Марк Твен і його комічна маска
З.В. Новицька
Видатний американський письменник-реаліст Марк Твен всю силу свого таланту гумориста і сатирика віддав благородній справі служіння інтересам трудового народу. Продовжуючи і розвиваючи кращі традиції попередньої американської прогресивної літератури, Марк Твен нещадно викривав корінні пороки державного ладу сучасної йому Америки, що, за висловом сатирика, з республіки перетворилася в «конституційну монархію з республіканською партією на троні».
У нещадній боротьбі з реакційними суспільно-політичними силами, що штовхали країну до жорстоких кровопролитних війн, спрямованих на загарбання чужих земель, на позбавлення національної незалежності інших народів, могутньою зброєю для Марка Твена був сміх.
«Проти штурму сміху ніщо не встоїть» — така була теоретична настанова письменника, і його власна сатирична творчість, що відзначається багатою різноманітністю форм підкорення мовно-стилістичних засобів комічного ідейній спрямованості твору, є найпереконливішим зразком її практичного здійснення.
Особливо високо цінував Твен значення сміху в боротьбі з суспільним злом. Він вважав його значно ефективнішим засобом впливу на маси, ніж фізичне знищення антигромадських елементів.
[...]
Звичайно, було б грубим опрощенством обвинувачувати всіх американських дослідників у свідомому перекручуванні змісту та ідейного спрямування творчості Твена, але, на жаль, в певній мірі подібна тенденція помітна і в дослідженнях навіть таких авторитетних представників американського літературознавства, як Альберт Пейн, Ван Уік Брукс, Уолтер Фріер.
Часто причиною неправильного тлумачення сатиричної творчості Марка Твена і його справжньої громадсько-політичної позиції є глибоко своєрідна стилістична манера письменника з’являтися перед читачем в одному і тому ж творі, розділі книги і навіть сторінці, у двох зовсім різких виглядах — у вигляді Твена-письменника і «Марка Твена»-комічної маски.
Художній прийом «комічна маска» не був новинкою для американської гумористики минулого століття. Ще в 20-х роках 18-го століття від імені вигаданого гумористичного персонажа, «Бідного Річарда», виступав у пресі Бенджамін Франклін (1706-1790), тоді ще — літератор-початківець, а пізніше — видатний учений і політичний діяч. Листи, політичні коментарі та дидактичні афоризми «Бідного Річарда» правдиво відображали думки і настрої простих людей і були дуже популярними в народі.
Талановито скористалися комічною маскою для потреб політичної сатири Сіба Сміт та Джемс Рассел Лоуелл — двоє найвидатніших представників так званого «східного» гумору Америки. Створені ними комічні персонажі — «Джек Даунілг» та «Хосі Біглоу» — є також людьми з народу і виразниками його інтересів.
У період громадянської війни в Америці газетні гумористи західних штатів дещо урізноманітнили цей прийом, виступаючи перед читачами від імені вигаданих комічних героїв не тільки на сторінках преси, але й усно — як читачі гумористичних лекцій, що майстерно перевтілювалися в образ створеної ними комічної маски.
З поняттям комічної маски тісно пов’язані імена і найбільш відомих гумористів школи «літературних комедіантів», до якої примикав ранній Твен. Це Джордж Гораціо Дербі — творець образу безпринципного журналіста-неука «Джона Фенікса», Чарльз Феррер Браун, більш відомий в літературі під іменем свого комічного героя, провінціального «шоумена» за родом занять і мораліста за покликанням «Артимеса Уорда»; Давид Росс Локк — автор славнозвісних «Записок Несбі», родоначальник політичної сатири в західних штатах Америки; Генрі Уіллер Шоу, або «Джош Біллінгс», — неперевершений майстер гумористичного нарису-мініатюри і комічного афоризму та ін.
Ці письменники і створені ними комічні образи залишили помітний слід в історії американської гумористики. Досить значним був їхній вплив і на формування художньої майстерності Марка Твена.
Однак було б помилкою вважати Марка Твена простим наслідувачем «літературних комедіантів». Вироблені ними прийоми створення комічного Твен засвоїв і застосовував досить критично, як і слід вдумливому письменникові, справжньому художникові слова.
