Палац Тарновських у Качанівці: українська перлина, що зачаровує

Серед мальовничих гаїв Придесення, немов виткана з казки, постає Качанівка - унікальний палацово-парковий комплекс, створений людськими руками. З 1771 по 1918 роки вона була дворянською садибою, де збирався цвіт української інтелігенції, творилися шедеври мистецтва і писалися нетлінні рядки. Сьогодні Качанівка - це не просто музей під відкритим небом, а справжня скарбниця історії та культури України, що зачаровує своїх відвідувачів величчю і неповторною красою.

Історія палацу

Місце, де зараз розташовується величний палацово-парковий комплекс Качанівка, отримало свою назву від прізвища придворного співака Федора Івановича Качанівського, який володів цими землями ще в 40-х роках XVIII століття. Першим власником маєтку став всесильний президент Другої Малоросійської колегії граф Петро Рум'янцев-Задунайський. Саме Петро Рум'янцев-Задунайський започаткував будівництво палацу та мальовничого парку, заклавши фундамент для майбутньої перлини українського паркового мистецтва.

У 1824 році садиба Качанівка перейшла у спадок до Григорія Тарновського. Родина Тарновських володіла Качанівкою понад 70 років і цей період позначений справжнім розквітом садиби. За часів господарювання Григорія Степановича Тарновського та його нащадків Качанівка перетворилася на важливий культурний і мистецький центр.

Тут знаходили натхнення та відпочинок видатні українські та російські письменники, художники, історики. Микола Гоголь, Ілля Рєпін, Михайло Глінка, Микола Костомаров, Михайло Максимович, Дмитро Яворницький - це лише деякі з імен, що сяяли в цій величній садибі. Особливо тісні дружні стосунки пов'язували Григорія Тарновського з Тарасом Шевченком. Саме Качанівка стала першим місцем, де була виставлена знаменита картина Шевченка "Катерина".

Протягом століть палац у Качанівці ннеодноразово перебудовувалася, втілюючи в собі модні архітектурні віяння. Різні власники вносили до нього свої унікальні штрихи, роблячи його ще більш величним та витонченим. Разом з ретельно спланованим та висадженим парком, що мережею розкинувся навколо палацу, та численними ставками, Качанівський маєток перетворився на справжній шедевр садово-паркового мистецтва, який по праву вважають одним із найкращих в Україні.

Справжнім золотим віком для Качанівки став період володіння садибою Василем Тарновським-молодшим (1837-1899). Цей видатний меценат з нестримною пристрастю збирав українські старожитності, створивши вражаючу колекцію, яка й досі захоплює мистецтвознавців. 

Видатний український історик, археолог, фольклорист та дослідник козаччини Дмитро Яворницький (1855-1940) мав можливість особисто відчути велич Качанівки. У 1887 році він відвідав садибу за запрошенням Василя Тарновського-молодшого, який на той час фінансував видання його двотомного дослідження "Запорожье в остатках старины и преданиях народа".

Яворницький був глибоко вражений красою Качанівки. У своїх спогадах він описує велич палацу, прикрашеного портретами гетьманів, полковників, митрополитів та інших знатних осіб. Він захоплюється колекцією зброї, шабель, сідел та інших артефактів, що зберігалися в садибі.

Особливе враження на Яворницького справила "Книга відвідувачів", де він знайшов автографи таких видатних діячів культури, як Тарас Шевченко, Михайло Глінка, Микола Гоголь, Микола Костомаров та Ілля Рєпін. Він з благоговінням писав: "Еге, та тут цілий Пантеон! Страшно було й ставити коло таких прізвищ твоє убоге прізвище."

Василь Тарновський-молодший не лише зберіг, але й примножив красу садиби. Завдяки його турботі та тонкому смаку з'явилися нові елементи декору, що підкреслили унікальний стиль палацу та парку. З його ініціативи було збудовано нові споруди, розширено парк та доповнено його мальовничими композиціями.

У 1897 році життя Качанівки значно змінилося. Через банкрутство Василь Тарновський був змушений продати маєток цукровому магнату Павлу Харитоненку. Цей новий власник, відомий своїми масштабними проектами, розпочав капітальну перебудову палацу. Інтер'єр зазнав значних змін, з'явилися електрика та телефон, а садово-парковий комплекс значно розширився.

Після смерті Павла Харитоненка садиба перейшла у спадок його старшій доньці Олені та її чоловіку Михайлу Оліву. Протягом 1914-1918 років, коли вони володіли Качанівкою, маєток продовжував процвітати. Тут розміщувалася багата картинна галерея, велика бібліотека, а також зберігалися кращі традиції минулого. Садиба, як і раніше, приваблювала цікавих людей, серед яких були й такі відомі художники, як Мстислав Добужинський та Кузьма Петров-Водкін.

Після бурхливих подій початку XX століття доля палацу склалася непросто. Спочатку тут була заснована дитяча комуна, у воєнний та повоєнний час діяв військовий шпиталь, трохи згодом – туберкульозний санаторій. Лише у 1981 році Качанівці було присвоєно статус Державного історико-культурного заповідника.

На жаль, протягом тривалого часу питання збереження та реставрації палацу не отримували належної уваги. Лише у 2001 році, згідно з Указом Президента України, Качанівці було надано статус Національного заповідника. Це стало вагомим кроком на шляху до відродження цієї унікальної пам'ятки історії та культури. З того часу тут розпочалися масштабні реставраційні роботи, спрямовані на повернення Качанівці її колишньої величі та блиску.

Сьогодні палац вражає своїми витонченими формами, гармонійним поєднанням класицизму та романтизму, а також розкішним інтер'єром.

Архітектурні особливості палацу:

Первісний проект палацу в стилі романтизму розробив відомий архітектор Карл Бланк, а втілив у життя український зодчий Максим Мосципанов. Саме завдяки їхньому таланту та майстерності з'явився на світ розкішний палац, оточений мальовничим парком.

Перша споруда палацу мала лише один поверх, але вражала величчю своїх двосвітніх центральних залів. Фасади декорували численні башточки, увінчані шатрами, які плавно переходили в шпилі. Використання всебічних уступів та ніш підкреслювало романтичну атмосферу палацу, а його східний колорит відповідав побажанням замовника - героя російсько-турецьких воєн.

За часів володіння садибою Тарновськими її архітектурний ансамбль зазнав декілька перебудов, але при цьому зберіг свою цілісність та гармонійність. План залишився незмінним, а цільове призначення споруд - єдиним.

Палац був доповнений другим поверхом з невисоким куполом, а згодом добудований барабан, який надав будівлі більш центричного характеру. Перший поверх цегляний, а другий - дерев'яний, обкладений цеглою і потинькований.

З боку головного фасаду до палацу під прямим кутом примикають два одноповерхові флігелі, завдяки яким він зберігає традиційну П-подібну форму в плані. У східній частині будівлі, як у флігелях, так і в центральній частині палацу, розміщені портики, а в західній - галереї. Фронтон портика прикрашають скульптури німф.

На той час Качанівка являла собою вишуканий зразок класичної схеми планування. До складу комплексу входили:

• Центральний палац з двома флігелями та вежею;
• Дві служби - північна та південна, які оточували парадний двір;
• Церква-усипальниця, що величчю завершувала головну вісь композиції.

Симетричне розташування будівель, чіткі геометричні лінії, стриманий декор - все підкреслювало гармонію та велич класичного стилю.

Качанівський парк: справжній шедевр мистецтва