100 років BBC: бунтарі, які змінили мовлення – і заплатили за це
Автор: Саймон Поттер, професор новітньої історії Брістольського університету.
Коментар до ілюстрації вгорі: Чоловік п’є чашку чаю, сидячи на даху Будинку телерадіомовлення Бі-Бі-Сі, що будується в кінці 1920-х років. Джерело: Хроніка, стокове фото Аламі.
У своїй книзі 1941 року «Сила за мікрофоном» Пітер Пендлтон Екерслі, колишній головний інженер BBC, описав свою «мрію» про майбутнє радіо і телебачення: «Я бачу інтер’єр вітальні… впритул до стіни – напівпрозорий екран із пронумерованими смугами букв. Написи викладають назви, які читаються як заголовки газет. Це назви, що описують багато різних «трансляційних» програм, які можна почути, просто натиснувши відповідну кнопку… Я можу, якщо захочу, побачити повтор старої улюбленої передачі… Я опускаюся на стілець і натискаю потрібну кнопку з номером на пульті дистанційного керування… Вражаючі своєю природністю голоси раптово з’являються в кімнаті… Чудовий сервіс, який надає мені Кабельна телерадіомовна компанія за півкрони на тиждень; лише шилінг, якщо я відмовлюся від телебачення й газет».
Екерслі передбачив, що одного дня телевізори з плоским екраном нададуть глядачам ціле меню програм, доступне за запитом одним натисканням кнопки. Споживачі зможуть підписатися на обрану ними послугу, а постачальники пропонуватимуть телебачення, радіо та новини високої якості. Все це, на його думку, забезпечуватиметься «дротом»: кабельною мережею, яка постачає будь-який контент, що тільки могли бажати люди.
Передбачення Екерслі є тим більш дивовижним, якщо врахувати, що в 1941 році BBC мала монополію на все мовлення у Великій Британії і надала слухачам вибір лише з-поміж двох радіомереж. На час війни вона заморозила свій молодий телевізійний сервіс.
Очевидно, Екерслі був далекоглядним. Він був одним зі справжніх піонерів британського мовлення. Але він також був однією з перших жертв внутрішнього конфлікту, який визначив BBC – того, що відбувається, коли першопрохідці стикаються з істеблішментом. Це історія тих ранніх інакодумців.
Протягом 1930-х і 1940-х років Екерслі став персоною нон ґрата на BBC і відвертим критиком телевізійної компанії. У своїй книзі 1941 року він скаржився, що мовлення в Британії стало «такою мізерною річчю у порівнянні з тим, якою може бути. Це велика нудота, пригнічена, банальна і помпезно сором‘язлива. Її дія скоріше наркотик, ніж стимулятор. Поривчасті програми переривають концерт, щоб сказати нам, на всіх довжинах хвиль, ціну жирної корови; молитва закінчується, щоб сповістити нас (під диктовку) про деякі новини для маленьких суден. Поміж непристойними жартами, ледь терпимими в мюзик-холі, випливає самозадоволення, а погляди викладаються в прозаїчних нарисах, що читаються у високому скигленні вихолощеного лібералізму. Ухиляються від проблем, які навіть комерційна преса не боїться розкрити. B.B.C. стоїть, чи то віддалена і диктаторська, чи то непомітна і поблажлива, не звертаючи уваги на можливості, безнадійна у своїй боязкості».
Коли я почав писати нову, несанкціоновану історію ВВС, я знав, що ми наближаємося до святкування сторіччя з дня її створення. Офіційні історії, спеціальні програми та публічні заходи неминуче підкреслять чудовий внесок, який зробили співробітники та виконавці BBC у британську культуру, суспільство та політику за останні 100 років – і це правильно, оскільки є багато чого святкувати.
Але я хотів оцінити Корпорацію, розглянувши як її протиріччя, так і досягнення. Один зі способів більш критично осмислити її історію – розглянути роль нонконформістів і бунтівників, як Екерслі; дисидентські голоси в організації, які прагнули зробити все по-іншому.