Якою б значною не була, наприклад, схожість між гіперболами Дербі й Марка Твена, все ж далі суто технічних прийомів і манери доводити їх до абсурду вона не йде.
Гіперболи Дербі та інших представників «західного» гумору служили головним чином цілям створення гумористичного настрою у читача. Весь зміст їх часто зводився до простого нагромадження нісенітниць заради комічного ефекту.
На відміну від Дербі, Твен поставив гіперболу на службу сатирі, якісно змінивши її художні функції і тим самим значно розширивши діапазон її застосування. Доведені до абсурду гіперболи виступають у Твена ефективним засобом громадсько-політичних викривань. Так, наприклад, сполучаючи гіперболу з літотою та порівнянням, Твен створив одну з найбільш злих карикатур на ставленика американського імперіалізму на Гавайських островах прем’єр-міністра Гарріса:
«Якби його розум був розвинений пропорціонально до довжини його ніг, перед ним спасував би сам Соломон; якби його скромність дорівнювала його неуцтву, фіалка поруч з ним здавалася б чванливою; якби його освіченість дорівнювала його гонорові, перед ним фон-Гумбольдт виглядав би справжнім неуком; якби розміри його фігури були одного масштабу з його совістю, Гарріса можна було б побачити тільки під мікроскопом; якби його думки були такими ж величними, як його слова, то треба було б три місяці, щоб обійти навколо однієї з них; якби публіка повинна була слухати його рівно стільки, скільки він здатен говорити, цим людям довелось би померти від старості, а якби йому дали говорити до тих пір, поки він не скаже що-небудь путяще, то і трубний глас в день страшного суда застав би його на задніх кінцівках».
Подібно до цього, в цілком новій стилістичній функції — як засіб сатиричного зображення — використовує Твен майже всі традиційні прийоми американського гумору.
Значною мірою це стосується низки комічних прийомів, що їх виробили «літературні комедіанти» на підмостках естради. Найбільш виразно вплив «літературних комедіантів» на Марка Твена виявився в самому факті створення ним комічної маски та його прихильності до цієї літературної форми виступу перед читачем протягом усього життя.
Характерною особливістю комічної маски «Марк Твен» є її здатність виступати у різноманітних ролях. В одних випадках «Марк Твен» — це чесний невдаха; в інших — перед нами самовпевненпн неук або обмежений хвалько; у переважній більшості випадків — дотепний і злий насмішник; дуже часто — те, що зарубіжна критика називає терміном «натхненний ідіот» (inspired idiot), тобто простак, чия наївність, прямолінійність та надмірний ентузіазм у будь-якій справі завжди призводять до конфліктів з оточенням; а інколи — просто блазень, що потішає публіку досить примітивним трюкацтвом.
Всі ці риси комічної маски Твена можна легко виявити і в йото скетчах типу «Журналістика в Теннесі», «Як мене обирали в губернатори», «Як я редагував сільськогосподарську газету», «Таємничі відвідини», і в великих книгах, написаних ним від першої особи: «Простаки за кордоном», «Мандри за кордоном», «Загартовані», «Вздовж екватора», «Автобіографія» та ін.
Твен звертався також і до таких прийомів, як буфонада і навіть фарс. Практично вони зводяться у нього до кількох найбільш вживаних варіантів. Завдяки різного роду хитрощам «Марк Твен» завжди опиняється у ролі спостерігача, в той час як його товариш чи супутник викопує яку-небудь роботу. «Марк Твен» часто виявляє страшенне неуцтво. Він, наприклад, не має уявлення про те, що Бельгія — це держава, і, перебуваючи в Англії, має намір дістатися до Бельгії, скориставшись послугами візника.
Дуже часто Твен звертається до арсеналу прийомів клоунади. Показовим щодо цього є оповідання «Журналістика в Теннесі». «Марк Твен» побитий, покалічений. Після одного дня роботи в газеті він ліг у лікарню справжнім інвалідом. Однак докладне описання автором усіх фаз бшки і різних видів каліцтва «Марка Твена» у даному випадку — лише засіб, а не мета. Виставляючи себе як потерпілу сторону, «Марк Твен» розкриває у всій непривабливості справжнє обличчя південної преси та гангстерські методи в роботі, що вона культивувала.
