Олексій Коломієць. Голубі олені
(Уривок)
Повість про кохання на дві частини
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Оленка
Кравцов
Ковалиха
Скирда
Чорний
Ася
Вічний
Федір Іванович
Молода жінка
Біла Мафія
Дипломат
Адвокат
ДІЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Маленька хата. Посередині стіл у формі трикутника, кілька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На білій стіні дивовижні, невправні і, може, саме тому такі виразні малюнки: серед них впадають в очі голубі олені. Попід стіною горщики, горщата, глечики. Пов'язані в маленькі снопики висушені трави, квіти. На канапі сидить Ковалиха, вишиває червоні квіти по білому полотні, їй уже за сімдесят, обличчя вольове, а глибокі зморшки надають йому аж надмірної суворості. Серед хати стоїть Оленка, барвисте платтячко, непокірні косички, пов'язані стрічкою, в руках велика, чимось схожа на неї лялька. Оленка прислухається, вона - ніби наполоханий птах, що ось-ось має злетіти. Пауза.
Оленка. Чуєш, бабо, затихло. Коли стріляли, мені аж морозно було, а затихло - ще страшніше стало. (Підходить, вглядається у вікно). Далеко щось горить, чуєш, бабо? Мабуть, німці села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тікати! Втечемо. Потім, коли їх виженуть, - повернемось. Чуєш, бабо? Наша хата край села, до нас перших і прийдуть. (Пауза). Тобі добре, ти не одну війну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тікати, давай заховаємось у погріб! Наносимо туди їжі, подушки візьмемо, лампу. Чуєш, бабо? Адже прийдуть!
Ковалиха. Може, й не прийдуть.
Оленка. А чого ти фотографії десь подівала? Сала не стало в коморі, теж заховала... Бо знаєш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вдаєш із себе Наполеона - кругом бій іде, а тобі байдуже!
Пауза. Чути скрип хвіртки, голоси.
(Припала до шибки). Ой! Ідуть! Один, два, три. Іще... До нової хати пішли. Бабо! (Відскочила від вікна). Сюди один іде!
Ковалиха ніби не чує, продовжує вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечі, рука підв'язана, підборіддя теж забинтоване. Очі в нього, як чорні провалля. Пауза.
Скирда (говорить крізь зуби, не розкриваючи рота). Ключі!
Ковалиха, ніби тільки тепер помітила його, підвелся, подала ключ Скирді, той узяв і мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво.
Оленка (з полегшенням). Це наші. Говорить по-нашому, і шпала в петлиці. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалАся, хотіла навіть у погріб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову підійшла до вікна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чуєш? (Пауза). А цей знову йде!..
Заходить Скирда.
Скирда. В селі є лікар?
Пауза.
Оленка. Баба Ковалиха лікує. У неї і лікарі лікуються.
Скирда. Де вона?
Оленка (кивнула в бік баби). Он сидить.
Скирда. Комкора поранено! (Підійшов до Ковалихи, взяв у неї шитво, кинув на канапу).
Баба. підвелася, подивилася в очі капітанові, повільно склала полотно, пішла з хати. За нею Скирда.
Оленка. Цей, із шпалою, страшнючий, а баба його не боїться! (Прислухається). Знову хтось іде...
Заходить Кравцов, молодий солдат - гвинтівка через плече, пілотка збита на потилицю, шинеля напіврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дівчину. Несподіваність зустрічі. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може відірвати погляду від неї. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не відводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лишається навіки. Несподіваність, здивованість... а потім обоє наче аж зніяковіли...
Кравцов (швидко поправив пілотку, застебнув шинелю, підтягнув ремінь). Здрастуй!
Оленка (відступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечір!
Кравцов (підніс руку до пілотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтівку, поставив її в кутку, підійшов до столу, розглядає ляльку). Як її звати?
Оленка. Їлонка.
Кравцов (не дивлячись на Оленку). А тебе?
Оленка (вже опанувала себе, в голосі характерна для неї насмішка). Сьогодні мене теж можна називати Їлонкою.
Кравцов. А вчора як називалась?
Оленка. Роксолана.
Кравцов. А завтра?
Оленка. Жанна!
Кравцов (усміхнувся). Д'Арк?
Оленка. Так.
Пауза.
Кравцов. Війна, а вони в ляльки граються. Тиловики!
Оленка. Хто-хто?
Кравцов. Тиловики!
Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води!
Оленка. Несу. (Вхопила відро, вибігає, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова).
