Поетичний словник Бориса Олійника
Л.О. Пустовіт
Мовно-поетична образність творів Бориса Олійника тісно пов’язана з народно-розмовними джерелами та писемно-літературними традиціями української мови. Особливостями його ліричної мови є щирість, задушевність, перегук з усною народною творчістю. Як цілком правильно зазначає С.Я. Єрмоленко, «Традиційне й оновлене слово, інтимно-довірлива розмовна інтонація, розкутий ритм вірша формують монолог Бориса Олійника, його індивідуальний стиль, в якому символічного значення набувають поняття людської істини і по-філософському осмисленого креда поета-комуніста». Показові навіть назви збірок поета — «Рух», «Коло», «Відлуння», «Доля», «Вибір», «Гора», «Істина», «Міра», серед яких переважають слова-поняття узагальненого змісту, що є ніби ознакою, висновком, характеристикою дієвості творів поета, їх ролі в пізнанні й суспільній практиці. Ці книжні за походженням лексеми відзначаються суспільно-політичним звучанням.
Як же у поетичній мові Бориса Олійника відображається наше сьогодення? Технічний прогрес пробудив величезну увагу до термінологічної лексики. Поняття-терміни у творах поета часто обігруються, набувають символічного звучання. Він вводить у контекст терміни — назви реалій, типу транзистор, ракета, електростанція, спіраль, трансформатор, лебідка, ракетодром, код, комп'ютерний, лінза і под., позначені в сучасній мові стилістичним відтінком книжності, які поєднуються з народнорозмовними елементами, з поетичними традиційними образами. Активне переосмислення таких слів у художніх образах стає джерелом поетичної експресії:
Бо в реві ракетнім — аж тоскно чортам!
Вже став би над злом і добром,
Аби я не вивідав шостим чуттям
Того, що не знає ЕОМ («Вічне»).
Словосполучення рев ракетний, знає ЕОМ — цілком сучасні за ознаками конкретизації; у тісній взаємодії з народно-розмовними елементами (аж тоскно чортам, став би над злом і добром) вони формують індивідуальний стиль поета, його пристрасну сповідь.
Громадянській ліриці Б. Олійника властиве стилістичне багатство, поліфонічність, в яку органічно входять суспільно-політичні, філософські поняття: безсмертя, всесвіт, доба, вічність, епоха, вік, прапор, стяг, свобода, планета, людство, досвід, міра, рух та ін. Нейтральні в науковому стилі, вони виявляють в поезії високу експресію завдяки поєднанню її із загальновживаними, побутовими поняттями. Наприклад: «зморено припав до всесвіту плечима»; «А він стояв під планетарним вітром»; «Планета сива над віками крутиться» тощо.
Автор вводить терміни в поетичну тканину твору, щоб увиразнити сприйняття дійсності. Найбільшою виразністю позначені ті образи, в яких абстрактна, книжна лексика взаємодіє з народно-розмовними, зниженими словами, фразеологічними зворотами. Внаслідок цього виникає стилістичний ефект зіткнення різних мовно-експресивних джерел і формується іронічна оповідь поета. Наприклад:
Учителю історії, пробач,
Що був не вельми до предмета вдатен,
Що, плутаючи прізвища і дати,
Гасав поміж епохами навскач («Поема»).
Нерідко термінологічні поняття в поезії Бориса Олійника утворюють синонімічні ряди. Наприклад, у синонімічних відношеннях перебувають слова вік, історія, епоха, ера, які, зберігаючи свій основний понятійний зміст, набувають переносного значення в індивідуально-авторських образах. Пор.: вітри історії, хвилі історії тощо.
Синонімічними є прапор — стяг, як слова суспільно-політичного звучання, поширені і в громадянській, і в інтимній ліриці поета. Пор.:
І я по горло — в льодовий Сиваш,
І я за бруствер вириваюсь раптом,
Коли комбат підносить в небо прапор,
Так само мій, як і по праву Ваш!
