13-12-2016 Олег Ольжич 2398

Своєрідність поетичної манери О. Ольжича

Своєрідність поетичної манери О. Ольжича

Оксана Таран

О. Ольжич-поет формувався, спираючись на світогляді світовідчуття О. Ольжича — вченого-археолога та громадсько-політичного діяча. Античність, княжа доба й козацтво разом із сучасною поетові епохою складають ту джерельну основу, на якій постає його героїчний світогляд, що є, як відомо, характерною рисою всієї поетики «празької школи», саме він становить основу Ольжичевої поезії, її головний внутрішній стрижень. Наголосимо: це не тільки героїчна тематика, як зазначає В. Державин, «поезію Ольжича героїзм не лише скрізь тематично просякає, але становить її творчу психічну домінанту. Це організм органічний, незалежний від зовнішніх чинників і, сказати б, абсолютний». Захоплення поета яскравими постатями і визначними подіями минувшини дають змогу усвідомити й осмислити такі категорії, як героїзм та слава, життя і смерть, злет і падіння української нації. Вся історія людської цивілізації проходить через творчість митця. Так він натякає «на підтекст сучасних проблем, особливо на потребу в українському народі простої, суворої, маломовної хоробрости, потребу «нової української людини». Розглянемо детальніше деякі стильові особливості поезії Ольжича. Сучасним літературознавцям належить всебічно проаналізувати його творчу спадщину, бо «Ольжич прожив надто недовго, щоб дати нашому суспільству вповні відчути незрівнянну перевагу його поетичного генія».

Поетика О. Ольжича докорінно відрізняється від попередніх поетичних традицій. Митець створив власний оригінальний художній стиль, що виник на грунті так званого «природного стилю», властивого рідній мові; водночас він сформований безпосереднім впливом сучасної поету грізної доби, її культурними та літературними смаками й уподобаннями. Форма поетичних творів, добір зображально-виражальних засобів у художній системі Ольжича зумовлені насамперед його розумінням суті мистецтва: Нащо слова? Ми діло несемо. Бо ж нам дано знайти життя само Ніщо мистецтво і мана теорій, В красі неповторимій і суворій.

Відомо, що стиль — це ритм, система повторювання певних чинників — констант індивідуальної творчої манери. Для Ольжича це героїчний пафос, піднесення духу і відповідна лексика, опертя на ключові слова (як-от: воля, меч, лезо, каміння, сталь, залізо тощо), які передають авторське ставлення до художніх засобів («слова, що прості і суворі»), навіть «нехтування» ним «літературною «манерою» взагалі», бо найціннішим він вважав ідею, суть твору.

Стиль О. Ольжича синтезував у собі як аналітичні характеристики (короткі фрази і речення, уникання складних і довгих речень, періодів, а натомість — номінативні речення, уривчастість), так і синтетичні (переважання в окремих випадках з певною метою складних речень, довгих фраз, періодів).

Характерною для творчості Ольжича є поетична манера, коли її складниками є стислість віршового ряду, своєрідна рима — епіфора, мажорний настрій і, як відзначають дослідники, лапідарність (стислість і виразність) вислову.

Специфіка побудови версифікаційної системи Ольжичевої поезії полягає передусім в абсолютно гармонійному поєднанні двох основних елементів: зовнішнього — звукового ритму мови (виражається у формі вірша) і внутрішнього — психологічного ритму поетових думок, почуттів, настроїв. Короткі рядки катрена, відсутність складних речень передають лаконічну, спресовану думку. Між цими двома елементами (зовнішнім і внутрішнім) існує повна гармонія: зовнішній ритм відповідає внутрішньому. Водночас ця єдність творить одне неподільне ціле, як, скажімо, в такому уривку:

Похмурий день зачаївся в тумані.
Над бродом ржуть, полохаючись, коні.
Мій меч бринить, та чую, що на грані
Мене не зрадять крицеві долоні.
(«Готи»)

Цій гармонії сприяє і ритм неоднозначний, з перебоями, неусталений, з різними комбінаціями. Так, у першому рядку дві стопи ямбу створюють ритмічну єдність із двома стопами анапесту; в другому рядку той самий ритмічний малюнок. Візьмемо один з найяскравіших для репрезентації поетичного стилю Ольжича вірш:

Слова, що прості і суворі, Як їхня перервана мова

(А інші — негідні слова), У мурах глухого двора,

Як їхні децизії скорі, Бо лаврами діл, а не слова

Як велич того Різдва, Вінчає велика пора

(«Грудень 1932»).

Тут варто звернути особливу увагу на гармонію зовнішнього, звукового ритму з внутрішнім ритмом думок і почуттів. Останній грунтується на контрастах, які, взаємодоповнюючись і взаємозумовлюючись, викликають у читача своєрідний лірико-героїчний настрій. Ці психологічні контрасти виражаються за допомогою розгорнутої антитези, що передає настрій динамічної боротьби, прагнення особистості до самоствердження і перемоги. В даному уривку такою антитезою є «діло-слово» і перевага першого.

