Ігор Калинець. Очі
Оббіг, як струм, солодкий щем
ніким не звіданого щастя:
лилося із твоїх очей
на мене золоте причастя.
Лилася з неба і землі
зелена повінь, синя повінь.
І я воскрес, і я прозрів,
і я був меч, і я був промінь!
Ти відійшла... Пливли світи
такі сплюндровані і димні.
І я приник, і я затих,
і чув крізь землю очі зимні.
Твори
Критика