Кравцов. Ох, і дівчина! (Пауза). І на малюнках такої не бачив! Оце дівчина! (Постояв, ще раз, ніби в уяві, подивився на неї). І в кіно такої не бачив! (Бере ляльку, розглядає).
Вбігає Оленка.
Оленка. Не займай!
Кравцов. Плаття їй сама шила?
Оленка. Іванушка!
Кравцов. Який Іванушка?
Оленка. Іванушка-дурачок, чув про такого? Він у мене служить.
Кравцов. У тебе що, не всі дома?
Оленка. Всі! Ще й зайві прибилися.
Кравцов (усміхнувся). Дивачка, досі з ляльками грається!
Заходить Скирда. Кравцов зніяковів від того, що лялька в руках.
Скирда (до Кравцова). Вічного!
Кравцов. Єсть! (Ставить ляльку на підлогу, вибігає).
Скирда поволі нахиляється, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на неї, потім примощує на столі. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очі. Оленка боязко підступила до нього, щось хотіла сказати і не посміла. Вбігає Кравцов.
Кравцов (хотів відрапортувати, але глянув на капітана). Спить...
Оленка. Говорить так дивно і весь такий -зчорнілий...
Кравцов. Знала б ти його! Недавно він сам з кулеметом!.. Німці прямо на нього, а він строчить! Вони - в атаку, а він строчить! Німці так і не пробилися. Знайшли капітана непритомного біля кулемета. Весь закривавлений - і кулемет у крові, наче і він поранений... Капітана кулі - в руки, в груди, щелепу перебито... Він уже днів п'ять не їсть.
Оленка. П'ять днів?
Кравцов. Я бачив, як воду пив. Ліг і (жест) вливає потроху.
Оленка (щось приготувала в кухлі і несміливо підійшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане...
Кравцов. Так його не розбудиш, він хтозна-коли й спав.
Оленка. Дядьку, просніться.
Скирда не чує.
Кравцов. Не дядько, а капітан! І будити його треба так! (Виструнчується і на весь голос). Товаришу капітан!
Скирда розплющив очі.
За Вічним послали!
Оленка подає кухоль. Скирда дивиться на дівчину своїм суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут діється.
Оленка. Випийте! Це молоко з медом. Їсти не хотітиметься і сили додасть. А вже після цього так заснете, що хай він кричить, хоч лусне, не проснетесь!
Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стіл.
Кравцов. Нам спати не можна!
Оленка. То ви так би й сказали. У бабуні навар є, що сон як рукою зніме. (Бере глечика, наливає в молоко якоїсь рідини). Я на собі пробувала, три дні не могла заснути... Це такий напій...
Скирда деякий час стоїть, немов роздумує, а потім бере кухоль і виходить з хати.
Кравцов. Він ад'ютант комкора! Його всі бояться. У нього одна шпала, а бояться - в кого й дві, й три.
Оленка. І ти боїшся?
Кравцов. Ми, штабісти, звикли.
Оленка. Штабісти - це хто?
Кравцов. Командний склад.
Оленка. І ти склад?
Кравцов. Склад!
Оленка. А чого тебе взяли в склад?
Кравцов. Беруть тих... (Жест, хто має в голові).
Оленка. А ти маєш?
Кравцов. Можу поділитися.
Оленка. Скільки класів?
Кравцов. Студент.
Оленка. А років?
Кравцов. Двадцять три!
Оленка. Уже старий.
Кравцов. А тобі?
Оленка. Вісімнадцять.
Кравцов. Пацанка!
Оленка. Цього року в інституті вже була б.
Кравцов (оглядає стіни), В художньому?
Оленка. Подобається?
Кравцов. Трохи подобається, а трохи ні! Все і схоже, і ніби не з цього світу!
Оленка. Все з мого світу!
Кравцов. Дивачка!
Десь застрочили і замовкли кулемети.
Оленка. Знову!..
Кравцов (приховує тривогу). На флангах.
Заходить Скирда. Кравцов виструнчується.
Скирда. Омелу свіжу!
Оленка. Знаю. Це бабуні для ліків треба! Омела росте на в'язі, біля наших воріт.
Скирда повертається до Кравцова.
Кравцов. Єсть дістати омелу! (Виходить),
Скирда (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку своїм суворим поглядом). Де батько?
Оленка. На фронті.
Скирда. А мати?
Оленка. Ще коли я була маленькою, їй робили операцію і... (Пауза). Може, вам іще молока?
Скирда. Тато пише?
Оленка. Давненько... (Перемагає душевний біль, по паузі). Вам зварити каші молочної? Я вмію.
