Біографія Христини Алчевської
Христина Олексіївна Алчевська – українська письменниця та педагог – народилася 16 березня 1882 року в родині промисловця в Харкові.
Усе своє життя вона прожила в Харкові. Батько її – Олексій Кирилович – громадський діяч, людина передових поглядів – брав участь в українських просвітницьких гуртках; мати – Христина Данилівна – була відомою діячкою народної освіти, організатором просвітницької праці серед селянства і робітників. Атмосфера, в якій зростала майбутня поетеса, інтерес і любов її рідних до народного слова, обрядів, звичаїв виховали в ній естетичні смаки, визначили подальший шлях у житті. Христя була наймолодшою в сім'ї, мала чотирьох братів і сестру.
Писати дівчинка почала з ранніх літ. У 10-річному віці разом зі шкільними подругами видавала дитячий рукописний журнал «Товариш», у якому впродовж 1892-1894 уміщала і свої вірші та оповідання. Відтоді вона не відкладає перо, удосконалюючи українську мову, водночас опановуючи складну техніку французького вірша. Як і вся передова молодь того часу, Христя захоплювалась творами української, російської, інших слов'янських та західноєвропейських літератур.
Закінчивши 1902 харківську Першу дівочу гімназію, Христина продовжує навчання на вчительських курсах у Сорбонні в Парижі. А вже за рік повертається додому й працює вчителькою французької мови в гімназії й одночасно – у недільній школі своєї матері, де, попри загальну заборону, читає учням українські книжки, та у видавничому комітеті Харківського товариства грамотності. Навіть планувала створити новий підручник з української літератури для трудової школи.
Бувала у Тернополі, зокрема гостювала в сім'ї Марії та Онуфрія Солтисів.
З 1902 Христина почала друкуватися в періодичних виданнях, літературно-художніх альманахах. А 1905-го – надіслала до редакції київської газети «Боротьба» революційний марш, що починався словами «Гей, на бій, за нами встануть». Рукопис потрапив до жандармерії. До харківської квартири Алчевських прийшли з трусом. Однак нічого не знайшли.
Саме мати відкрила Христині глибину вітчизняної та світової літератури та мистецтва. У будинку Алчевських завжди панувала атмосфера високої інтелігентності та творчості, що сприяло духовному розвитку шістьох дітей.
Із 1903 Х. Алчевська працює в недільній школі, де, попри заборону, читала учням українські книжки. Водночас вона робила перші кроки в нелегальній діяльності, спробувала створити український жіночий гурток. Дебютувала у листопаді 1905 поетичним зверненням «До дітей мого краю» у газеті «Хлібороб». 1905 Христина Олексіївна працювала викладачем української та французької мов у середніх і вищих навчальних закладах Харкова. Тоді ж написала ряд художніх творів, спочатку російською, потім українською мовами, в яких відбилися настрої та сподівання демократичної інтелігенції, засуджувалися соціальна нерівність й національний гніт. Її вірші друкувалися майже в усіх тогочасних українських періодичних виданнях: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник» та інші.
Роки творчості Христини Алчевської-молодшої припадали на епоху складних соціальних потрясінь і напружених ідейно-естетичних суперечок і розбіжностей у літературному середовищі. Її друзями за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Павлик, Василь Стефаник, Олександр Олесь.
Щира любов до народу, прагнення служити в міру своїх сил і таланту боротьбі за краще майбутнє, завжди були провідними в культурно-громадській діяльності та літературній творчості Алчевської.
У роки революції молода вчителька гімназії брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв'язки з підпіллям.
Події в Східній Галичині, придушення українського руху на Наддніпрянщині переконали письменницю в тому, що українці в Російській імперії приречені на денаціоналізацію й асиміляцію. Порятунок бачився в об'єднанні Східної й Західної України під зверхністю Австро-Угорщини, уряд якої щедро роздавав західноукраїнській громадськості обіцянки щодо створення національної автономії. У 1915 на квартирі Христі Алчевської відновилися регулярні зібрання гуртка української молоді.
Її поетична спадщина досить велика. За десять років, з 1907 по 1917, вона опублікувала 11 збірок: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар», «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (1914), «Спомини» (1915), «Мандрівець» (1916) й інші. Остання, дванадцята, збірка вийшла 1922 в Каліші (Польща). Із дванадцяти її збірників тільки один, десятий («Мрії»), був виданий російською мовою.
У її творах звучить заклопотаність долею Вітчизни та всього світу, показано самотність і беззахисність людини в суспільстві, звеличується подвиг борців за свободу, віддається шана видатним майстрам літератури і мистецтва, оспівано красу природи й глибоко інтимні почуття.
У 1917 не стає брата Івана, у 1920 помирають мати і брат Григорій. Деякий час вона нічого не може писати. Але згодом публікує збірку «Clematis» (1922), а через кілька років з-під її пера виходить драматична поема «Луїза Мішель», яку вона написала 1926 (опублікована у 1930) – твір про паризьку комунарку, побудований на історичному матеріалі, з використанням реальних персонажів (недарма ж колись так ретельно вивчала архіви Паризької комуни). Цим твором Христя Алчевська розпочала у своїй творчості розробку революційно-історичної тематики.
У 1927 Христя Алчевська знайомиться з Анрі Барбюсом – відомим французьким письменником.
Христина Алчевська невтомно втілювала все нові й нові задуми до останніх днів життя, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.
Проте багатьом її планам та починанням так і не судилося здійснитися. Самотня, майже без засобів до існування, Христина Алчевська померла 27 жовтня 1931 року у Харкові.
Твори
Критика