Соціально-викривальним цілям підпорядковано і блазенські трюки «Марка Твена» в оповіданім «Відвідини Ніагари». Тут стріли сатири автора спрямовані проти таких представників органів місцевої влади, як коронер, поліцейський і суддя. Обмеживши коло своїх громадських обов’язків оглядом трупів, коронер відмовився допомогти потопаючому «Маркові Твену» вибратися на берег, поліцейський арештував його за те, що він. благаючи допомоги, порушив спокій тих, хто був на березі, а суддя за це саме оштрафував його.
Особливий інтерес становлять випадки, коли комічна маска «Марк Твен» виступає у ролі, яка утруднює її розпізнання. Наочно ілюструє це серія листів Твена з Гаванських островів, що публікувалися в 1866 р. в газеті «Sacramento Union».
У цих листах «Марк Твен» втілює в собі вихованість і благонравність, а якийсь містер Браун (вигаданий комічний персонаж, що виступає в ролі його супутника) — грубість і всепожираючий скепсис.
Створивши в особі Брауна комічний антипод «Маркові Твену», автор неодноразово примушує своїх героїв схрестити шпаги.
«Марк Твен», наприклад, захоплено описує красоти південної природи, стрункі силуети пальм на фоні неба, а Браун саркастично коментує кожну його фразу. Поетичні Гаванські острови у нього асоціюються з уявленням про спеку, «тарганів, блох, ящірок, рудих мурах, скорпіонів, павуків, москітів та місіонерів».
Як бачимо, скепсис Брауна не такий уже й невинний: в ньому досить чітко відчуваються елементи критичного, з часом сатиричного сприйняття дійсності не лише в естетичному, але і в громадсько-політичному плані. Дальший виклад переконує читача в тому, що Браун мав достатні підстави для того, щоб поставити місіонерів в один ряд з павуками та іншими шкідливими комахами.
В одному з гаванських листів докладно описуються похоронні обряди тубільців, які за характером своїм скоріше нагадують оргії. Спостерігаючи за тим, що відбувається, Браун обурюється непристойною поведінкою тубільців, говорячи, що на місці мера міста він припинив би ці неподобства. «Марк Твен» забороняє Браунові говорити в такому тоні про речі, що стосуються духівництва, оскільки всі ці «зворушливі вираження трауру», як виявляється, запроваджено на островах самим єпіскопом. В своєму прагненні виправдати цю духовну особу «Марк Твен» посилається навіть на Біблію. Проте всі його зусилля урезонити Брауна даремні. Браун підхоплює цитату з Біблії і, вклавши в неї новий, іронічний зміст, неодноразово повторює її з такими інтонаціями, що вона починає звучати як богохульство.
В іншому листі «Марк Твен» дорікає Браунові за те, що той безцеремонно втручається в його літературні справи.
На підставі епізодів, подібних до описаних вище, американські критики прийшли до висновку, що вустами Брауна Твен висловлює такі судження, які він не казажився б висловити від власного імені. Тут звичайно робиться вказівка на те, що Браун є нібито віддушиною для «грубого» гумору Твена.
Такої думки дотримується, наприклад, Уолтер Фріер — автор великої монографії «Марк Твен і Гаванські острови». Цей погляд поділяє також Гледіс Белламі, яка взажає Брауна alter ego Марка Твена.
Разом з тим ні Фріер, ні Белламі, як і інші критики, жодним словом не згадують про те, що в «Листах з Гавайських островів», крім Брауна, існує ще один немічний персонаж — «Марк Твен».
Багато говорячи про взаємини між письменником Марком Твеном і Брауном, критики обходять мовчанням питання про відносини між письменником Твеном і комічною маскою «Марк Твен». А між тим ця проблема безпосередньо стосується не лише циклу «Листів з Гавайських островів», але і оцінки ідейної спрямованості всієї творчості Марка Твена.
