Художній світ О. Кобилянської у контексті проблеми синтезу музики та живопису в українській літературі
Н. Венгуренко
Починаючи роботу над будь-якою темою, що пов’язана з духовною культурою, не слід забувати про один дуже важливий момент. «Ми іноді говоримо про культуру не знаючи до кінця що саме відбувалось всередині цієї культури в невловимій плинності її онтології, буденності, менталітету... Наведемо елементарний, але показовий приклад. Сьогодні можливо з великою мірою достовірності описати, скажімо, специфічні риси матеріальної культури античної Греції; можна, більш того вибудувати систему світоглядних універсалій, які визначали специфіку її духовних процесів. Проте навряд чи хтось візьметься переконливо змальовувати, про що і як, сидячи у власному житлі, в просторі власної буденності, думав давній грек...»
З таким застереженням, постійно пам’ятаючи про привид того «думаючого грека», ми розпочнемо розгляд літератури межі століть і проблему синтезу мистецтв у ній.
Молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на кінець XIX — початок XX ст., під впливом соціально-культурної ситуації в Україні, а також, сприймаючи новий досвід європейських літератур, дедалі більше усвідомлює обмеженість реалістичного типу письма, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
У процесі художніх пошуків українські письменники кінця XIX — початку XX ст. розробляють прийоми, модифікують жанрові форми, завдяки чому відбувається подальше взаємопроникнення самих родів літератури. Поезія, проза і драма взаємозбагачують одна одну, створюючи нову реальність, а конкретніше — нову якість — якість, досі ще не знану. Пошук нових форм був зумовлений новим способом художнього пізнання — через людську душу — внутрішній космос. Процес модернізації літератури, постаючи наслідком глибинних світоглядних змін, породив явище синтезу різних мистецтв у літературному творі. «Відбувається експансія в літературу, музику, живопис невідомих раніше форм духовного освоєння світу за допомогою конструктивних засобів суміжних мистецтв».
Не можемо не погодитись з думкою О. Рисака про те, що синтетичні процеси зумовлені, безперечно, цілим рядом факторів, «одним з яких є прагнення до взаємодоповнення, взаємопроникнення, взаємозбагачення». Безперечно, художній образ, створений засобами одного мистецтва, завжди має у своїй структурі якісь грані, штрихи, нюанси, передані досить спрощено. Внаслідок взаємопроникнення різних видів мистецтв збільшується емоційна сила образу, посилюється процес зближення на рівні «образ (твір) — читач».
Нерідко один вид мистецтва ставав творчим збудником іншого, при цьому маючи в своїй основі асоціацію. Цікаві думки свого часу висловив А. Бєлий. Проживаючи в Коктебелі влітку 1924 року, він ще не знав, що через два місяці писатиме роман «Москва», впевнений був, що напише якийсь роман під назвою «Слом».
«Что я знал точно? Тональность и некую музикальную мелодию, поднимавшиеся как туман, над каким-то собранным и систематизированным материалом; мне, говоря попросту, пелось: я ходил заряженный художественно; моєму настроению соответствовал отбор коктебельских камушков, которые я складывал в орнамент оттенков; звук темы искал связаться краской и со звуком слов [...]. К коллекции психологических и сюжетних зарисовок на тему «старая, рассыпающаяся Москва» [...] присоединились: синтез воспоминаний, пережитих как звук музыкальной мелодии [...]. Фон фабулы стоял готовым; надо было из фона, так сказать, выветвить фабулу [...] из темы звука, как из яйца вылупился цыпленок, Коробкин, абстрактно пережитий давно, а теперь получивший плоть: из красок, слов, образов, жестов. Когда я говорю о синтезе материала, пережитом как звук, из которого рождается образ, я надеюсь, что меня поймут, речь идет [...] о внутреннем вслушивании некой звучащей симфонии, подобной симфонии Бетховена: эта ясность звука и определяет выбор программы; я в этом периоде работы уподобляю себя композитору, ищущему текст для превращения музыкальной темы в литературно-сюжетную».