(«Батьки і діти»).
Естетизація, поетичне оновлення цих слів відбувається завдяки несподіваній, незвичній лексичній сполучуваності. Ось як піднесено і водночас неповторно проголошує поет:
Все б отак іти Під материнським стягом вишні І скибку місяця нести В прозорій чаші тиші («Тиша»).
Прагнучи до стилістичного урізноманітнення поезії, Б. Олійник активізує синоніми дзеркало і свічадо, рука і правиця, плече і рамено. Пор.: «Ураз труснуло всю світобудову, — І тиша впала на свічадо плес»; «Я на плече горн поклав свою правицю»; «На наші рамена ляга, наче батькова скатка».
Особливе місце у віршах Б. Олійника посідає філософська лексика, органічна в духовному світі поета. Це такі поняття, як: істина, міра, рух, досвід, дізнання. Автор із конкретних спостережень, деталей вибудовує своєрідний поетичний небозвід, досягаючи рівноваги окремого і загального. Рівновага цих двох понять — основа твору, вісь, навколо якої обертається формування ідеї.
Б. Олійник часто користується словами досвід, пізнання, життя, через які передається моральне і філософське осмислення дійсності поетом. Так, слово досвід вживається в буденному конкретному значенні або набуває філософського звучання.
Філософічність, ідейний заряд поезії Б. Олійника виразно виявляються в її публіцистичній спрямованості. Поета постійно хвилює проблема творчості, гармонія матеріального і духовного, закономірність минущості життя і безсмертя. Згадаймо вірш «Робота» — про академіка Є.О. Патона. Цей твір закійчується оптимістично-трагедійним акордом. Майстер будує міст — свою мрію, вже й небагато залишилося, щоб зійшлися прогони, але ...смерть уже кахикала: «Коли?» І лоскіт шини, і пуантів дотик,
І він, зібравши всіх доріг розлуки, Зітхнув полегко:
Поклав замість прогону тиху руку «Що ж, заходь, стара».
І вчув, як пальці берега сягли. І руки склав, як дядько по роботі.
Долонею відчувши рух Дніпра («Робота»).
У вірші стилістично взаємодіють книжні елементи (повернути планеті первозданне, возз’єднати материки; залізний ромб Гудеріана, залізні строфи), нейтральні та розмовні вислови (старі листи, «Що ж, заходь, стара», дядько по роботі), а також фольклорні вислови або індивідуальні, побудовані на фольклорних асоціаціях (лебедина пісня, лебедині задуми).
Особливого значення в естетичній системі поетичної мови Б. Олійника набувають елементи фольклору. Його улюблені образи — фольклорні слова-символи калина, любисток, роменовий цвіт, місяченько, лебідь, рута, соловей. Цікаво розвиває поет семантику слова лебідь, використовуючи можливості мови у словотворенні, пор.:
Три мости злетіли в небо Лебедями біло,
А четвертий — до тієї,
Що кисет вручила («Міра»).
На основі цього образу виникають індивідуально-авторські новотвори: хай лебедів у льолі дитина, лебедино зорює. Тут слово лебідь — символ здійснення заповітної і світлої мрії, вірності кохання.
Особливе місце у творчості поета посідає образ Матері. На фольклорних асоціаціях виникають авторські новотвори, пор.: наша мати — сива горлиця, сива ластівка, сиве сонце моє.
Віддай усе, що взяв, і освятись,
Ще більше, ніж узяв, зумій віддати...
Стоїть на видноколі світла мати —
У неї вчись («Диптих»).
Образ матері — втілення всього доброго і чесного. Символ життя і чистоти — сонне. Через нього передається любов до Батьківщини, рідної землі. Високий зміст поняття «мати» знаходить вираження і у високих словах: стоїть на видноколі світла мати, мати дуже висока, древніша од космосу. На глибокому синтезі фольклорних і традиційних поетичних образів побудований вірш «Мати наша — сива ластівка», в якому домінують фольклорні елементи типу серденько, жура-журавель, чиста сльоза-водиця, мати — сива горлиця, сивий дуб, явір.
