Козацькі пісні

ХОДИВ-БРОДИВ КОЗАК ПО ДОЛИНІ

Ходив-бродив козак по долині,
Приблудився к молодій дівчині.
— Дівчинонько! Пусти ночувати,
Молодая, пусти ночувати!
— Козаченьку! Боюсь поговору.
— Дівчинонько! Не бійся нічого,
Молодая, не бійся нічого.
Дівчинонько! Збуди мене рано,
Молодая, збуди мене рано.
Ой так рано, щоб ще не світало,
Щоб барабани ще не визивали,
Щоб козаченьки коней не сідлали,
Щоб сірі гуси на став не літали.

У БІЛИКАХ ВОГНІ ГОРЯТЬ, В ЧИСТІМ ПОЛІ ДИМНО

У Біликах вогні горять, в чистім полі димно,
Пішли наші козаченьки — тільки зброю видно.
Вони йдуть, назад поглядають, важенько здихають:
— Остаються у нас дома молодії жони,
Молодії — й діточки малії...
Досталося козаченьку в полку помирати...
Помер же наш козаченько у середу вранці,
Поховали козаченька на травиці-муравці.
Лежить, лежить козаченько звечора до ранку.
Досталося козаченькам могилу копати,
Не широку, не глибоку — косового сажня.
Тіло несуть, коня ведуть, кінь головоньку клоне.
За ним іде дівчинонька, білі рученьки ломе.
— Ламай, ламай, дівчинонько, до мізинного пальця,
І світ сходи, то не найдеш такого коханця.

ОЙ МАТІНКО, ТА НЕ ЛАЙ МЕНЕ

Ой матінко, та не лай мене,
Да в дороженьку виряджай мене *. (* Парні рядки повторюються двічі.)
Тепер нічка да темненька [я] ,
Козаку дорога да даленькая.
Ой добрая да годинонька,
А десь взялася да дівчинонька,
Да вирвала да травиченьку,
Да вдарила козака да по личеньку:
— Встань, козаче, да годі спати,
Бо хоче орда твого коня взяти.
— Нехай бере, другий кінь буде,
А тебе, серденько, вже повік не буде.
Нехай бере й сіделечко,
А все через тебе, моє сердечко.

ВЕСЕЛАЯ БЕСІДОНЬКА, ДЕ РІД З РОДОМ П'Є

Веселая бесідонька, де рід з родом п'є,
А ще лучче, а ще краще, де отаман є.
Він горілки не купує, він готову п'є,
Та все своїм товаришам порядок дає.
Наступила чорна хмара, став дощ накрапать,
Всі багачі, усі дуки у корчму гулять.
Наші хлопці, добрі молодці, та й не зрябіли,
Взяли кварту, взяли другу, на дощі сіли.
Вийшов багач, вийшов дукач, на порозі став,
Та з нашої голотоньки сміятися став.
— За віщо та голотонька все п'є та гуля,
Нема хліба, нема солі, в хаті кішки нема?
Ой крикнув пан-отаман громким голосом:
— Ой ви, хлопці, добрі молодці, та й не зрябійте,
Возьміть дука за чуб, за руки та й виведіть геть!
Один веде за рученьку, другий за рукав,
Третій іде позад його та й той дула дав *. (* Дула дати — ударити в потилицю.)
Пішов багач, пішов дукач й не оглядався,
Десятому заказував, щоб не сміявся.

СТОРІНКА АВТОРА