Не можна сказати, що синтез мистецтв — це просто зовнішнє поєднання. Насамперед — це внутрішнє, органічне взаємопроникнення. Е. Неізвєстний у статті «Про синтез мистецтв», розглядаючи пейзаж, колорит, композиційну організацію простору у О. Пушкіна та Ф. Достоєвського, стверджував, що «синтез не еклектика, де зібрано все волею випадку». Це організм, частини якого складають естетичну єдність, яка чим більше коло явищ вбирає в себе, чим «симфонічніше переживання» в ній. Тим «більше різноманітності». Об’єднана «першоенергією замислу», вона є «мікрокосмом».
З особливою силою тенденція до синтезу в літературі здобутків суміжних мистецтв (насамперед музики і живопису, але не тільки) виявилась у синтетичній новелі. І. Денисюк (дослідник малої прози) виділяє ці твори в окремий тип. Він вважає, що «за характером синкретизму мистецтв можна виділити течію «симфонічної» словесності — акварельно-музичного письма М. Коцюбинського, Г. Хоткевича, в його карпатських «акварелях» та О. Кобилянської». Соціальні мотиви в такій прозі виявляються слабко, на передній план виступають загальнолюдські та філософські проблеми, зокрема усвідомлення людиною себе і свого місця у світі.
Творча уява О. Кобилянської позначена синкретизмом художнього мислення. І. Демченко у зв’язку з цим говорить про «багатогранність «мікрокосму», який є таким завдяки наявності трансформованих у слово засобів музичного та образотворчого мистецтва, а також глибинного психоаналітичного синтезу». Картина універсуму О. Кобилянської «антропоцентрична» (за І. Демченко): для неї людина — найвища цінність. Ідеал О. Кобилянської — неоромантична людина. Йдучи за Цариком, розрізняємо два різновиди неоромантизму: гуманітарний та онтологічний. Специфіка творчого методу О. Кобилянської така, що ми визначаємо його як онтологічний, тобто такий, в якому індивід є компонентом і соціуму, і космосу. Життя — це могутня стихія, постійна творча взаємодія гармонії та дисгармонії, очікуваного і раптового. Герой онтологічного неоромантизму має надзвичайне почуття власної гідності, «духовний динамізм — внутрішню активність», проте, незважаючи на це, позбавлений ореолу непересічності.
Художній світ О. Кобилянської був надзвичайно витончений, музичний, з різними відтінками настроїв та емоцій. «Цей її «космос» дуже цікавий і самобутній. Він виразно складається з двох сфер — «біосфери» — світу природи і «ноосфери» — світу людського, інтелектуально-психічного життя». В її творчості дуже тонко і надзвичайно точно психологічно зауважені кольоровий спектр і музичні мелодії.
Отже, в світосприйманні О. Кобилянської особливе місце належить двом стихіям: музичній та колористичній, які перебувають у своєрідному полі синестезії, в єднанні специфічних семантичних ядер у цілісну структуру. Ми маємо тут можливість заторкнути питання про виникнення синестезії в літературних творах, а конкретніше у письменників під час їх написання, адже нас цікавить, чому музика «кольорова», а живопис «звучить».
Цікавими в цьому разі для нас є спостереження медичних працівників над людьми, які перебувають або під дією певних галюциногенів, або є хворими. Чому нас цікавлять такі спостереження? Тому, що такі стани свідомості передбачають певне «відключення» від реальності. А чи не те саме відбувається зі справжнім митцем у моменти творчості? Адже процес творення є не стільки послідовною працею, скільки некерованою стихією, яка здобуває вихід посередництвом митця.
Отже, про деякі зафіксовані «співвідчуття».
Докладний опис «синестетичного» сприйняття музики під дією гашишу залишив Готьє: «... зі страшною силою зазвучали ноти, вони пронизували мої груди блискучими стрілами; ось мені здається тепер, ніби звуки виходять з мене самого... Пальці мої заходили по неіснуючому інструменту... Полились звуки червоні, блакитні».
Ще активнішою є дія наркотику ЛСД. Американські дослідники відзначають, що синестезія є звичайною реакцією на ЛСД. Людина, яка знаходиться під дією цього наркотику, часто думає, що може нюхати музику, чути звучання кольору або відчувати дотик запаху. Під час виконання П’ятої симфонії Бетховена, — наводять вони приклад, — один пацієнт раптово почав гладити повітря, стверджуючи, що кожен мотив розрізняється на дотик: «Це чистий шовк. А це гостра галька. А тепер я відчуваю одяг янгола».
