Поет вірить у людину
Маріо де Μікелі
Квазімодо зустрів мене в своєму кабінеті в будинку на старій міланській вулиці Гарібальді — за два кроки від церкви Сан-Марко. Спочатку розмова торкається кількох його останніх газетних статей, потім письменник почав згадувати факти й епізоди з далекого минулого. Поволі переді мною вимальовується життя Квазімодо, — життя, яке від початку до кінця свідчить про його поетичне покликання і тверду волю подолати всі перепони, які виникали між ним і його жагучим прагненням стати «творцем мрій».
Квазімодо 50 років. Він народився в Сіцілії, в Сіракузах. Спогади про його дитячі роки, про сіцілійські пляжі й гаї, про річки, нестерпне сонце, про, пастухів, селян, про батька-залізничника, землетрус сповнюють його вірші від першої до останньої книги. Життєвий шлях Квазімодо нагадує біографію багатьох інших представників інтелігенції Півдня, яким довелося покинути свою землю. 19-ти років Квазімодо залишив свій острів.
Слухаючи його, я не можу не згадати про «хлопця, який втік з дому в короткому плащі і з кількома віршами в кишені»,— хлопця, так чудово змальованого в його «Листах до матері».
В Римі Квазімодо вступає до політехнікуму, але не має на що жити: з дому посилали дуже мало. Це примусило його шукати роботу. «Я перемінив багато професій: був техніком-креслярем в одній будівельній фірмі, прикажчиком у лавці залізного товару, службовцем у великому універмазі на площі Колонна...» Вже в ті роки Квазімодо не міг миритися з несправедливістю. За спробу організувати страйк його було заарештовано.
1929 року у Флоренції Квазімодо передав кілька своїх поезій письменникові Бонсанті. Вірші сподобалися й були надруковані у журналі «Солярія», а трохи згодом його флорентійські друзі випустили першу книгу поезій Квазімодо «Води і землі».
Після виходу другої його збірки «Підводний гобой» Квазімодо вже став визнаним оригінальним поетом, який відкрив дорогу новому поколінню в поезії, після покоління Унгаретті, Сабо, Монтале.. У 1936 році вийшла ще одна книга його поезій, а через два роки по тому він залишив службу в інженерному відомстві і оселився в Мілані, де зав’язав дружбу з Дзаваттіні, Каррієрі, Анческі і членами групи антифашистського, руху «Корренте».
Саме в ці роки він почав вивчати грецьку мову. У видавництві «Корренте» вийшли його переклади грецьких ліриків, які залишаються класичним зразком художньої майстерності, так само як і переклади Овідія та Вергілія, зроблені ним пізніше. У 1938 р. вийшли його «Поезії», а в 1942 р. збірка «І ось настав вечір».
Під час війни Квазімодо став учасником руху Опору. Страшний був Мілан у ті роки: руїни, тортури, розстріли партизанів... Квазімодо зумів краще, ніж будь-хто інший, розкрити поетичною мовою душу тодішнього Мілана. Хіба можна забути день, коли, розкривши легальний літературний журнал, ми прочитали у назавжди незабутніх віршах «День за днем» такі рядки: «Як ми могли співати, коли нога ворога наступила нам на серце?»
Моральні і соціальні цінності руху Опору вплинули на творчість Квазімодо, спонукали його шукати джерела поетичного натхнення в людині, в сучасникові. Якщо до війни тематика його поезій зводилася до індивідуальних переживань, то завдяки досвіду, що його принесла війна, завдяки тим випробуванням, що їх зазнала людина, його поезія набула ширшого, більш епічного, більш громадянського звучання. Це відчувається в кращих творах Квазімодо, зокрема в його поезіях «Фальшива і справжня зелень», «Життя — не сон», «Незрівнянна земля»,
«Саме за ці твори мені присуджено Нобелівську премію. І саме це робить для мене нагороду особливо дорогою», каже Квазімодо. Я чую в його голосі полемічну нотку. «Не можна сподіватися, що твій голос почують далеко, якщо він не відповідає потребі людини сьогоднішнього дня».
Мабуть, саме в цьому полягає корінь справжньої «класичності» Квазімодо — більшою мірою, ніж у художніх якостях його точної, прозорої, напруженої мови. Цей корінь полягає саме в тій силі, з якою поет після драматичного періоду зневіри, стверджує свою віру в людину — не ту віру, яка не зазнавала кризи, а віру, що пройшла крізь її пучину, зазнала її трагічної глибини і знає, як її подолати.
Саме тому Квазімодо є справді поетом нового часу...
Л-ра: Всесвіт. – 1960. – № 1. – С. 152-153.
Твори
Критика