Скирда. Не треба. (Підійшов до Оленки, поклав руку на плече).
Оленка. Німців не пропустите?
Скирда прийняв руку, відійшов від Оленки, промовчав. Вбігає Кравцов з омелою в руках. Видно, приховує біль.
Кравцов. Єсть омела!
Скирда пильно дивиться на Кравцова. Пауза.
Скирда. Кравцов, зніміть шинелю!
Кравцов. Товаришу капітан!.. (Під суворим поглядом капітана знімає шинелю, кладе на табуретку),
Заходить Ковалиха, мовчки спостерігає.
Скирда. Зніміть гімнастерку!
Кравцов (оглянувся на Оленку). Товаришу!.. (Спіткнувся об погляд Скирди, знімає гімнастерку, тепер видно пов'язку, через яку просочилася кров). Це тільки дряпонуло. Їй-богу, дивіться, я можу зарядку робити. (Робить вправи).
Оленка. Кров!..
Кравцов. Ліз за омелою і пов'язку зрушив.
Ковалиха підійшла, оглянула пов'язку. Торкнулася чола. Скирда подивився на Ковалиху, ніби запитав: "Що робити?"
Ковалиха. Гарно перев'язано. Хто?
Кравцов (швидко одягається). Вічний! Він усе вміє.
Ковалиха. Скільки тобі років, хлопче?
Кравцов (зам'явся, подивився на Оленку, на Скирду). Скільки мені років?..
Ковалиха (зняла з нього пілотку і наче відповіла на його запитання). Дев'ятнадцять.
Кравцов. Завтра двадцятий піде.
Ковалиха (до Оленки). Дай хлопцеві повечеряти. (До Скирди). Начальнику твоєму зараз не можна розмовляти, не треба ні з ким бачитись, нікого не чути, і на поріг щоб ніхто!
Скирда. Єсть!
Ковалиха виходить, за нею Скирда.
Кравцов (йому аж жарко стало). Ну й баба в тебе. Вона що, ворожка?
Оленка (схвильовано). Ти поранений? Тобі боляче?
Кравцов. Дрібниці.
Оленка. Давай я тебе лікуватиму. Баба - комкора, а я - тебе.
Кравцов. Мене лікувати? Я хоч і сьогодні в бій!
Оленка. Лоша.
Кравцов. Що?!
Оленка. Я тебе називатиму лошам.
Кравцов. Легше, громадяночко. А то попрошу звідси.
Оленка. Мене з моєї хати?
Кравцов. Час воєнний - і ця хата мобілізована! Ви що, куркулі? Дві хати маєте.
Оленка. Це-мій палац! А то - хата.
Кравцов (оглядає хату, усміхнувся). Палац! А живете де?
Оленка. День - у палаці, а день - у хаті.
Кравцов. Прийдуть німці і хату і палац спалять.
Оленка. Не відступайте - не прийдуть!
Кравцов. Про Кутузова чула? Отак і ми.
Оленка. Аж до Москви.
Кравцов. Військова таємниця.
Оленка. А ти герой! Поранений і не признався.
Кравцов. У нашій частині всі герої.
Оленка. А як називається ваша частина?
Кравцов (подумав). Енська.
Оленка. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти.
Кравцов. Я не голодний.
Оленка. Так і повірю. (Подає на стіл хліб, молоко). Хочеш борщу?
Кравцов. Хто ж вечеря борщ?
Оленка. Сало є. (Подає на стіл). А що ти любиш?
Кравцов. Солдат любить добавку.
Оленка. З'їж це, добавлю. Як тебе звати?
Кравцов. А яке ім'я тобі подобається?
Оленка (подумала). Максим!
Кравцов. Називай Максимом. Я теж хочу мати кілька імен.
Оленка. Сідай вечеряти, Максиме, і я з тобою.
Сідають за стіл.
Кравцов. Стіл якийсь чудернацький.
Оленка. Я погано знала геометрію, і тато мені зробив стіл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Піфагора.
Кравцов. Дивний батько!
Оленка. Увесь в мене.
Кравцов. І малювати він навчив?
Оленка. Він у мене і столяр, і маляр.
Кравцов. Я теж столярую. Стіл собі зробив, шафу.
Оленка. Хвастаєш!
Кравцов. Колись поїдемо після війни до мене, побачиш.
Оленка. Оце тільки про те й думаю, як до тебе приїхати. Справді сьогодні твій день народження? Може...
Кравцов. Ні, не збрехав - сьогодні стукне дев'ятнадцять! Піде двадцятий. Летять роки!