Іноді ці люди могли вплинути на фундаментальні та тривалі зміни в BBC, допомагаючи їй адаптуватися до викликів, з якими вона зіткнулася. Але часто ВВС пережовувала їх і випльовувала. З перших днів існування BBC стала об’єктом новин, і конфлікти, що в ній виникали, іноді привертали значну увагу оглядачів газет, особливо тих частин преси, які виступали проти ідеї суспільного мовлення.
Рейтівські цінності
Людиною, яка стояла за багатьма з цих дуже публічних аргументів протягом перших двох десятиліть BBC, був її виконавчий директор Джон Рейт – імпозантна фігура, яка домінувала в Корпорації й рідко терпіла інакомислення чи опозицію. Рейта часто відзначали за його оригінальні погляди, які стоять за «громадським мовленням», застосовуючи «рейтівський» підхід, заснований на ідеї, що цей новий засіб має інформувати та навчати свою аудиторію, а також розважати її – це задавало тон для британського радіо і телебачення протягом десятиліть.
Проте історики також давно знають про проблеми, які складна, а іноді й диктаторська особистість Рейта створювала для ВВС, і про його важку спадщину. Роздуми про бунтарів ВВС і про те, як різні покоління керівників справлялися з ними протягом багатьох років, можуть допомогти нам зрозуміти деякі з поточних проблем, з якими стикається ВВС під час святкування свого сторіччя.
BBC була створена в 1922 році, щоб контролювати й дисциплінувати те, що тоді було погано зрозумілим новим засобом масової комунікації. Рейта, на той час ще молодого інженера, призначили керувати тим, що називалося «Британською телерадіомовною компанією» (англ. British Broadcasting Company; вона стала корпорацією на початку 1927 року, коли отримала королівський статут і стала власністю нації).
Рейт вважав запровадження та консолідацію мовлення по суті технічною проблемою. Радіо вважалося суспільним благом, чимось схожим на воду, газ чи електроенергію, а націоналізація найкращим засобом його забезпечення. Завдання полягало в тому, щоб дешево та ефективно отримати його в кожному будинку в країні. Програми, які транслювалися слухачам, були певною мірою другорядними.
Техніка стала престижною і важливою галуззю ранньої BBC. На відміну від теперішнього часу, коли більшість мовної інфраструктури Великої Британії була продана або передана на аутсорсинг приватним компаніям, спочатку BBC володіла та керувала більшістю власного обладнання. Як перший головний інженер BBC, Екерслі приступив до створення потужних передавачів, об’єднаних у національну мережу, яка забезпечувала б хороший прийом по всій країні.
Екерслі також відіграв провідну роль у впровадженні другої радіомережі BBC, яка, як він сподівався, дасть слухачам справжній вибір програм, а також експериментальне міжнародне мовлення, що призвело до створення «Імперської служби» і, зрештою, Cвітової служби BBC.
Скандал з розлученням
Але до того, як будь-який з цих проектів був завершений, у 1929 році Екерслі згадали у справі про розлучення. Рейт вважав, що це зашкодить репутації BBC, тому він не дав Екерслі іншого вибору, крім як піти у відставку.
Рейт був дивною людиною, авторитарним у своєму підході до управління, неприязним до критики і виснаженим сумнівами в собі. Читання його щоденників у рукописі, та й навіть їх скорочених варіантів для публікації, дає нам деяке уявлення про це. Часом Рейт виглядає нерішучим через ненависть до себе, а іноді не звертає уваги на власні емоції та емоції людей, які його оточують. Як пізніше сказав один із колег BBC, Лайонел Філден, продюсер розмовних передач на BBC, у Рейта був «один із найбільших комплексів неповноцінності, які коли-небудь відомі людині, і, як це буває, це [зробило] його зарозумілим».
