка «Отелло», шо засвідчила творчу зрілість колективів і окремих виконавців, була здійснена українським драматичним театром ім. Заньковецької (1936).
В Україні кращим виконавцем ролі Отелло був Б. Романицький, який грав її в театрі ім. М. Заньковецької близько двадцяти років. Протягом цього часу артист усе глибше проникав у душевний світ венеціанського мавра, усе ближче зживався з образом, відкриваючи нові риси в характері і світогляді Отелло, пізнаючи глибокий соціальний зміст трагедії.
Остання постановка «Отелло» заньківчан знаменувала початок нового етапу в опануванні спадщини класика англійської драматургії, коли основним було прагнення розв’язати проблему сценічного втілення шекспірівських образів і епохи. До творчості Шекспіра звертається чимало театрів. Вони починають працювати над найскладнішими творами драматурга, такими, як «Макбет», «Ромео і Джульетта».
З 1939 року починає свою сценічну історію в Україні трагедія Шекспіра «Ромео і Джульетта» - поетична повість про трагічну долю двох вольових, мужніх і глибоко люблячих натур Ромео і Джульєтти, які, відстоюючи своє право на кохання, повстали проти феодальної моралі і родової ворожнечі.
Над цим твором у нас працюють в основному театри юного глядача. «Ромео і Джульетта» в різні періоди поставили Дніпропетровський ТЮГ, Харківський ТЮГ, Миколаївський ТЮГ.
Вистава Дніпропетровського ТЮГу була першим відтворенням трагедії в історії українського театру. Колектив працював над нею понад п'ять місяців, домагаючись того, шоб перед глядачем «постав справжній Шекспір, повнокровний і мудрий, суворий і мужній, бадьорий і життєрадісний син Ренесансу, шо кинув сміливий виклик Середньовіччю».
Найбільшою акторською удачею вистави було виконання М. Володарською ролі Джульєтти. Артистка підкреслювала душевну красу і наївність дівчини, яка зовсім не знала життя, але зіткнувшись з ним, виявила велику рішучість і силу в боротьбі. Образ, створений артисткою, розвивався разом із дією трагедії, природно досягаючи в кінці вистави трагічної сили. Ніжна і, здавалося б, слабка дівчина з ширим поглядом великих світлих очей, мужньо переборюючи удари долі, ставала героїнею.
Ромео ж (В. Давидов), навпаки, був занадто раціоналістичним, зайве стриманим і сухим, шо не відповідало характеру палкого і самовідданого шекспірівського героя. На кінець вистави образ ставав більш емоційним, поступово зникала сухість і скованість у виконанні актора. Останню сцену у склепі Володарська і Давидов грали із справжньою щирою схвильованістю.
У другій половині 30-х років українські театри розпочинають вдумливо і серйозно працювати над комедіями Шекспіра. Одеський і Артемівський театри ставлять «Віндзорські кумасі», Полтавський український драматичний театр - «Дванадцяту ніч», Київский академічний - «Багато галасу даремно». Кращі з цих вистав відзначались цікавою, вдумливою, винахідливою режисерською роботою, шо виявлялась у їх композиції, у глибокому розкритті змісту творів і характерних особливостей епохи, зображеної драматургом, у вірній розстановці акторських сил, в аналізі образів дійових осіб та визначенні їх місця і ваги у тогочасному суспільному житті. Окремі актори створили правдиві, емоціонально наснажені та багатогранні шекспірівські характери. Най значнішою і найцікавішою постановкою шекспірівської комедії у передвоєнний період можна вважати «Багато галасу даремно» у Київському театрі ім. І. Франка (1941).
У своєму творчому кредо театр утверджував максимальне зближення з життям, прагнення відтворити правдиві і складні людські характери. Він боровся за високоідейне мистецтво, здатне допомагати глядачам пізнати життя, спроможне виховувати їх у дусі людської моралі.
Треба сказати, що шекспірівські вистави в цей час не набули ще масового характеру, хоч за період з 1936 по 1941 рік на сценах українських театрів було здійснено постановки одинадцяти творів англійського драматурга Робота театрів над ними відзначалася серйозністю і ретельністю. До участі у виставах залучались кращі акторські сили. Над постановками працювали провідні режисери українських театрів В. Василько, В. Вільнер, В. Харченко та інші. Було створено ряд повнокровних, змістовних і глибоко правдивих образів. Це - Отелло Б. Романицького. Макбет В. Добровольського, Беатріче Н. Ужвій, Фальстаф І. Твердохліба.
Робота українських театрів над шекспірівськими комедіями у повоєнний період дала значні позитивні наслідки з точки зору максимального наближення до Шекспіра, заглиблення у філософський зміст його творів і виявила зрослу культуру та майстерність наших творчих колективів.
Власне, у повоєнні роки (до 1956) в українському репертуарі ми зустрічаємо лише трагедію «Отелло». Майже одночасно її було поставлено у Харківському, Дніпропетровському, Чернівецькому, Сумському, Хмельницькому і Полтавському театрах. Те, що Шекспір з'явився на сцені обласних колективів, було безперечним свідченням їхнього творчого зростання.
1956 рік - початок нового періоду в історії української шекспіріани, шо ознаменувався значними досягненнями в роботі над найскладнішими трагедіями драматурга. Справжнім творчим дерзанням було звернення Ровенського обласного музично- драматичного театру до трагедії «Король Лір».
Українські митці звернулись до відтворення на сцені однієї з найскладніших шекспірівських п'єс - «Гамлета». Образ датського принца з його шуканнями, сумнівами, неспокоєм завжди хвилював акторів і глядачів. Багато театрів України мріяли про сценічне здійснення цієї трагедії, але зупинялися перед її філософською глибиною.
У 1955 році наші глядачі познайомилися з глибоко людяним Гамлетом Пола Скафілда у виставі, здійсненій англійським режисером Пітером Бруком.
У 1956 році вперше в історії українського театру поставлено «Гамлета» в Харківському театрі ім. Шевченка, а кількома місяцями пізніше, на початку 1957 року - у Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької.
За словами режисера-постановника Б. Норда (Харківський театр ім. Шевченка), ідейна основа образу Гамлета полягає у його прагненні боротись за правду, за торжество розуму і краси, за чистоту людських взаємин. Так і розв'язував цей образ у виставі уродженець Тернопільщини артист Я. Геляс.
Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 8. – С. 44-47.
Твори
Критика
- Біблійні алюзії в трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет»
- Драматургія Шекспіра
- Ідентифікація гри слів у творах Вільяма Шекспіра: перекладознавчий аспект
- Композиція «Бурі» В. Шекспіра в аспекті наратологічного підходу
- Переклад сонетів Вільяма Шекспіра: пошук досконалої мовної форми
- «Римські трагедії» Шекспіра
- Сонети В. Шекспіра в перекладах Д. Павличка: лінгвістичний аспект
- Шекспір і Україна
- Шекспір у сучасному кіберпросторі: проєкції та інтерпретації
- «Шекспірівське питання» у дослідженнях сучасного вченого Іллі Гілілова
Поділитися