Поет шукає додаткової експресії в складних словах, що є впливом фольклорної традиції: світе-доле, солодко-медв’яно, срібен-солов’ями, коню-друже, вінки-лебедята, м’ята-рута, ладо-знадо, віршенята-пташенята. Своєрідні форми іменників, прислівників, дієслів — традиційна ознака багатьох творів поета, що мають лірично-інтимне спрямування.
Народна пісня дає Б. Олійнику поштовх для оригінального осмислення нового образу.
Однією з характерних особливостей мовної системи Б. Олійника є слова-образи. Це здебільшого лексика старослов’янського походження, яка часто повторюється в нових контекстах, розширюючи їх стилістичні межі. Пор.: Гіркий шматок насущного; великому грядущому; суворо проходять повз нас, і грядущих і сущих; А світ уже читав грядущу славу.
У Б. Олійник збагачує поетичний словник української мови новими епітетами, індивідуальними метафорами, символічними образами. Поетичністю позначені традиційні метафоричні образи, пов’язані з відображенням внутрішнього стану людини: «любов зацвітає жоржинами на столі його біло-білім»; «Зацвітає на врожай чиєсь коханні? під зітхання, поцілунки й пістолети». Особливо захоплюється поет метафорами, які є формою вираження конденсованої ознаки: «Пам’ятаю: отак ми дивились в небо війни»; «зібравши всіх доріг розлуки». Пейзажні малюнки поет будує на конкретизації вражень, відчуттів. Пор.: «Ось я торкнувся неторканих уст троянди».
Поняття і явища поет об’єднує в таку семантичну залежність, для розкриття якої потрібен складний асоціативний зв’язок. Для нього характерним є творення метафор на основі звукових і зорових асоціацій.
У віршах Б. Олійника зустрічаємо стилістичні прийоми обігрування кольорів, які виступають у ролі епітетів, надання їм символічного звучання. Виразно протиставляються щодо семантико-стилістичних функцій назв кольорів твори Б. Олійника Ліричного і лірично-громадянського плану. Поєднання назв кольорів з різними поняттями свідчить і про закономірності використання традиційних образів, які вже стали певною мірою поетичними символами, і про новаторське вживання слів із семантикою кольору для створення емоційно-оцінних метафоричних означень, які не мають прямого значення кольору. В творах Б. Олійника найбільше семантико-стилістичне навантаження мають білий і сизий кольори. Поет вдало використовує емоційний заряд загальнонародних фразеологічних зворотів із ознакою «білий», «біліти» для створення індивідуально-авторських образів. Наприклад: «Збілів, як стіна»; «Став я білий, мод ядерна тінь». Активне введення таких фразеологічних зворотів у поетичне мовлення можна, зокрема, пояснити виразною орієнтацією індивідуального стилю Б. Олійника на народно-розмовне джерело, на відповідні структури розмовного характеру.
У словосполученні білий сніг оригінальні поетичні образи Б. Олійника будуються: на прямому значенні прикметника. Снігова віхола називається білим сном, білим реготом, білими путами, білограєм. Оригінальне поетичне осмислення ознаки «дуже білий сніг» відзначаємо і в такій авторській метафорі: сніг біліший свята. Образ білого снігу, який іде від народно-пісенного джерела, є характерною деталлю багатьох віршів поета, тобто набуває ознак поетичного символу.
Оригінально вживається у творах Б. Олійника означення сизий. Насамперед треба відзначити його народнопоетичне, фольклорне забарвлення як постійного епітета, властиве, зокрема, словосполученням сизий птах, сизий сокіл. Розширення лексико-семантичної сполучуваності типу досвітки сизі, сиза земля, сиза паморозь, сизий хмиз, сизі світи відбувається і на грунті семантичного компонента — прямого називання кольору, і на грунті переосмислення прямого значення та вживання прикметника в синонімічному ряду з означеннями давній, дорогий, тривожний.
