Інтерв'ю з Олексієм Максимовим

Команда порталу Експеримент продовжує розкривати унікальну постать Василя Барвінського через спогади його учнів. Цього разу ми поспілкувались із професором кафедри спеціального фортепіано Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка, автором навчального посібника "Виховання піаністів за методикою В.Барвінського”, Олексієм Борисовичем Максимовим

Пане Олексію, коли і за яких обставин Ви познайомилися з Василем Барвінським?

Моя перша вчителька Р.О. Залужна привела мене до свого вчителя Василя Олександровича Барвінського у 1959 році, і я вчився у нього до його смерті (без будь-якого публічного розголосу, тому що радянською владою йому було заборонені контакти з музикантами).

Яке враження про Василя Олександровича як людину запам’яталося Вам з дитячих років?

У мене залишилося дуже тепле дитяче відчуття про спілкування з доброю людиною. Запам’яталася його постійна турбота про приязну обстановку, зручний контакт з фортепіано інструментом, увага до подробиць звучання і допомога випрацювати найбільш ефективні піаністичні прийоми.

Як склалася Ваша подальша доля музиканта? Де Ви продовжили навчання, у яких педагогів? Що скажете про них?

Перша моя вчителька –це Роксана Олександрівна Залужна Р.О. у Львівській спеціальній школі-інтернаті ім. Крушельницької. Пізніше я вчився у ще багатьох піаністів: Л.В. Голембо (ССМШ у Львові), О.Л. Ейдельмана (консерваторія у Львові), В.В. Топіліна, В.С. Бєлова, О.О. Олександрова та М.П. Сука (консерваторія у Києві), А.С. Барон та Т.К. Бікіса (асистентура-стажування у Новосибірську). Я починав працювати на Рівненському педагогічному факультеті Київського інституту культури, Далекосхідному Інституті Мистецтв (м. Владивосток), у Донецькій Консерваторії.

Ви вчилися ще й у інших педагогів. З ким Ви можете порівняти Барвінського?

Близькими до нього виглядають мені Всеволод Топілін, Володимир Бєлов і Микола Сук у Київській консерваторії.

Що Вам здається особливо цінним у досвіді Василя Барвінського як педагога? На які традиції він спирається?

Видатний композитор, піаніст, музичний і громадський діяч, організатор перших українських музичних шкіл у західних областях України, він також залишив педагогічну спадщину, власні засади фортепіанного виконавства та фортепіанної школи.

Фортепіанно-педагогічні принципи Василя Барвінського основані на кращих традиціях європейської педагогіки та фортепіанного виконавства. Одним із головних факторів, які впливали на формування його мистецьких уподобань, зокрема піаністичних принципів, був приклад його вчителів. У Львові восьмирічним хлопчиком він починає вчитися гри на фортепіано в музичній школі композитора, піаніста і диригента Карла Мікулі, одного з кращих учнів Шопена, а продовжує навчання гри на фортепіано та композиції у чеських музикантів: Вілема Курца у Львівській консерваторії та учня А. Дворжака Вітезслава Новака у Празі.

Методика, яку Василь Барвінський закладав у фундамент професійної фортепіанної школи в Західній Україні, спирається, зокрема, на найцінніші ідеї Шопена і творчо їх використовує. Важко не зауважити подібності педагогічних настанов Барвінського до виконавських і педагогічних ідей Фридерика Шопена, - зокрема, щодо організації апарату, а також звукової якості й образного наповнення виконання.

Ідеї великого польського композитора і піаніста зафіксовані у «Ескізах до методи фортепіанної гри» й у багатьох свідченнях його учнів. Аналіз цих записок може дати багато корисного матеріалу для вивчення педагогічного досвіду  Шопена і дослідження подальшого розвитку його продуктивних педагогічних ідей у фортепіанній педагогіці на початку ХХ століття та у наші часи.

Як Барвінський навчав аналізу й інтерпретації творів?

Василь Олександрович любив записувати свої поради олівцем в нотах. Інтерпретація музичного твору спирається, зокрема, на індивідуальний аналіз нотного тексту. Досліджуючи подробиці графічного оформлення та осмислюючи зміст рукописних приміток з педагогічними вказівками В.О. Барвінського, ми можемо створити ескіз музичного образу твору.

