Гендерна проблематика творчості Доріс Лессінг

М.М. Горлач

Актуальність вивчення тендерного аспекту художньої творчості Нобелівської лауреатки 2007 р. Доріс Лессінг пов’язана в першу чергу з тим, що після публікації її роману «Золотий записник» (1962) авторку було названо першою феміністкою в англійській літературі другої половини XX ст. Уже на початку своєї письменницької кар’єри, а згодом і в значній кількості подальших романів Д. Лессінг вдається до зображення світу очима жінки. Зокрема й Нобелівську премію їй присудили як авторці, яка «оповідає про досвід жінок, зі скептицизмом, пристрастю і пророчою силою піддає розгляду розділену цивілізацію».

Мета статті - проаналізувати гендерну проблематику романів Д. Лессінг на прикладі її творів як із раннього, так і з пізнього періоду творчості.

Критики та літературознавці почали асоціювати творчість Д. Лессінг із художньою літературою феміністичного характеру вже тоді, коли світ побачили її перші твори із циклу «Діти насильства» («Children of Violence»): «Марта Квест» («Martha Quest», 1952), «Правильний шлюб» («A Proper Marriage», 1954) та «Брижі після бурі» («A Ripple from the Storm», 1958). У цих романах простежується досить нетипова для того часу проблематика, пов’язана із життям жінки, яка не створена для шлюбу, материнства та сімейного щастя. Уже згаданий «Золотий записник» привернув до себе особливу увагу літературознавців насамперед через наявні в тексті феміністичні мотиви: в центрі твору - образ сучасної жінки, яка через свою «соціальну поліфункціональність» поступово втрачає відчуття власної цілісності та частково навіть здоровий глузд. Сама ж письменниця заперечує те, що є феміністкою, хоча й не відмовляє в підтримці жіночому рухові. Ознаки феміністичного письма простежуються в більшості творів авторки, тому дискусія щодо визначення її як письменниці-феміністки не втрачає своєї актуальності протягом уже кількох десятиліть. Найцікавішим у рамках цієї дискусії постає один з останніх її романів, в якому Д. Лессінг змальовує варіант розвитку історії людства за умови, що в природі існували лише жінки.

Якщо розглядати творчість Д. Лессінг з метою простеження в ній феміністичних мотивів, то передовсім слід звернути увагу на «відкидання домінантного чоловічого осередку оскільки її [Лессінг] (примітка наша. - М.Г.) література так часто ставить у центр питання жіночого». У своїй художній творчості письменниця постає як дослідниця не лише життєвого досвіду жінки, а і сфери жіночого загалом. У більшості своїх творів авторка заглиблюється у світ жінки, часто ігноруючи персонажів-чоловіків. В інтерпретації Д. Лессінг чоловічі образи видаються досить поверховими, статичними, а інколи навіть примітивними. Переважно вони більше слугують фоном, ніж частиною образної системи того чи іншого роману. Натомість створюючи жіночі образи, авторка часто вдається до зображення не лише характеру героїні, а й до аналізу її психіки (наприклад, у «Золотому записнику»).

Вперше критики пов'язали Д. Лессінг із феміністичною художньою літературою після публікації другого в її творчій кар'єрі роману «Марта Квест», який був опублікований відразу після переїзду письменниці з Південної Родезії до Лондона. Цей роман, який часто визначають як типовий для англійської реалістичної літератури роман-виховання, або Bildungsroman, - це історія життя і становлення характеру головної героїні Марти Квест: молодої дівчини, яка протестує проти традиційного стилю життя, одруження, вступає до літературної групи, що сповідує ліві політичні погляди, обурюється ставленням британців у колонії до чорношкірих аборигенів та іммігрантів, а саме: переселенців з Голландії та німецьких євреїв.