Оленка. То будемо справляти день народження. Тільки випивки у мене немає.
Кравцов.У мене є трохи розведеного спирту. Але взнає капітан - уб'є на місці!
Оленка. Ти любиш випити?
Кравцов. Ні.
Оленка. А я раз була п'яна, на випускному...
Кравцов. Що ж ти робила п'яною?
Оленка. Цілувалася з хлопцями... (Пауза, всміхнулася). В записках. Гра така є. А ти пам'ятаєш випускний?
Хата затемнюється. На авансцену виходить Скирда, назустріч - Вічний.
Вічний. Рядовий Вічний за вашим наказом прибув!,
Скирда. Поранений?
Вічний. Майже ні, товаришу капітан!
Пауза.
Скирда. Завдання.
Вічний. Слухаю, товаришу капітан!
Скирда. Ручний кулемет, побільше дисків - і на дорогу, де місток. Знаєш?
Вічний. Примітив.
Скирда. Поки не відійдемо, тримайся!
Вічний. Єсть! (Пауза),
Скирда. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга пауза). Діти є?
Вічний. Двоє. (Подає книжку). Хлопчики.
Скирда (не бере). Пошлю іншого.
Вічний. Візьміть!
Скирда. Подумав?
Вічний. Війна!.. Що ж тут думати...
Скирда (бере книжку). Одному важко буде. Візьми з собою Кравцова.
Вічний. Я сам!
Скирда. Кравцов не боягуз!
Вічний. Знаю. Але він молодий, йому ще жити... Піду, товаришу капітан. (Виходить).
Скирда. Війна священна, і солдати святі!
Висвітлюється хата. За столом Оленка, Кравцов. На столі горить свічка.
Оленка. На випускному я танцювала, танцювала! (Дивиться на Кравцова). Давай потанцюємо, Кравцов!
Кравцов. Без музики?
Оленка. Згадаємо ту, що на випускному.
Виходить із-за столу. Кравцов несміливо торкнувся стану Оленки, повільно танцюють, а десь далеко народжуються звуки вальсу. Кравцов нахиляється, мов хоче поцілувати Оленку, дівчина відсторонюється, обоє зупинилися. Мовчать.
Кравцов. Закінчиться війна - зустрінемося. Побачиш, приїду!
Оленка (посміхнулася). Квитка не дістанеш.
Кравцов. А я не поїздом.
Оленка. Літаком?
Кравцов. Я приїду до тебе... (Зупинився, потім глянув на голубих оленів). Ось на них, на голубих оленях! В заметіль таку, що тільки в нас буває, - непроглядну, як білий дим. На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось ці... Вітром мчатимуть!
Оленка. Голубих оленів не буває, я їх придумала.
Кравцов. Раз ти придумала, то вони є! І я їх знайду! Приїду і скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!..
Оленка. Куди?!
Кравцов. Світ дивитися! Я тобі покажу такі дивовижні краї!
Оленка. А ти їх бачив?
Кравцов. Снилось або уявляв! Може, поїдемо в чужі землі допомагати революцію робити?
Оленка. Не боїшся?
Кравцов. Я... Та от завтра бій, і я піду! Хай уб'ють, не боюся!
Оленка (тихо). А хто до мене приїде?
Кравцов (подумав). Ні. Я виживу! Щоб до тебе повернутися!
Оленка. Виживи, Кравцов!
Пауза. Заходить Ковалиха, пильно подивилАся на них.
Ковалиха (до Оленки). Пора спати. До сусідів іди.
Оленка (підвелася). Іду...
Кравцов (теж підвівся, до Оленки). Ми завтра переходимо на інші позиції.
Оленка. До побачення... (Виходить).
Ковалиха. "На інші позиції" - командир... Лягай спати!
Кравцов. Я на посту.
Ковалиха. Спи - не вкрадуть. (Виходить. З порога). Свічку загаси, коли лягатимеш, а то ще пожару наробиш.
Кравцов (ходить по кімнаті). Я найду її після війни! Знайду!.. А може, я їй не сподобався? Я ж некрасивий. Бач, лошам мене обізвала. Може, я й схожий на лоша. Стрижений. Нічого! За війну я ще таке волосся відпущу! (Пауза), До сусідів пішла... Де ті сусіди? Де її знайти?
Непомітно для Кравцова заходить Оленка.
Оленка. Я тут...
Кравцов підбігає до неї, хоче обняти - і не сміє, опускає руки.
Оленка. Не хочеться спати.