Екерслі, безперечно, вважав, що став жертвою небажання Рейта терпіти творчість та ініціативу серед своїх підлеглих. «Мої друзі сказали мені, що, сталося б розлучення чи не сталося б, все одно знайшовся б якийсь спосіб позбутися мене, тому що я був недостатньо підпорядкований», – писав він у 1941 році. Екерслі думав, що Рейт хоче «усунути зі свого персоналу всіх, хто не розуміє і не погоджується з його точкою зору. Яким неоднорідним був їх початковий колектив – і як багато потрібно було відсіяти!».
Вигнання піонерів
Деякі з людей, які покинули BBC протягом наступних років, пішли за власним бажанням, не бажаючи працювати в тому місці, яким ставала BBC. Як згадував у своїх мемуарах вищезгаданий продюсер ток-шоу Філден: «У роки становлення до 1932 року Бі-бі-сі була новою і захоплюючою стравою, яка шипіла над вогнем, де Рейт був шеф-кухарем, і, можливо, занадто багато кухарів псували бульйон: до 1932 року це був важкий, але безсумнівно корисний пудинг, яким він залишається – хоча на мій смак він тепер занадто мокрий».
Філден поїхав, щоб допомогти налагодити мовлення в Індії, яка тоді була частиною Британської імперії, де він пережив таке ж розчарування через бюрократію та сили конформізму, які домінували в Раджі.
На BBC Філден працював під керівництвом Гільди Метісон у відділі розмовних передач. Метісон була ще одним ключовим піонером BBC, і вона також посварилася з Рейтом і пішла. Вона працювала на МІ-5 під час Першої світової війни і приєдналася до BBC в 1926 році. Вона взяла на себе провідну роль у розширенні кола матеріалів, які BBC висвітлювала в ефірі.
Коли вона стала корпорацією в 1927 році, багато з попередніх обмежень на «суперечливе» мовлення були послаблені. Метісон запрошувала впливових і агресивних діячів зі світу політики виступити в ефірі, зокрема Вінстона Черчілля та Гарольда Нікольсона, а також діячів культури, таких як Герберт Веллс та Джордж Бернард Шоу.
Упередженість, відставки і заслання реформаторів
Проте вносити суперечки в ефір було ризикованою справою, коли ВВС мала монополію на все мовлення у Британії. Кому слід дозволити говорити, і як можна досягти певного балансу між різними думками? Тривалою закономірністю стали скарги всіх сторін політичного спектру на те, що BBC упереджена проти них.
Примітно, що праві політики та газети критикували ток-шоу на Бі-Бі-Сі за те, що вони занадто рясні, надто нудні та надто ліві. У 1931 році газета «Дейлі Мейл» стверджувала, що розмовні передачі на BBC пропагують соціалізм, комунізм і СРСР. Рейт вимагав від Метісон обмежити коло тем, які висвітлюються в ефірі, і скоротити кількість трансляцій. Метісон подала у відставку, а не підкорилася.
Інші нонконформісти були заслані в місця, де вони більше не могли оскаржити владу Рейта. Коли в 1932 році лівий продюсер Е. А. Гардінг створив спеціальну програму «Новий рік над Європою», в якій мимохідь згадав про величезну суму, яку польський уряд витрачає на армію, виникла невелика дипломатична криза, коли польський посол подав офіційну скаргу. Рейт вирішив вигнати Гардінга з Лондона, за повідомленнями, сказавши йому: «Ти дуже небезпечна людина, Гардінг. Я думаю, що тобі було б краще на півночі, де ти не можеш завдати такої шкоди».
Гардінг пізніше заснував продюсерську групу з організації інноваційних проєктів у Манчестері, створюючи програми на основі голосів «звичайних» людей та ілюструючи теми з їхнього життя. Під час економічного спаду 1930-х років продюсери передач на BBC «Північ» допомагали донести до слухачів по всій країні тяжке становище безробітних, часто своїми словами.