Варто зауважити, що важливим аспектом для творчості Д. Лессінг виступає автобіографічний елемент, котрий наявний практично в усіх її творах, у яких простежується феміністична проблематика. Зокрема життєвий шлях Марти Квест - це місцями детальний опис біографії самої письменниці. Як і сама авторка, головна героїня роману виходить заміж у 18 років і майже відразу народжує двох дітей. У творі Д. Лессінг трактує одруження Марти як часткову страту, як приреченість на таке життя: «І все-таки доведеться любити його: адже він вибрав саме її». Д. Лессінг, як і героїня її твору, до юнацького віку жила на фермі, оточеній кукурудзяними плантаціями, далеко від міста. На початку роману письменниця описує Марту, якій усього 14 років, вона рідко вибирається до сусіднього містечка, щоб забирати з поштового відділення книжки, замовлені з Лондона, адже це її єдиний спосіб здобувати хоча б якусь самоосвіту. У цей час Марта тісно спілкується з двома братами (євреями за походженням), сім’я яких свого часу втекла з Німеччини. Саме завдяки цьому спілкуванню вона починає цікавитись політикою та подіями на світовій політичній арені. Згодом, як і сама авторка, Марта, ідучи наперекір мріям своєї матері, переїздить до міста, наймається там на роботу, починає вести самостійне життя, вступає до гуртка комуністичного спрямування, але досить швидко люди із цього середовища їй набридають. Згодом вона знайомиться з юнаком, членом спортивного клубу, представником місцевої еліти, та виходить за нього заміж всього за кілька місяців знайомства. В кінці роману Марті 19 років і вона день тому вийшла заміж, історія її подальшого життя продовжується в романі «Правильний шлюб» (1954).

Деякі критики та літературознавці центральною проблемою перших двох романів із циклу «Діти насильства» визначають явище матрофобії. Цей термін у контексті аналізу творчості Д. Лессінг вперше вжила американська дослідниця Лінн Сікенік (Lynn Sykenick) у 1973 р. у статті, що мала на меті вивчення гіперраціональності художніх образів у ранніх романах письменниці. За спостереженнями дослідниці, більшість героїнь у художніх текстах Д. Лесінг страждають від почуття страху повторити долю своїх матерів. Л. Сікенік визначила явище матрофобії як «...страх не чиєїсь матері чи материнства, а страх стати чиєюсь матір’ю. Тисячі доньок бачать у своїх матерях те, що вони, навчившись іти на компроміс та ненавидіти себе, намагаються звільнитись від цього, вони бачать їх як тих, від кого без власної на те волі успадковують обмеженість та деградацію жіночого існування. Наразі легше ненавидіти та повністю ігнорувати матір, ніж побачити ту силу та вплив, що існують над нею... Матрофобію можна трактувати як розкол жіночої особистості, спричинений бажанням раз і назавжди звільнитись від залежності наших матерів, стати індивідуалізованими та вільними. Мати виступає жертвою всередині кожної з нас, поневоленою жінкою, мученицею».

Важливо зазначити, що матрофобія є терміном, часто вживаним у контексті феміністичної критики. Зокрема у 1981 p., виступаючи на конференції, присвяченій жіночій психології, французька дослідниця-феміністка Люс Іригарей зазначила, що протистояння «чоловік - жінка» вже не є найважливішим у контексті феміністичної критики, адже тепер слід звернути особливу увагу на конфліктне протистояння «жінка - жінка», яке раніше не було об’єктом дослідження через підвищений інтерес до патріархальної системи, в рамках якої жінка змушена існувати. Дослідниця наголосила на необхідності вивчення відносин між матір’ю та донькою, адже це найяскравіший та найприродніший приклад відносин між жінками У такий спосіб Л. Іригарей декларувала те, що матрофобія відтепер виступає одним із центральних понять у термінологічному апараті сучасної феміністичної критики

У романі «Марта Квест» Д. Лессінг змальовує відносини героїні зі своєю матір’ю надзвичайно складними та переважно конфліктними, часто позиціонуючи матір Марти як ката для своєї доньки. Між ними немає порозуміння, лише постійні протистояння та боротьба. Мати постійно говорить Марті про те, що потрібно вийти заміж, виїхати з їхньої ферми, щоб таким чином скоротити фінансові витрати сім’ї Квестів. Вона весь час підштовхує Марту до потенційних наречених з метою якнайшвидше її позбутись. У першу чергу, саме через такі відносини з матір’ю Марта вирішує поїхати з дому до міста і почати жити самостійно, адже це єдиний спосіб вирватись з-під маминої влади. Живучи окремо, Марта уникає контактів із рідними, але якщо вони таки відвідують її у місті, то вона робить усе можливе, аби зробити ці візити максимально короткими.