Рукописні примітки у нотах - це поради великого музиканта, чудового піаніста і досвідченого педагога. Вивчення та співставлення подробиць у запропонованих Барвінським педалізації, мелізматиці, фразуванні, артикуляції та динаміці дає можливість виконавцю побачити важливі деталі, які вкажуть шлях до найбільш переконливого виконання твору. Словесні ремарки уточнюють характер звучання та виразність інтонацій і тим самим розкривають стилістику й емоційне наповнення музики.

Аналіз цих ремарок допомагає знайти продуктивніші способи роботи, скеровує виконавця до повнішого розкриття образного змісту музичного твору і загалом може бути наочним навчальним посібником для професійного виховання піаністів.

Після великої перерви та праці з іншими музикантами Ви в Донецьку знову звернулися до досвіду Василя Олександровича. Чому?

Я завжди памятав поради Василя Олександровича, відчував їхню корисність. Водночас я побачив, що його засади мало відомі іншим піаністам. Навіть самі ремарки В.О. Барвінського показують важливу частину його педагогічних роздумів над авторським текстом і рекомендують необхідний мінімум виконавських засобів.

Ці рекомендації вимагають уважного прочитання і тонкого розуміння, щоби знайти способи звукового втілення яскравих, складних і глибоких музичних образів, які відповідають образній багатоплановості та стильовій визначеності творів.

Що Вас спонукало на написання книги «Виховання піаністів за методикою В. Барвінського»?

Я вирішив посприяти своєю книжкою поширенню цінного досвіду в середовищі піаністів-педагогів. У створенні професійної фортепіанної школи в Україні значну роль відіграв Василь Олександрович Барвінський, який був провідною постаттю у музичній культурі Західної України в період між двома світовими війнами. Видатний композитор, піаніст, музичний і громадський діяч, організатор перших музичних шкіл у західних областях України, він також залишив педагогічну спадщину, власну традицію фортепіанного виконавства та фортепіанної школи. Ця традиція відзначається певним колом пріоритетних вимог до якості та художньої змістовності фортепіанного виконавства. У головне коло цих вимог входить естетична оцінка звуку, його повноти, співучості, артикуляційної ясності і т. ін. Відповідно до цієї оцінки визначається рівень вимог до виконавського апарату та розроблюються професійно-технічні завдання, націлені на розвиток гнучкості й ефективності цього апарату.

Чи Ви самі використовуєте методику ВБ у власній педагогічній роботі?

Вивчаю архіви рукописів і нот з педагогічними вказівками Барвінського. Цінність його вказівок полягає у детальному описі застосування різних виконавських засобів на практиці.

Ви повернулися до Львова. А чи тут Ви знайшли послідовників педагогіки Барвінського?

У Львові зараз дуже відчутне зацікавлення музикою Василя Барвінського. Виконання його творів, праця над ними., веде до зрозуміння й опанування також і його методичних засад. Своїми статтями й музикознавчими розвідками цьому сприяє Наталя Борисівна Кашкадамова.

Що Ви сьогодні цінуєте в особі Василя Барвінського?

Він був інтелігентною, культурною, дуже доброю та порядною людиною. Всі ці людські якості знайшли свій вираз у музиці Барвінського – як у його творах, так і в грі та педагогіці. Основа  виховання піаніста у його методиці − постійна увага до якості звучання інструмента (ясності, чіткості, співучості тону) як вирішальної передумови переконливої інтерпретації твору (виявлення характерних деталей ритму, виконання важливих подробиць динаміки, інтонування, фразування і т. ін). Досягнення високої звукової якості та художньої виразності виконання спирається на відповідне виховання художнього смаку, що вимагає розширення кола мистецьких вражень (музичних, образотворчих, літературних), а також гармонічного розвитку індивідуального піаністичного апарату.

Хто з виконавців музики Барвінського вам найбільш близький? Чому? Кого б ви порадили послухати?

Мені дуже подобається виконання Марією Крушельницькою Концерта Барвінського, Я сам маю власний запис «Пісні лірника» (зі збірки Барвінського Шість українських мініатюр).

Інтерв’ю брав Герман Гошкадор