Ще одним бунтівником, який зазнав вигнання, був Гладстон Мюррей, голова відділу зв’язків з громадськістю BBC, якого відправили ще далі на північ – до Канади. Мюррей, який був канадцем за походженням, з відзнакою служив льотчиком-винищувачем під час Першої світової війни. З 1924 року він вміло працював на BBC, встановлюючи корисні зв’язки з журналістами та прагнучи захистити та покращити суспільний імідж Корпорації. Дехто думав, що його пиятика та вільне використання рахунку витрат привели до його впадіння в немилість. Інші вважали, що саме його динамічний підхід до роботи з пресою, який Рейт та інші вважали негідним, визначив його долю.
У будь-якому випадку, його збиралися звільнити, коли в 1936 році він отримав пропозицію керувати Канадською телерадіомовною корпорацією (англ. Canadian Broadcasting Corporation; CBC). Тепер ми знаємо, з матеріалів в архівах BBC, що Рейт погодився замовчувати звинувачення щодо його поведінки та дозволити йому зайняти канадську посаду. У Канаді, мабуть, на диво, враховуючи те, як з ним поводилися, Мюррей став хорошим другом BBC. Він допоміг закріпити зв’язки між британським і канадським мовленням напередодні Другої світової війни та в ключові перші роки цього конфлікту, перш ніж подальші звинувачення щодо його пияцтва, витрат і зв’язків з британською спецслужбою привели до його краху. Його перевели на посаду з вражаючою назвою, але без реальної влади, і врешті він залишив CBC. Потім він керував бізнесом зі зв’язків з громадськістю та діяв як відомий антикомуністичний борець під час холодної війни.
Рекс Ламберт: дослідник паранормальних явищ
Іншим відомим нонконформістом, який залишив ВВС Рейта, був Річард «Рекс» Ламберт, редактор «Слухача», «журналу BBC для розумних слухачів». У вільний час Ламберт був шанувальником паранормальних явищ і розслідував знамениту справу з мангустом на ім’я Джеф, що вмів розмовляти. Джеф, нібито привид, або надзвичайно розумна тварина, жив на фермі на острові Мен. Сім’я, яка володіла фермою, стверджувала, що Джеф видає звуки, рухає речі, розмовляє з ними і вміє співати кількома мовами. У 1936 році Ламберт опублікував свої висновки в книзі «Загадка діри в огорожі на фермі Кешенів». Це спонукало сера Севіла Левіту домагатися звільнення Ламберта з ради правління Британського інституту кіно на тій підставі, що він божевільний.
У відповідь Ламберт подав на Левіту в суд за наклеп. Побоюючись негативного розголосу, BBC спробувала тиснути на Ламберта, щоб той відмовився від позову, заявляючи, що його кар’єра постраждає, якщо він цього не зробить. Надання доказів цих погроз в суді допомогло Ламберту виграти значну суму на відшкодування за збитки від Левіти. Не дивно, що випадок широко висвітлювався в пресі, а питання обговорювали в парламенті. Зрештою, було проведено офіційне розслідування, і практика працевлаштування на ВВС нібито була реформована. Ламберт зрештою поїхав за Мюрреєм у вигнання до Канади в CBC. Згідно з книгою Ламберта 1940 року про BBC, Рейт почав «віддалятися в усамітнення», приймаючи все менше і менше участі в щоденній роботі BBC. Він пішов у відставку з посади генерального директора і залишив корпорацію в 1938 році.
Не в останній раз ВВС публічно осоромилась через питання управління. Такі випадки стали добре знайомими за останні два десятиліття – зокрема, щодо злочинів Джиммі Севіла, скоєних на території BBC, та інтерв’ю Мартіна Башира з принцесою Діаною. Вони відображають той факт, що Бі-бі-сі, на благо чи на зло, мала право в основному самостійно регулювати себе, поки нещодавні реформи не встановили більший нагляд.
Норман Коллінз і створення ITV
1930-ті були описані Морісом Горемом (який розпочав свою кар’єру на BBC на Радіо Таймз і завершив її як керівник телевізійної служби) як «велика епоха пихатих індиків, внутрішньо позначена тріумфом патерналізму, бюрократією найбільш ієрархічного типу, системою управління, яка зробила продуктивну роботу складнішою, а не легшою, і тенденцією просувати найбільш негативних персонажів серед персоналу».
