Літо на балконі

Є такий класний фільм — «Літо на балконі». Це моє улюблене кіно.
Хоча я його поки не бачив. І навряд чи колись буду дивитися: це точно якась другорядна комерційна стрічка. 
Але назва шикарна, так. І актуальна, як ніколи...
Я сам знімаю таке кіно усім своїм життям.
Не можу дочекатися, коли настане вечір, трохи спаде спека, я візьму каремат, подушки, вино і книги — та постелю собі ложе на лоджії.
Лоджія — місце, де тебе не знайдуть турботи. Якщо правильно вибрати площину розташування.
Життя бентежне, тому що весь час ми проводимо стоячи або сидячи(сон не рахується). На балконі чи лоджії негаразди і лиха не десь там, внизу, як звикли казати, описуючи свої подорожі в горах, а десь там...над шафою. Проблеми, як тепле повітря: підіймаються до стелі.
Короче, варто частіше змінювати кут зору і нахил життя. Більше часу проводити долі.
Переступивши поріжок дверей між спальнею та лоджією, опиняєшся в іншій реальності простору. Де діють лайтовіші закони буття.
Підлогою стеляться приємні спогади і чарівні мрії...
Коли я начитаюсь книг, включаю музику. І в паузах між треками з вікна чути гуркіт машин — ніби шум моря.
... Я мрію про великий незасклений балкон на останньому поверсі багатоповерхівки. Цілком увитий плющем. Там влітку я буду проводити вечірки кожного вечора — тихі і меланхолійні, або стримано радісні. Запрошуватиму друзів по одному — та всіх разом. Темне, як глупа ніч, пиво, або червоне і терпке, як любов, вино. 
Ми будемо читати вірші в небо, ніби посилаючи невидимі паперові літаки нашим невідомим товаришам в інший кінець міста, такий далекий від нас, що вже ніби не наше місто, товаришам, які все про нас знають, але абсолютно не здогадуються, хто ми є.