Біографія Віталія Коротича
Віталій Олексійович Коротич – український поет, прозаїк, публіцист, перекладач з англійської та фінської мови – народився 26 травня 1936 року в Києві в родині лікаря. Батько — Коротич Олексій Степанович — мікробіолог, професор; матір — Коротич Зоя Леонідівна — патофізіолог, доктор наук.
Віталій Коротич відвідував школу з викладанням ряду предметів англійською мовою, закінчив її з золотою медаллю.
У 1953-1959 — навчання на лікувальному факультеті Київського медичного інституту. З 1959 — лікар, науковий працівник Київського НДІ кардіології імені Стражеска.
У 1965-1969 – секретар правління Спілки письменників УРСР. За його словами, відмовився написати «гнівну статтю» щодо Івана Дзюби, з яким дружили з початку 1960-х (її написав Любомир Дмитерко). Звільнений з посади на засіданні президії Спілки письменників за участі тодішнього секретаря ЦК КПУ з ідеології Федора Овчаренка.
1966-1967 — головний редактор журналу «Ранок».
1967 — став членом КПРС.
1969-1978 — на творчій роботі.
1978-1986 — головний редактор журналу «Всесвіт».
1981-1991 — секретар правління Спілки письменників СРСР.
1981-1986 — секретар правління Спілки письменників України.
1986-1991 — головний редактор журналу «Огонёк» (Москва).
Травень 1989-1991 — народний депутат Верховної Ради СРСР від Харківського міського нац.-тер. виборчого округу № 58.
1991-1998 — професор Бостонського університету, регулярно дописував до російських газет («Новий Погляд»).
З 1998 — голова редакційної ради тижневика «Бульвар».
Депутат Верховної Ради УРСР 11 скликання. Заступник голови Українського республіканського комітету захисту миру. Читав лекції в університетах Канади, Австралії, Мексики, США.
Віталій Коротич володіє англійською та польською мовами.
Друкуватися почав з 1958 року в «Молоді України». З 1961 друкувався в «Літературній газеті», «Вітчизні», «Дніпрі», «Сучасності». Пише українською та російською мовами. Твори перекладені 20-ма мовами, переважно завдяки радянській системі, яка просувала вірші Коротича з ідеологічних міркувань.
Поетичні збірки:
«Золоті руки» (1961)
«Запах неба» (1962)
«Вулиця волошок» (1963)
«Течія» (1965)
«Поезії» (1967)
«Вогонь» (1968)
«Можливості» (1970)
«Перевтілення» (1971)
«Щоденник» (1973)
«Закон землі» (1975)
«Гідність» (1977)
«Голоси» (1981)
«Закономірність» (1983)
Прозаїчні збірки:
повість «Така лиха пам'ять» (1970)
роман «Десяте травня» (1978)
роман «Лице ненависті» (1983)
Публіцистичні збірки:
«О Канадо!» (1966)
«Зорі та смуги» (1968)
«Мандрівка на край світу» (1972)
«Людина на повен зріст» (1972)
«Людина у себе вдома» (1974)
«Біля витоків світла» (1976)
«Кубатура яйця» (1979)
«Чуття єдиної родини» (1978)
«Побачити зблизька» (1980)
«Береги океану» (1981)
«Твори» (у 2 т., 1986)
«Американцы пишут Горбачеву» (1988)
«Ленін, том 54» (1990)
«От первого лица» (2001)
«Жили-были-ели-пили» (2005)
«Переведіть мене через майдан» (2005)
«От первого лица. II» (2005)
Віталій Коротич – автор сценаріїв кінокартин: «Україна. Земля і люди» (1970, у співавт.), «Я — Водолаз-2» (1975, у співавт. з В. Хмельницьким), «Така пізня, така тепла осінь» (1981, у співавт. з І. Миколайчуком), «Бути чи не бути? Бути» (1986, у співавт.), мультфільму «І сестра їхня Либідь» (1981, у співавт. з О. Костинським).
Віталій Коротич – Лауреат премій: ім. О. Бойченка (1967), ім. М. Островського (1972), ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини» (1978), Держ. премії УРСР ім. Т. Шевченка (1981), Міжнар. премії ім. Ю. Фучіка (1984), Державної премії СРСР (1985), ім. О. Толстого (1982), ім. Б. Полєвого (1983), Вейнталя (Джорджтаунського ун-ту, США, 1987, за розповсюдження інформації, що сприяє взаєморозумінню між народами). Визнаний кращим редактором року у світі (1989).
Твори
Критика