У своїй монографії «Поетика змін» («The Poetics of Change», 1997) американська дослідниця Гейл Грін називає твори з циклу «Діти насильства» романами з поетикою зміни в усіх її проявах. «Цей цикл передбачає своєрідну анатомію змін, дослідження того, що її породжує та що їй запобігає». В усіх п'яти романах із серії «Діти насильства» Д. Лессінг демонструє, як змінюється життя головної героїні, як формується її світоглядна позиція, як вона бореться зі своїми внутрішніми демонами, намагаючись жити не так, як заведено, не так, як усі. У романі «Правильний шлюб» ідеться про зміну життя та особистості в шлюбі, про зміну самого шлюбу як соціального інституту, про зміну його сприйняття і трактування, а також про зміну героїні в ставленні до самої себе. Марта піддалась насадженим їй стереотипам, цим самим зрадивши своїм власним емоціям та переконанням. Вона настільки сильно відчуває різку потребу бути вільною та незалежною, що навіть материнська любов не втримує її в сім’ї. В кінці твору вона розлучається із чоловіком, залишаючи доньку йому на виховання. Такий розвиток подій у романі наштовхує на думку, що почуття страху перед шлюбом притаманне творчості Д. Лессінг через світогляд самої письменниці та її власний життєвий досвід, адже тут знову виникають паралелі між авторкою та її художніми образами. Живучи в Південній Родезії, Д. Лессінг двічі була дружиною, але обидва рази це тривало дуже недовго. Після другого розлучення, в 1950 р., письменниця переїхала до Лондона із сином від другого шлюбу і більше ніколи не виходила заміж. Сама вона в численних інтерв’ю досить часто жартує на цю тему, стверджуючи, що роль дружини - це те, що їй найгірше вдавалось у житті. Це черговий доказ, який свідчить про автобіографічну основу романів Д, Лессінг, адже авторка переважно веде такий самий стиль життя, як і її героїні. Власне через те, як свого часу вона побудувала своє особисте життя, її теж подекуди називають «вільною жінкою».

Гейл Грін, аналізуючи творчість письменниці, пише про те, що «все ж із самого початку її [Лессінг] (примітка наша. - М.Г.) творчість також була «жіночим письмом», концентруючись на жіночій свідомості та турботах. У тому, як вона висвітлювала внутрішній світ жінки, ця література перегукувалась із «фемінною» чутливістю післявоєнних авторів, таких як Елізабет Боуен, Сильвія Плат та Пенелопе Мортімер, але вона виходила за межі того, що робили ці письменниці - не тільки в тому, як вона драматизувала недугу, що породила другу хвилю фемінізму, а й у тому, що вона презентувала її в політичному контексті». Дослідниця вказує на особливість зображення жіночого досвіду в творчості Д. Лессінг, маючи на увазі романи «Марта Квест» та «Золотий записник». В обох цих творах авторка зображує героїнь, які є політичними активістками, учасницями комуністичної партії й обидві ведуть нетиповий для жінок свого часу стиль життя. Участь героїнь у політичному житті та їхня діяльність як членів комуністичної партії свідчить про їхню належність до інтелектуальних кіл суспільства. Відтак, можна стверджувати, що перші жінки-феміністки у творчості Д. Лессінг швидше за все боролися з усталеними стереотипами та кліше не в останню чергу через те, що були освіченими та розуміли, що життя жінки не обмежується утриманням сімейного щастя та вихованням дітей.