Характерно, що назва кольору сірий, як синонім до прикметника сивий, сизий у поетичному мовленні вживається обмежено. Поезія Б. Олійника дає приклади використання прикметника сірий у його загальномовному значенні, При цьому в деяких словосполученнях він виступає постійним епітетом, наприклад, шинелі сірі. Значення кольору не втрачається і в таких словосполученнях: сірий перон, сірий аркуш стіни, проте ці словосполучення несуть у собі і додатковий оцінний зміст.
Поетична традиція зумовлює активне вживання в сучасній поезії і в прямому, і в переносному значеннях прикметників синій, голубий, блакитний. Проте щодо частоти вживання у творах Б. Олійника вони поступаються перед прикметниками сизий, білий. Колір конкретних реалій поет опосередковано виражає в метафоричних словосподученнях: неба молодого синя грива, синя межа круговиду, сине полотно розпеченого неба до знемоги. Синонімічні прикметники блакитний і голубий вживаються без стилістичного розрізнення семантики. Б. Олійник в одній строфі стилістично обігрує обидва прикметники, підкреслюючи їх семантичну тотожність: «А земля — блакитна. Бо очі усіх коханих од ніжності голубі».
Назви кольорів синій, блакитний, голубий у їх переносному, метафоричному вживанні в творах Б. Олійника характеризуються тільки позитивною семантикою.
Поетичною традицією освячується вживання піднесеного з позитивно-емоційним оцінним змістом означення золотий. У віршах Б. Олійника зустрічаємо загальномовні метафори типу золоті жнива або трансформовані на їх грунті індивідуальні словесно-художні образи: «його мовчання — золота криниця», «волосся золоте крило».
Традиційно-символічне значення жовтого кольору, що символізує в народнопоетичній творчості розлуку, зумовлює семантику відповідних означень у сучасній поезії, трансформуючись в ускладнених індивідуально-авторських метафорах. Наприклад: «Жовтий квіт мелодії розстань».
Б. Олійник творить такий мовно-художній образ, в якому кожна деталь, зокрема й, колористична, розкриває багатопланову семантику поетичного задуму, його твори характеризуються піднесеним пафосом, романтичною символікою, оскільки романтичний принцип підходу до життя, конкретизуючись соціально й поглиблюючись філософськи, багато в чому визначив стиль поета. В його віршах вловлюється інтонація М. Светлова, Е. Багрицького., П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, П. Усенка, творчість поета овіяна ідеалами романтичних образів О. Довженка та Ю. Яновського. Часто відчуваються в тоні, в настрої нотки шевченківської інтонації.
Використовуючи традиції П. Тичини, М. Рильського у творенні неологізмів, поет уважно ставиться до пошуків оригінальної форми слова. Часто його новотвори конденсують структуру образу. Наприклад: сплакнути з вашого наїву, там тінно, первокорінь, прашчала, зостається донетреба, кібєр стомислий.
Багато власних висловів Б. Олійника сприймаються як афоризми.
У сентенціях, афоризмах, влучних висловленнях, філософських, морально-етичних міркуваннях Бориса Олійника відчувається масштабне мислення. Новаторство поета виявляється, зокрема, в активізації конструкцій розмовного синтаксису, який трансформується в характерні проникливі інтонації. Його твори збагачують сучасну літературну мову численними асоціативними явищами; вони тісно пов’язані з народнопісенними традиціями. Кожна нова збірка поета розкриває ще не відомі грані його таланту і в осяганні нових тем поезії, і в його проникненні в мовні глибини.
Л-ра: УМЛШ. – 1985. – № 11. – С. 53-57.
Твори
Критика
