Розмова з поетесою Катериною Кролевською
Кілька місяців тому всеукраїнська спільнота поезії «Вірші» розпочала проект «#знати_більше».
У ньому ужгородська журналістка Оля Беца бере інтерв’ю у молодих і перспективних поетів, котрі вже заявили про себе, але ще не надто відомі в межах країни. Днями авторів проекту зацікавила полтавська поетеса Катерина Кролевська, розмову з якою ми подаємо з дозволу Олі.
Вона називає себе «заковтувачем книг», мріє надихати людей своєю творчістю, а сама черпає натхнення від коханого. Цікава молода авторка, перекладач – Катерина Кролевська. Більше – в інтерв`ю з поеткою.
О.Б.: Для чого Ти пишеш?
К.К.: О, яке раптове питання.
Я пишу для того, щоб слова та ідеї стали почуті. Мені приємно вірити, що якісь образи з моїх віршів можуть когось надихнути. На творчість — на картину чи мелодію, або на інший вірш. Або й на якусь справу, але такого, якщо чесно, ще не траплялося.
О.Б.: А вірші комусь присвячуєш? чи просто так пишуться, в блокноті?
К.К.: Вірші дуже рідко комусь присвячую. Колись написала дуже трагічний вірш про маму і материнство взагалі, і ще потім — про батька, бо я насправді дуже рідко щось йому дарую (у нас нема такої традиції).
О.Б.: Є люди, що надихають тебе? Можливо, не творчістю, а просто своєю присутністю?
К.К.: Звісно. Коханий, племінниця і людство взагалі. Коханий надихає мене розвиватися, в тому числі і творчо. А ще я дуже хочу, щоб моя племінниця колись брала з мене приклад і пишалася мною. Ну, а людство... я просто у захваті від нього. Я дуже люблю людину як явище — унікальна істота, стільки можливостей перед нами, стільки сили в нас. Тільки не користуємося як треба.
О.Б.: Коханий - теж творча особистість?
К.К.: Дуже творчий, концентровано творчий. Він постійно щось створює — не лише пише, але й практичні, корисні справи робить. Дуже розумний, а це мене в людях страшенно приваблює. От якби потрібно було в словнику слово "творчість" проілюструвати - беріть його фото.
О.Б.: Як довго працюєш над своїми текстами, чи написала - і відразу опублікувала?
К.К.: Мені бракує терпіння. Найчастіше я відкладаю вірш на ніч або на добу, потім перечитую. Але трапляється, що я переписую якісь рядки, або заміняю слова, коли вже минув місяць, навіть рік. Це ж теж робота над текстом?
Якщо мені важливо, то я показую вірш чи поетичний переклад кільком людям: Ідеальному Читачу (як у Кінґа), ідеальному критику і батькам. І це теж робота над текстом.
О.Б.: Бачу, що ти не тільки пишеш вірші, але й організовуєш різні події. Розкажеш?
К.К.: Організовую. Це приносить стільки задоволення. Щоправда, довелося взяти паузу на час подій Євромайдану, тоді організація майже цілком лягла на плечі моїх друзів, але ось нещодавно був Мегамарш у вишиванках, Кадетаріум 2.0, де я теж допомагала трохи. Хочеться привезти до Полтави багатьох цікавих людей, котрих зустріла на мистецьких фестивалях.
О.Б.: Кажеш, що до творчості тебе надихають люди, а як щодо музики чи літератури? Надихає?
К.К.: Колись надихала музика, а зараз більше література. Навіть не так. Надихають письменники, художники, музиканти — одним словом, люди, які щось творять. Вони є надзвичайно цікавими образами. Коли хтось читає стільки, скільки я, то це вже надихає трохи менше. Мабуть, це така маленька жертва за те, що я почала вивчати літературу.
О.Б.: А що читаєш зараз? І взагалі - ти великкй «книгоїд»?
К.К.: Я навіть не «книгоїд», а «заковтувач книг». Як цирковий номер. Я розучилася читати художню літературу довго, ковтаю книги одну за одною. Натомість захопилася спеціальною, науковою. Хочу написати щось з літературознавства, щоб було цікаво читати будь-кому, навіть тим, хто не цікавиться.
О.Б.: Хто ти за освітою? Чи поезія - твоє основне заняття?
К.К.: За освітою — вчитель-філолог, світова література і німецька мова. Але я ніколи не відчувала, що це моє покликання, просто хотіла вивчати літературу і мову. Так вийшло. Хочу пов'язати своє життя з художнім перекладом, хоч це і складно в наших умовах. Але зараз моє основне заняття — навчання. Хочу покінчити з формальною освітою і робити нарешті щось дійсно хороше.
О.Б.: Про власну збірку колись думала?
К.К.: Ні, мене це не приваблює. Мені більше відеопоезії хочеться, але я ніяк не наважуся. Та часу на них бракує.
О.Б.: А чому не наважуєшся?
К.К.: Сумніваюся, чи я достатньо артистична, от і все. Можливо, боюся камери. А може, це просто відмовка така :)
О.Б.: Ми от з тобою говорили, що ти читаєш багато художньої літератури. Є якісь улюблені автори, можливо, сучасні?
К.К.: Є. Моя любов — це норвежець Юстейн Ґордер. Його книга "Помаранчева дівчинка" відкрила мені очі на красу сучасної літератури. "Замок у Піренеях" — єдина книга, котра змусила мене ридати, а "Загадковий пасьянс" — моя улюблена книга взагалі. Це з сучасників. Мені здається, я могла б закохатися у Віктора Гюго. Крім того, я велика шанувальниця німецьких романтиків (це 19 століття), особливо Гофмана. Колись жили такі чудові чоловіки :)
О.Б.: Тепер теж не гірші) Що ж, Катю, дуже дякую тобі за розмову, натхнення тобі та звершень.
К.К.: Навзаєм. Було приємно поспілкуватися :)