Б. Галєєв слушно зауважує, що для нас найцікавішою є літературна синестезія, оскільки вона, по суті, є «вербалізацією всіх можливих синестезій, які виникають безпосередньо при сенсорному впливі».
Інтерпретація творів Ольги Кобилянської, в яких найбільше проявилося прагнення до синтезу різних видів мистецтва, переконує, що вона була митцем культурних переживань. У її творчому світі культурологічний аспект дуже вагомий. Надзвичайно чутливо письменниця сприймала і своєрідно вводила у свої твори музику. Зрозуміло, що музика як улюблене мистецтво, не могла не накласти відбиток на процес сприймання письменницею довколишнього світу. Персонажі ряду творів Кобилянської трактуються письменницею у їх музичному самовиразі. У її художньому мисленні відчутні ритміко-звукові імпульси, які нерідко визначають певні риси характеру, служать своєрідним камертоном для настроювання читача на тональність внутрішнього світу персонажів.
Специфічною рисою художнього мислення Кобилянської є музичні асоціації, через які вона розкриває емоційно-чуттєвий світ персонажа, характер його мислення. Нерідко музика служила творчим імпульсом, збудником певного образу або художньої ідеї. О. Кобилянська дійсно володіла талантом сполучати слово й музику, визначати її місце в житті людини. Неповторним є зображення станів і настроїв героїв, які живуть музикою і, прагнучи «різьбити себе», віддаються її владі. Особливо це помітно в таких творах, як «Impromptu phantasie», «Valse melancolique», «Людина», «Царівна» тощо. Переживання в творі іншого твору мистецтва, зокрема музики, — це тема, яку О. Кобилянська в українській літературі опрацювала найповніше. Цікавим з цієї точки зору є твір «Valse melancolique», що щедро аранжований музичними барвами та їх асоціаціями. У цьому творі особливо показові приклади «прирощення» силового поля метафор, які, підключаючи логіко-емоційну інформацію-враження, значно розширюють сферу своєї дії. Скажімо, несподіване поєднання «глядання між звуками» постає як результат синестезії. На перший погляд, тут, власне, простежується підміна одних органів сприймання іншими. Бо, зрозуміло, слух у даному випадку значно кращий суддя, аніж очі. І все ж «глядання». Неначе сприймання звуків у їх кольоровому самовираженні. Неспокій як внутрішній стан, який виражає тривогу, хвилювання, передано не тільки семантикою слова, але й додатковими асоціаціями (бентежні рухи, уявлюваний звуковий вираз виконуваної композиції).
Підсумовуючи сказане, варто наголосити, що у творчості О. Кобилянської немало художніх образів, народжених взаємодією слова й музики, точніше — двох типів художнього мислення: словесного й музичного. «Музична тема», органічно включаючись в поетику словесної творчості, призводить до нових утворень у системі образного світу, породжує особливу мелодійну насиченість всієї тканини художньої оповіді. Художній образ, народжений у результаті такого синтезу, розширює валентні можливості асоціативних зчеплень, інтенсивніше трансформує в уяві читача художній світ поліхроматично-поліфонічного характеру. Додаткові емоційно-силові поля художніх образів, народжені на «стику мистецтв», сприяють повнішій і багатовимірнішій репрезентації художніх типів, їх самовияву і функціонуванню в системі духовних цінностей. Оскільки ж багато проблем письменниця вирішувала через зображення внутрішнього світу персонажів, то музичне мислення, музичні асоціації сприяли заглибленню у таємниці внутрішнього світу, джерела певних психічних станів. Та й саме емоційне ставлення митця до дійсності, зафіксоване в образах, рідко коли обмежується якоюсь однією інтонацією. Як правило, це ціла гама інтонацій, яку можна передати комплексно, за допомогою різних рецепторів, способів сприймання і відтворення довколишнього світу. Значить, послуговування суміжними мистецтвами постає як певна закономірність, обумовлена насущними завданнями суспільного і духовного розвитку. Музичні образи О. Кобилянської, як правило, детерміновані змістом, художньою ідеєю твору, співзвучні «психології моменту дії».
Синтез мистецтв створює необхідні передумови для «прориву» на новий логіко-емоційний рівень художнього мислення, виходу на таку стильову домінанту, яка споріднена з осяваннями, проясненнями свідомості.
Л-ра: Київська старовина. – 2003. - № 4. – С. 56-59.
Твори
Критика