Знадобилося багато часу, щоб ця спадщина згасла, як продемонструвала кар’єра Нормана Коллінза на BBC. Популярний письменник із видатною кар’єрою видавця за плечима, Коллінз приєднався до BBC за часів війни і просувався службовою ієрархією. Наприкінці війни він був директором Закордонної служби ВВС, а в 1947 році був призначений керівником телевізійної служби, яка знову почала працювати після перерви, спричиненої воєнним часом.
Коллінза дедалі більше засмучувала відмова BBC від розвитку телебачення як пріоритету, а керівництво продовжувало зосереджувати ресурси на радіо. Менеджери BBC зрештою погодилися на його пропозицію призначити телережисера до вищого комітету BBC, ради правління, щоб надати телебаченню більш впливовий голос у корпорації. Однак замість Коллінза на цю посаду було призначено менш клопітного керівника, без відома Коллінза. Внутрішня політика BBC як і раніше привертала увагу: газета «Манчестерський гардіан» повідомила про відставку Коллінза 14 жовтня 1950 року. Залишаючи BBC, розлючений Коллінз оголосив пресі, що він не бажає, щоб Корпорація продовжувала підпорядковувати телебачення «велетню звукового мовлення».
Все це нагадувало те, як Бі-бі-сі ставилося до таких людей, як Екерслі та Метісон у минулому. Оглядач радіо та телебачення для газети «Дейлі Мейл» Коллі Нокс назвав BBC «Британською корпорацією Борджіа», порівнявши її з «чарівною середньовічною сім’єю, [яка] мала наймиліший спосіб позбутися своїх найближчих і рідних, коли ті ставали “незручними” і не хотіли дотримуватися лінії Борджіа». Замість того, щоб отруювати своїх жертв, ВВС просувала їх на ключові посади, а потім, коли вони виявляли будь-які «ознаки ініціативи, особистості, амбіцій чи громадянської свідомості», відсторонювала їх до тих пір, поки вони неминуче не йшли у відставку.
Коллінз продовжував відверто критикувати BBC, коли він розпочав кампанію за припинення її монополії на британське мовлення. У репортажі «Дейлі Мейл» від 25 вересня 1953 року цитується Колінз: «Вона абсолютно не піддається критиці, вона незворушна і непохитна. Це мовлення від невігласів для недоторканих».
Нехтування телебаченням з боку BBC виявилося серйозною помилкою, відкривши двері таким критикам, як Коллінз, для просування аргументів щодо комерційного мовлення. Консервативний уряд Вінстона Черчілля був сприйнятливий, і в 1954 році створив Незалежний телевізійний орган, щоб керувати та регулювати комерційне телебачення за принципом, запропонованим Коллінзом. Щойно уряд оголосив про свої плани покінчити з монополією BBC, Коллінз допоміг створити компанію для надання комерційних телевізійних послуг, яка зрештою стала частиною Associated Television і виграла франшизу ITV. Коллінз також відігравав значну роль у керівництві Незалежних телевізійних новин (англ. Independent Television News, ITN). Відсівання цього конкретного нонконформіста дорого коштувало BBC.
Г’ю Карлтон Грін і культурні війни
Після того, як у Великій Британії було створено комерційне мовлення, для BBC все змінилось назавжди. Протягом 1950-х років їй було важко конкурувати з ITV за глядачів. Ситуація змінилася після 1960 року, коли був призначений новий генеральний директор Г’ю Карлтон Грін (брат романіста Грема Гріна). Сам він був дещо нонконформістом, з репутацією сибарита, хоча він також мав бездоганну репутацію воїна холодної війни завдяки своїй роботі в відділі міжнародного мовлення BBC. Що ще важливіше, Грін був досить терпимий до критики і заохочував до творчості. Він дав змогу широкому колу людей створювати розважальні та спонукаючі до роздумів програми, які швидко повернули більшість британської аудиторії до перегляду BBC.
