19-05-2017 Юрій Щербак 1232

Біографія Юрія Щербака

Біографія Юрія Щербака

Народився Юрій Щербак 12 жовтня 1934 року в Києві. Після семирічки закінчив фельдшерське училище. Нелегко звикав до людських страждань, знаків війни на тілах і душах фронтовиків, що переповнювали тодішні лікарні. У 1958 закінчив Київський медичний інститут за фахом «санітарний лікар»

У 1958-1987 працював у Київському науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського молодшим, а потім і старшим науковим співробітником. Займався профілактикою сказу, брав також участь у боротьбі з епідеміями холери та іншими захворюваннями на території України та Узбекистану, за що нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Захистив кандидатську (1965) і докторську (1983) дисертації з епідеміології особливо небезпечних інфекційних хвороб. Володіє польською та англійською мовами. Доктор медичних наук. Академік УЕАН. З січня 1999 — державний службовець 3-го рангу. Одружений, має доньку та сина. Його старший брат — Микола Щербак — учений-зоолог, завідувач Зоологічного музею НАН України — ще в молодості був звинувачений КДБ у націоналізмі й засуджений.

З 28 березня 2014 року Ю.М. Щербак — голова Наглядової ради Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Є головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з березня 2016).

Шлях Ю. Щербака в літературі почався з поезії та публіцистики. Перші помітні публікації припадають на початок 60-х років, знаменне для нашої літератури десятиліття, коли дебютувала ціла хвиля талановитих українських поетів, прозаїків.

Після повісті про медиків «Як на війні» (1966) проза на тривалий час стає головним жанром у його творчості. Ліричними, химерними інтонаціями сповнена «Хроніка міста Ярополя» (1968) — повість, досить характерна як для творчості Ю. Щербака, так і для становлення химерної прози в українській літературі 70-80-х років. Вдало стилізована оповідь од першої особи, де переплетені різноманітні мовні пласти — від літописної епічності до гумористично-побутових пасажів, — знайомить читача з життям невеликого затишного містечка Ярополя.

Можливості химерної прози, прийоми художньої умовності дають змогу письменникові вільно пов'язувати різнопланові події, легко зміщувати часові площини, уникати описовості, без якої рідко обходиться епопея великого обсягу. Художній час «Хроніки...» максимально спресований.

Увага літератури в 60-ті роки зосередилась на проблемі окремої людини, особистості. Долі, біографії видатних людей, діячів культури сучасного й минулого приваблюють Ю. Щербака як реальне втілення їхнього сходження по щаблях досконалості. Їм присвячує письменник ряд п'єс, що збагатили досить обмежений репертуар українських театрів. Образ геніального вченого постає у п'єсі «Наближення» (1984). Невиліковно хворий академік Лунін віддає всі сили на здійснення грандіозного проекту керівництва народним господарством.

Три іпостасі образу Лесі Українки відкриваються у п'єсі «Сподіватись» (1979). Ніжне юне створіння, що вперше знайомиться з красою світу, його поетичною сутністю; змучена хворобою зріла жінка, що бореться зі своїми стражданнями; і, нарешті, — підсумок нелегкого життєвого шляху, геніальна поетеса, уособлення самої Поезії. Письменник використовує складний прийом умовної сповіді героїні, причому свідомо акцентує не лише «сповідь у славі», а й у тих сферах людського життя, страждання, болю, що залишаються традиційно недоторканими в розмові про генія, приреченого на саме возвеличення.

Чимало критичних нападок зазнала через це інша п'єса Ю. Щербака — «Стіна» (1983), присвячена життю Тараса Шевченка.

«Стіна» замислювалась автором як моноп'єса — сповідь княжни Варвари Рєпніної. Рєпніна — людина неординарна, артистична, проте неспроможна подолати мур традицій і закостенілого побуту, самоствердитись. Ця ідея, що визначає внутрішній конфлікт образу, — центральна для п'єси, і ширше — одна з головних у творчості й життєвій позиції письменника. Як боротися зі стіною людської неволі, які обирати для цього засоби?

Письменник вочевидь надає перевагу активності самовияву, сміливого втручання в життя. Ця творча світоглядна настанова визначає поетичний лад не тільки його камерних, з невеликою кількістю героїв п'єс, а й велику прозу, в якій письменник виражає себе чи не найпитоміше.