Помовчали.
Кравцов. Їлонка... А завтра будеш Жанна. Дивна ти... Придумала - кожен день нове ім'я!..
Оленка. А квіти ж мають по кілька назв. Є така квітка. Любка дволиста, а ще вона називається нічниця, нічна фіалка, І ще вона має назву, знаєш яку? (Пауза). Люби-мене-не-покинь...
Обоє зніяковіли, мовчать. Чути вальс.
Затемнення.
На авансцену виходять Ковалиха і Скирда.
Ковалиха. Лікаря немає... Таке у вас військо!
Скирда. З оточення виходимо.
Ковалиха. Довоювалися.
Скирда. Як поранені?
Ковалиха. Чоловік тридцять треба тут лишити.
Скирда. Ранком німці увійдуть.
Ковалиха. Люди розберуть, приховають.
Скирда. Спасибі.
Ковалиха. Розпорядися, щоб зброю і що положено забрали у них.
Скирда. Єсть!
Ковалиха. Спирту дістань. Рани нічим промивати.
Скирда. Немає.
Ковалиха. А ти дістань! Треба!
Скирда. Єсть!
Розходяться в різні боки. В тиші десь здалеку чути поодинокі постріли, короткі черги і звуки вальсу. Переміна світла.
На тапчані сидить Ковалиха, в руках-зім'яте полотно з червоними квітами, обличчя наче закам'яніло, стало ще суворішим. На столі горить свічка. Заходить Скирда. Пауза.
Скирда. Спасибі. І від командира корпусу подяка. (Пауза). Не журіться. Ми ще повернемось!..
Пауза.
Ковалиха. Вам, командирам, матері віддали дітей своїх, дітей довірили... А ви втікаєте, і їх втікачами зробили. Втікачами і... (Пауза). Насміявся ваш солдатик... над онукою. Над Оленкою насміявся.
Скирда (його аж хитнуло від несподіванки). Брехня.
Ковалиха (підняла на Скирду важкий погляд). Я багато прожила... для такої брехні.
Скирда. Хто? (Не то запитав, не то відповів). Кравцов... (Пауза). Де Оленка?
Ковалиха. Не знаю, куди понесла свій сором.
Скирда (хрипло). Трибунал!..
Ковалиха. Її батько в перші дні загинув... Я не сказала, душу її берегла. (ПідвелАся). Вам би трибунал! Щоб матері судили...
Пауза.
Скирда ступив до Ковалихи.
Чого печеш очима, скажений!
Скирда (якимось чужим голосом). Я сам... Без трибуналу... Сам!.. (Виходить).
Пауза.
Ковалиха. Скажений... (Виходить за ним).
Через деякий час в хату вбігає Кравцов, видно, вкрай схвильований. Зупинився. Швидкий погляд, наче щось шукає... Схопив відерце з фарбою, пензель і великими літерами написав на стіні: "Кохаю... Чекай! Кравцов". Ще раз оглянув, ніби хотів на все життя запам'ятати палац Оленки, - і вибіг.
Сцена темніє.
Десь далеко кулеметна черга. Вибухи. Іде бій. Розпанахав темряву крик Скирди: "Мовча-а-ать!!!" Освітлюється авансцена. На віддалі стоять один проти одного Скирда і Кравцов. Кравцов з гвинтівкою за плечима. Зблідле, аж крейдяне обличчя, згорблений, наче старий... Скирда впився в нього поглядом. Довга, занадто довга для них обох хвилина. Скирда повільно виймає з кобури наган... Кравцов знімає з плеча гвинтівку, обережно, ніби вона зі скла, кладе її на землю, зняв пілотку, затис її в руці і виструнчився. Скирда підняв руку з наганом. Між ними вже стала смерть. Цієї хвилини заходить Вічний. Тримаючи за дуло, тягне ручний кулемет, зупинився... повів поглядом на Скирду, Кравцова, потім зробив два кроки, наче п'яний, і впав між ними...
Затемнення.
Десь покотився бій і затих... Поволі, наче входить світанок, освітлюється хата. Оленка стоїть біля вікна, опустила голову. Ковалиха сидить на канапі, дивиться на неї.
Ковалиха (тихо). Збезчестити себе у вісімнадцять літ...
Оленка. ...Вже казала тобі. Я кохаю його! (Пауза. Глянула бабі в очі). Чуєш, бабо, кохаю! (Пауза). І він... (Жест у бік слів, написаних Кравцовим).
Ковалиха. Три слова. Залишилися тільки слова...
Твори
Критика