Грін керував створенням BBC2 і впровадженням кольорового телебачення, створенням провокаційної телевізійної сатири у вигляді програми «Таким був минулий тиждень», показом тривалої класики, включно з «Доктором Хто», а також виробництвом цілої низки документальних фільмів і драм, які досліджували всі аспекти британського життя, суспільства та культури.
Все це, ймовірно, врятувало BBC від втрати актуальності. Якби вона не змогла конкурувати з ITV, фінансування від ліцензійних зборів не могло б тривати. Під керівництвом Гріна BBC вдалося збалансувати пошуки популярності зі створенням справді інноваційних і складних програм. Але це мало свою ціну. Відстоюючи новий сміливий підхід до створення програм та показуючи раніше заборонені аспекти життя на британських екранах, BBC стала причиною для дебатів про прийнятні стандарти смаку та поведінки.
Було зрозуміло, на якому боці був Грін у цій культурній війні, що починалася: за його словами, критика програм BBC з боку таких людей, як борчиня за мораль Мері Вайтхаус, виявила «розкол між тими, хто озирався на уявну золоту епоху, на імперську славу вікторіанської Англії і ненавидів сьогодення, та тими, хто прийняв сьогодення і вважав його багато в чому привабливішим за минуле».
Бажання BBC займатися сатирою та більш критичним висвітленням національної політики також розлютило лейбористського прем’єр-міністра Гарольда Вілсона, який зрештою призначив лорда Гілла з Лутона головою BBC. Лутон був колишнім головою Незалежного телевізійного органу, керівного органу ITV. Кажуть, що Девід Аттенборо прокоментував, що «це все одно, що призначити Роммеля командувати Восьмою армією». Грін незабаром покинув BBC. Все це вказувало на нову тенденцію, яка знову і знову виникала впродовж наступних десятиліть: якщо ВВС не бажала чи не могла мати справу зі своїми повстанцями, тоді це робив уряд.
Нонконформізм в епоху соціальних мереж
Неправильне управління корпорацією завдало серйозної шкоди репутації BBC за останні два десятиліття, підживлюючи заклики до фундаментальної реформи британського мовлення та скасування плати за телевізійну ліцензію. Серед усього цього ВВС продовжує намагатися стримати свої дисидентські голоси. Її чинний королівський статут зобов’язує її діяти як борець за свободу слова. Проте зараз вона намагається нав’язати своїм співробітникам нові кодекси поведінки, зокрема обмежити те, що їм дозволяється говорити на платформах соціальних мереж.
Важко уявити, як це може працювати на практиці, і історія BBC показує, що навряд чи це призведе до значних змін. Як сказав Лайонел Філден у 1960 році: «Які б правила ви не встановлювали, в останній інстанції громадську думку формуватимуть люди, які фактично створюють програми… Люди, які роблять програми (загалом оплачувані недостатньо), впливають на громадську думку – адміністратори та керівництво (які зазвичай отримують забагато) цього не роблять».
З часів Філдена в BBC стали менше домінувати чоловіки, а деякими з найвідоміших останніх бунтарів організації були жінки. Наприклад, Емілі Мейтліс кілька разів звинувачували в порушенні принципів неупередженості BBC у своїх публікаціях у соціальних мережах. Тепер вона має стати однією з останніх у довгій черзі нонконформістів, які залишили корабель.
На відміну від часів Екерслі та Метісон, коли BBC монополізувала британське мовлення, такі люди, як Мейтліс, тепер можуть знайти роботу в різних медіа. Придушення внутрішньої критики, безсумнівно, мало допоможе запобігти зовнішнім загрозам, з якими зараз стикається BBC. Менеджерам було б добре вивчити уроки минулого та заохочувати критичних і творчих мислителів до висловлення своїх думок, а не змушувати їх піти.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «100 years of the BBC: the rebels who reshaped broadcasting – and paid the price» в журналі The Conversation 6 квітня 2022 р.
Переклала Ольга Малкович.
