Сальваторе Квазімодо. Фальшива і справжня зелень

Вже не чекай мене з тремтячим серцем
годинника. Розвій чи закріпи
весь блуд і бруд — лишаються години,
тверді і кострубаті, які б’ються
раптово віттям в олив’яні шиби
твого вікна над вулицями хмар.
Мені лишається повільний усміх,
блакитне небо плаття, у волоссі
цегляста оксамитна стяжка,
що падає на плечі, і лице
у глибині сонливої води.

Удари шорстко-жовтої листви
і птиці сажі. Але інше листя
уже розщеплює гілля, і вибухає,
і плутається — справжня і фальшива
квітнева зелень, цей розкутий глум
невхильного цвітіння. Не цвітеш
лиш ти, не одягаєш днів чи снів
із потойбіччя нашого? Нема вже
очей твоїх дитинних, ніжних рук,
які могли б знайти моє обличчя?
Лишається писати потай вірші
в щоденнику чи кидати виття
у простір або в неймовірне серце,
що бореться з своїм розбитим часом.

Переклав Вольфрам Бургардт