Найяскравішим художнім образом, створеним письменницею, для якого характерні риси феміністичного світогляду є Анна Вульф, головна героїня роману «Золотий записник» (1962). Саме в цьому творі Д. Лессінг вперше вживає вираз «вільні жінки», адже саме так називається новела, яку пише сама героїня, описуючи своє життя. Слід зазначити, що визначення «вільна жінка» у творчості Д. Лессінг є своєрідним індикатором феміністичних поглядів авторки, адже до неї до поняття «вільних жінок» зверталась і С. де Бовуар. За словами французької дослідниці, відколи жінка стала вільною, в неї немає іншої долі, ніж та, яку вона сама собі обирає. Стосунки між двома статями набувають характеру боротьби. При прочитанні роману Д. Лессінг «Золотий записник» складається враження, що саме ця воля та свобода, яка приводить до конкуренції з чоловіком та повної свободи вибору, з часом починає викликати в жінки страх та паніку, оскільки без чітких орієнтирів та меж вона поступово втрачає свою впевненість і рішучість та піддає сумніву те, чи потрібно їй бути «вільною жінкою». Такою загубленою та нерішучою, але, незважаючи на це, все-таки вільною авторка змальовує свою героїню Анну Вульф.

Іншим визначним твором Д. Лессінг, у якому письменниця знову звертається до проблеми залежності жінки від її соціально зумовленої ролі, є роман «Літо перед темрявою» (1973). У цьому творі «...Лессінг знову розглядає жіночу ідентичність як пастку, Кейт Браун почувається приниженою та слабкою через те, що свого часу їй довелось відкрити в собі почуття співчуття та спорідненості, щоб виховати чотирьох дітей». Головна героїня роману - Кейт Браун - дружина успішного лікаря та зразкова мати чотирьох не менш успішних дітей. Справжня криза в її житті наступає тоді, коли діти стають дорослими і не потребують її опіки, а чоловік, будучи відомим лікарем, увесь час подорожує і практично не буває вдома. У цей момент Д. Лессінг змушує героїню переосмислити своє життя та задуматись над тим, чи правильним шляхом вона пішла і чи живе так, як сама того хоче. Спочатку Кейт погоджується на роботу синхронного перекладача, яка їй дуже добре вдається, і колеги справді цінують її як хорошого фахівця; згодом вона зав’язує роман з молодшим за себе чоловіком та подорожує з ним Європою; потім повертається до Лондона та починає знімати кімнату в молодої дівчини, яка цілими днями курить марихуану та зустрічається зі своїми численними шанувальниками. Усі ці експерименти тривають рівно три місяці, одне літо. В кінці твору Кейт повертається додому, але авторка так і не дає чіткої відповіді на запитання про те, чи це справді був вибір Кейт, чи вона це робить тому, що так треба, адже саме цього вимагає суспільство. Кінцівка роману залишається відкритою, але через назву твору Д. Лессінг натякає на те, що для головної героїні наступає похмурий період, який для неї, напевно, ніколи не завершиться, оскільки цей її вибір уже остаточний.

У романі «Літо перед темрявою» письменниця артикулює гостру проблему роздвоєння особистості жінки, яка відчуває себе в пастці - у пастці своїх обов’язків та ролі, яку вона виконує. У цьому випадку йдеться про дружину шанованого лікаря, яка мусить відповідати цьому статусу як візуально, так і внутрішньо, хоча сама вона відчуває себе дуже далекою від такого образу. Вже на початку твору авторка акцентує увагу на цій проблемі. Описуючи головну героїню, Д. Лессінг змальовує її в такий спосіб: «жінка, одягнена відповідно для сімейного обіду, повернулась назад через газон, але обережно - так, щоб трава не забруднила її взуття. Особисто вона воліла б ходити босоніж, зняти панчохи та вдягнути мун-мун, сарі або саронг - щось такого роду - та розпустити волосся». Письменниця звертається до проблеми, яка була і залишається актуальною для багатьох жінок, - проблеми невідповідності життя, яке веде людина, її внутрішньому стану, світогляду та бажанням. Як стверджує Гейл Грін, «як і в інших її творах, Д. Лессінг хвилює індивідуум у відношенні щодо колективу, тільки тут [в «Літі перед темрявою»] (примітка наша. - М.Г.] індивідуум презентований настільки чітко, що його можна назвати типажем або ж «всякою жінкою» («Everywoman»), жінкою, навіть ім’я якої не називається на перших сторінках роману..». На прикладі Кейт Браун письменниця демонструє життя пересічної жінки, яка стала заручницею свого образу зразкової дружини та господині, але насправді не хоче так жити. Якщо в попередніх творах Д. Лессінг описувала жінок, яких вважають «вільними», то в «Літі перед темрявою» йдеться про жінку, яка мріє бути «вільною», але не може стати такою, адже не може позбутись своїх обов’язків та відповідальності перед сім’єю.

