(1882-1931)
Христині Алчевській судилося стати відомою письменницею, передовсім поетесою, і поєднати майже на все життя це своє найбільше захоплення з учителюванням. Творчість для неї завжди була органічною потребою душі, а в останнє десятиліття — чи не єдиним прихистком думок. Література для Алчевської — предмет найбільшої любові. Хоча була в її житті ще одна велика любов.
Епістолярний роман, який Алчевська писала протягом декількох років, виявився для неї майже щоденником, місцем висловлення думок про прочитане, пережите, відчуте. Відчувалось же багато що: від радості любові до розпачу, до погано маскованої туги за сімейним щастям і материнством; чисто емоційні намагання переінакшити усталений, складений із чекань листів, плин особистого життя хоч і зрідка, але поєднувалися з докорами, щоб знову статись переконанням у неспроможності зректися цієї любові.
Був, зрештою, ще один, крім листування, «вихід» для почуттів — поезія, ця гідна прерогатива талановитих і кохаючих. Образ коханого чоловіка живе в ліриці збірок Алчевської «Туга за сонцем» (нею письменниця дебютувала в 1907 році), «Вишневий цвіт» та багатьох інших, живе не лишень у віршах, над якими значиться «До П.», «П-ому», а й у багатьох інших творах.
Твори
Критика