Образи в творчості О.Ольжича синтезують у собі два значення: ліричне й пізнавальне:

Товаришу любий мій, брате, Як будете так воювати,

Дивися у вічі рабам, — Вкраїни не бачити вам!

В даному катрені емоції (а це й світогляд, і світосприймання митця, його модальність) впливають на форму твору, формуючи звертання, оклики, характер епітетів, категоричність висновку, побудованого на антитезі: так воювати — Вкраїни не бачити вам.

Ліричний настрій зумовлюється самим життям, оскільки ґрунтується на конкретних фактах і подіях реальності; тому й образна система поета сприймається на рівні автології. Будь-яка зміна у значенні чи призначенні кожного конкретного образу, в його функціональній ролі знаходить відбиття і на його характері.

Систему образів творчості Ольжича можна поділити на кілька типів: психологічні, інтелектуальні, національні, типові, образи-символи. Кожен з них має не тільки власні ознаки, а й елементи інших типів. Пропонований нами поділ образів яскраво репрезентує структуру поетики митця. Так, герой Незнаний Вояк — надзвичайно складний психологічний тип, це особистість високого морального рівня, для якого життєве кредо — боротьба за щастя народу. Адепти психологічної школи вважали за головне при вивченні твору з’ясування психологічних мотивів, що сприяли народженню твору. Для героя Ольжича це — одержимість у боротьбі за національну ідею, що передається й читачам: «Сутність, сила... твору не в тому, що розумів під ним автор, а в тому, як він діє на читача» (О. Потебня).

Інтелектуальний тип у творчості О. Ольжича покликаний репрезентувати й художньо витлумачити ставлення до дійсності людей освічених, перейнятих тими ідеями та ідеалами, які на даний історичний момент є найактуальнішими в житті нації. Такі образи в творчості митця є носіями і виразниками державницьких ідей, вони представляють конкретний момент в історії суспільства і нації:

Ім’ям невблаганним свободи Понурі карпатські проходи,

Здолали ми й кинули ниць Асфальти далеких столиць.

Ольжич-поет володіє унікальним мистецьким даром відчувати і відтворювати у рисах, діях і мові героя провідні риси українського характеру. Його герой — суто національний, яскравий представник свого народу, його плоть і кров:

І ось він виходить ще раз на процес Своє показати камінне лице З в’язниці, що мертва і сіра, І крикнути нації: «Віра!»

(«Незнаному воякові»).

Вагоме значення в поетиці О. Ольжича відіграють такі художні прийоми, як порівняння і зіставлення: так оригінальні авторські образи взаємопояснюють один одного, кожен з них повторює чи копіює окремі риси і характеристики.

Метафору в поезії Ольжича можна класифікувати: наприклад, залізний характер — це метафоричний епітет, цитаделя духа, неугнутість волі, граніт волі метафора родового відмінку (генітив). Можна віднайти й підготовлену метафору, й ланцюжок метафор, є й симфора. Проте, на наш погляд, найпродуктивнішою в нього є метафора генітив — дуже мобільна, ущільнена, спресована: мова ріки, срібло ясної сурми, синя вода очей, шум соснових корон тощо.

Образи в творчості Ольжича мають здатність узагальнювати ряд ідей і думок, представляючи цілий їх комплекс в одному лаконічному символі. Його символіка має певні специфічні властивості: так, деякі символи несуть ознаки «схематизму», абстрактності, це робить їх узагальнюючими, що не змінюються від зміни контексту, стосуються будь-якого місця і часу, а тому і сам час зникає як онтологічна основа.

Головну ідейно-тематичну роль відіграють у поета образи-символи, які, з одного боку, конкретні, індивідуальні, але водночас їм притаманна і певна узагальнююча сила — відтак вони стають типовими. Це, наприклад, жовто-блакитний прапор чи тризуб, які викликають низку певних емоцій, асоціацій (патріотизм, національна честь, військова дисципліна, воїнський обов’язок, слава, традиція полку). Мова Ольжича образна, жива, слова «дух», «віра», «одвага», «воля», «мужність», «боротьба» є наскрізними домінантами. А ще — «дорога пряма і одверта».

Ці домінантні образи є важливим компонентом поетичної манери Ольжича, виявом його цілеспрямованої, мужньої особистості. Будучи націоналістом за політичними переконаннями, Ольжич й у своїй творчості представив думки і настанови націоналістичного світогляду та ідеології. Отже, всебічний аналіз поезії О.Ольжича (і лінгвістичний, і літературознавчий) сприяє глибшому осягненню його неординарної поетичної манери, глибин авторського світобачення та художнього мислення.

Л-ра: Слово і час. – 2000. – № 4. – С. 59-61.

Біографія

Твори

Критика


Читати також