Розглянувши вищенаведені приклади, можна стверджувати, що романна творчість Д. Лессінг - це художнє втілення та осмислення питань і проблем, пов’язаних із жіночою особистістю, з досвідом жінки як у соціальному, так і в духовному плані. Зокрема про це говорить і те, що часто про її постать на літературній арені Англії пишуть так: «Привабливість творчості Лессінг здебільшого полягає в тому, як вона трактує жінок у сучасному світі, вона це робить напрочуд ретельно та точно порівняно з будь-якими іншими авторами. Її досягнення полягає також і в тому, що дуже небагатьом письменникам вдалося змалювати жінок, з якими хтось може себе повністю ідентифікувати, жінок інтелігентних та небайдужих, яких не задовольняє status quo, які постають проти усталеного порядку». Впродовж своєї творчої кар’єри письменниця висвітлювала нетипові життєві сценарії, протистояння стереотипам та спроби змінити традиційний перебіг подій, але все ж таки найбільшим повстанням проти усталеного порядку речей самої Д. Лессінг було «відкриття» нової історії людства, яке вона здійснила в одному з останніх своїх творів.

У романі «Ущелина», який був опублікований у 2007 р. саме перед тим, як Д. Лессінг було присуджено Нобелівську премію, письменниця переосмислює історію виникнення людства, змінюючи його з патріархального на матріархальне. Авторський експеримент полягає в тому, що Д. Лессінг будує нову історію світу без участі чоловіків, у її романі людство починається виключно із жінок, які народжують лише дівчаток, а їхнє запліднення залежить від фаз місяця та морських приливів. Письменниця здійснює спробу створення утопічного суспільства, а той факт, що в її розумінні - це світ жінок, вкотре свідчить про глибокий інтерес авторки саме до особистості жінки, її місця у світі та своєрідного «поневолення» жінки чоловіком. У художній уяві Д. Лессінг первісні, доісторичні жінки асоціюють себе з гірською ущелиною, адже вони живуть на скелястому морському побережжі. Для них символ «ущелини» виступає символом їхньої жіночності, оскільки це також і символ їхньої основної статевої ознаки. Жіноче суспільство за художнім замислом письменниці є утопічним тільки до моменту появи в ньому першого чоловіка. Коли одна із жінок народжує хлопчика - дитину з іншими фізичними ознаками, вони відразу називають його «монстром». Їхня лідерка трактує це як прокляття і пророкує початок важких та темних часів. Усе плем’я настільки боїться цієї дитини, що вони віддають його на розтерзання орлам. Так само вони чинять з іншими хлопчиками, які періодично починають народжуватись і в інших жінок.