У романах досліджуються так само значні характери, сильні особистості, іноді драматизується дія, використовуються драматургічні прийоми. Особливо це прикметно для напруженого фіналу роману «Бар'єр несумісності» (1971). Як і в більшості своїх прозових творів, письменник тут звертається до лікарського середовища. Роман досить густо населений, персонажі виписані жваво, з докладними передісторіями, своєрідними художніми біографіями, схожими іноді на «історію хвороби».

Є у письменника й ліричні твори — оповідання, повість «Маленька футбольна команда» (1973), присвячена пам'яті талановитого поета Леоніда Кисельова, померлого в молоді роки.

По-науковому сухуватий заголовок другого роману — «Причини і наслідки» (1987) — теж протистоїть «ліричним» заголовкам, як і сама фактура твору, здається, свідомо протиставлена письменником традиційній ліричній стихії. Відтворена Ю. Щербаком аналітично-«ділова» картина з життя сучасних лікарів, боротьби з небезпечною хворобою — сказом — таки далека від лірико-романтичних інтонацій. В основу твору покладена підтекстова метафора, дещо незвичайна для української літератури: клініка невиліковної хвороби сказу проектується на соціальну сферу. Витворюється романна притча, узагальнюючий сенс якої в чомусь компенсує певні прорахунки конкретно-зображувального плану («здрібненість масштабу» багатьох подій, надмірну деталізацію розповіді тощо).

До широких узагальнень роману письменник підходив і в попередніх творах, досліджуючи причини й наслідки дефіциту доброти, духовності в оповіданнях «Ювілей», «Світлі танці минулого», «Щастя» та ін.

Усі розглянуті досі твори написані, за визначенням самого письменника, «до Чорнобиля», тієї глобальної події, що різко розколола життя, історію нашого народу на дві частини, поставила людство перед реальністю апокаліптичної спокути за свою технократичну зарозумілість, за нехтування духовними основами буття.

Документальна повість «Чорнобиль» (1987) — одна з найкращих книжок про трагедію, що спіткала нашу землю. Виступаючи спочатку як кореспондент «Литературной газеты», потім — як лікар, Ю. Щербак десятки разів побував у зоні, зустрічався з найрізноманітнішими людьми, розповіді яких стали основою повісті. Робиться важливий висновок: «З поняття фізичного, технічного, географічного Чорнобиль став категорією моральною, він назавжди увійшов у душі людей. Подібно до уповільненої ланцюгової реакції він шириться в умах і серцях людських, змушує людей порушувати, не боячись, найгостріші питання нашого життя.

А той, хто знаходить у собі мужність ставити непрості питання, вже не раб, а свідомий громадянин Вітчизни».

Після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності Ю. Щербак відійшов від літературної творчості й зайнявся політикою. У 1991 оприлюднив заяву, в якій сказав, що відтепер не буде займатися так званим «красним письменством». У 1998 Український науковий Інститут Гарвардського університету видав політико-публіцистичну книгу Щербака «Стратегічна роль України» (The Strategic Role of Ukraine) англійською мовою, а в 2003 вийшла його публіцистична книга «Україна: виклик і вибір (Перспективи України в глобалізованому світі ХХ століття)».

Один з засновників і голова Української екологічної асоціації «Зелений світ», перший лідер Партії зелених України.

1989-1991 — народний депутат СРСР, член опозиційної Міжрегіональної депутатської групи, очолюваної академіком Андрієм Сахаровим, член Верховної Ради СРСР, голова підкомітету з питань ядерної енергетики і екології.

1990-1992 – Голова Партії зелених України.

1991-1992 – перший міністр охорони навколишнього середовища незалежної України, член Ради Національної Безпеки України.

1992-1994 – надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі.

1994-1998 – надзвичайний і Повноважний Посол України в США (з 1997 - також посол України в Мексиці - за сумісництвом).

1998-2000 – радник Президента України.

2000-2003 – надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді (одночасно – представник України при Міжнародній організації цивільної авіації (ICAO, Оттава).

З грудня 2009 – один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпекової політики.

Біографія

Твори

Критика


Читати також