Згодом по інший бік ущелини виникає нове суспільство, суспільство чоловіків (адже орли їх не вбивали, а виносили зі своїх гнізд). Ще будучи немовлятами, вони змушені боротись за своє виживання, відтак, вони виростають агресивними, різкими та вольовими. Перше знайомство вже дорослих чоловіків із жіночим племенем стає кривавим: відбуваються численні зґвалтування, чоловіки практично полюють на жінок для задоволення своїх сексуальних потреб. Поступово вони починають знаходити спільну мову із жінками, між ними починають виникати любовні зв’язки та згодом навіть з’являються перші сім’ї. Через такі зміни жінки втрачають здатність вагітніти без участі чоловіка, що робить їхні відносини взаємозалежними та кладе початок новому суспільству. «Роман розповідає про мешканок Ущелини, морських істот, прихід у їхній світ чоловіків, монстрів та спринцівок, постійну боротьбу під час того, як жінки вчаться пристосуватись до зміненого світу, а чоловіки відвойовують своє право на існування в цьому світі».

За допомогою такого фантастичного способу творення людства Д. Лессінг частково пояснює власне розуміння природи як чоловіків, так і жінок. Розвиваючи таку історію виникнення суспільства, письменниця обґрунтовує фізичну силу й агресивність чоловіків, їхню жагу до боротьби та змагання, прагнення завоювати те, що має їм належати. Жінки ж, у свою чергу, виступають слабкими та потрібними лише для розмноження. У художній інтерпретації авторки при появі чоловіка у світі жінки, вона відразу стає його жертвою. Попри намагання протистояти чоловікові, жінка стає залежною від нього - він необхідний їй для продовження роду, для добування їжі, для захисту їхнього потомства тощо. Раніше жінки могли все це робити самотужки, але в новому суспільстві вони немовби розплачуються за те, що колись намагались знищити чоловіків і не хотіли дати їм право на життя. У такий спосіб Д. Лессінг пояснює слабкість і податливість жінок на противагу силі та незламності чоловіків. Зокрема у короткій передмові до роману «Ущелина» авторка пише: «Мені теж здавалось, що чоловіки як стать значно молодші, немовби похідна варіація. Їм не вистачає жіночої позитивності, не вистачає притаманної жінкам злагоди з навколишнім світом». Таким чином авторка констатує те, що гендерні питання є вагомою складовою та включені до сфери її творчого інтересу, адже сюжетний задум цього роману приводить її до дослідження тендерних відмінностей між чоловіками та жінками.

Якщо прийняти авторську теорію Д. Лессінг про виникнення людства за достовірну, то виникає враження, що письменниця наділяє всіх героїнь своїх романів певною історичною колективною пам’яттю, яка несе інформацію про первісне жіноче суспільство, котре в теорії було утопічним, але на практиці зазнало краху через появу в ньому чоловіків. Відтак, жіночі постаті у романній творчості Д. Лессінг частково піддаються владі чоловіка, але через історичну пам’ять намагаються вирватись із такого типу відносин, намагаються стати «вільними» від цієї залежності. Таким чином, художній світ письменниці виступає як такий, де править жінка, вона стоїть у центрі та керує історичним процесом. У такому світлі цілком закономірним є те, що після публікації «Ущелини» (роману, який можна назвати фінальною крапкою у висвітленні феміністичного світогляду письменниці) Д. Лессінг було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури саме за її авторське дослідження особливостей досвіду жінки та втілення в її романах феміністичної проблематики, характерної для сучасного суспільства.

Висновки. Підсумовуючи, слід також не забувати про те, що в більшості романів Д. Лессінг наявний елемент автобіографізму. Це передусім свідчить про те, що феміністичний світогляд, прагнення бути рівною чоловікові, а не другорядною та менш важливою є індивідуальними рисами того, як письменниця трактує сучасне суспільство. Ці погляди знаходять неодноразове втілення в її творчому доробку, створюючи численні образи сильних, вольових та зокрема «вільних» жінок. Жіночі характери, змальовані в романах Д. Лессінг, є носіями феміністичного способу мислення та бачення власного життя. Відтак, з упевненістю можна стверджувати, що звернення авторки до проблематики феміністичного світогляду сучасної жінки є однією з головних та визначальних передумов її романної творчості.

Л-ра: Держава та регіони. Серія: Гуманітарні науки. – 2012. – № 3. – С 18-23.

Біографія

Твори