Ігноруючи факт існування комічної маски «Марк Твен» і художні методи, що використані Твеном, американські критики зробили низку хибних висновків про погляди письменника на такі політичні питання, які не втратили актуальності і в наші дні.
Так, наприклад. Фріер, посилаючись на деякі зовні суперечливі висловлювання Марка Твена в «Листах з Гавайських островів» і в інших його статтях, присвячених цьому питанню, прийшов до висновку, що Твен позитивно оцінював діяльність місіонерів на Гавайських островах і, навіть більш того, що Твен був «завзятим прихильником» анексії Гавайських островів Сполученими Штатами.
Не менш разючим прикладом невірного сприйняття і тлумачення сатиричної творчості Марка Твена є оцінка його гостро сатиричного памфлета «Чому нам слід анексувати», що її дає відомий дослідник творчості письменника Ван Уїк Брукс.
«Ви вважаєте, що він (М. Твен. — З. Н.) був явним противником анексії? — запитує Брукс. — Ні, у нас є свідчення містера Пейна, що такою була його індивідуальна манера обстоювати анексію».
Звісно, для кожного, хто добре знайомий з творами Марка Твена та його громадсько-політичними симпатіями, подібний висновок буде великою несподіванкою.
В своєму творі Твен виступає начебто в ролі прихильника анексії Гавайських островів: спочатку він докладно перераховує всі матеріальні вигоди, які принесе Сполученим Штатам ця анексія, — дешевий цукор, каву, бавовну. Далі він указує на те, що Гавайські острови є важливим для США стратегічним пунктом, а потім розвиває свою думку далі, але цього разу вже у відверто сатиричному плані.
Ще більш показовим є прийом зіткнення положень і фактів, що суперечать один одному, в творі М. Твена «Вздовж екватора» (1897 р.) Марк Твен говорить:
«Всі дикі країни світу мають бути підкорені владі християнських урядів Європи. Я не шкодую за цим, я лише радий... Чим швидше здійсниться загарбання, тим краще для дикунів... Якщо порівняти, чим була Індія за індуського і магометанського владарювання, з тим, чим вона стала тепер, якщо згадати, які нещастя переслідували мільйони її населення тоді і скільки людяності ті опіки виявляється щодо них тепер, то не можна не погодитись, що найщасливішою подією, яка будь-коли мала місце в цій країні, було встановлення там британського владарювання».
На цій самій сторінці, на перший погляд без будь-якого зв’язку з попереднім, вміщено виписку з щоденника Твена, що позначена 23-м квітня. Текст її такий:
«Британський офіцер сказав мені, що в Індії він платив своєму слузі Ю рупій на місяць і що той мав одинадцять чоловік двоюрідних братів і сестер, батьків, їхніх братів і т. ін., які харчувалися на цю зарплату».
Читаємо далі:
«Індійські жінки виконують дуже важку роботу за плату від сорока сотих рупії за дванадцятигодинну працю до п’ятдесяти сотих. За піврупії вони цілий день на голові підносять до кораблів мішки з цукром (сімдесят фунтів) і цілий день працюють в саду за ще меншу плату».
І слідом за цим починається новий абзац, і нова тема, вірніше, кілька нових тем: описання різних страв індійської національної кухні, звичок мавп, циклону 1892 p., красот природи.
Отже «Марк Твен»-комічна маска залишається вірним собі: він відстоює явно безглузде положення. Але на цей раз викривають його не власні приклади, а Твен-письменник, до того ж не прямо, а в завуальованій формі. Такий прийом позбавляє текст елемента комічного, але зате надає йому певної двоплановості, яка межує з алегоричністю.
Цікаво відзначити, що описані вище прийоми — чергування гумористичних (або сатиричних) висловлювань з серйозними, різкі і, на перший погляд, невиправдані переходи від одного плану викладу до другого, смислове протиріччя між заявою і фактами, що наводяться як ілюстрація, — Марк Твен запозичив з практики усних виступів американських гумористів XIX ст. Він широко використовував їх в своїх виступах з естради, читаючи гумористичні лекції, до того ж саме естрада дала йому змогу наочно переконатися в силі їхнього емоціонального впливу на аудиторію.
Лекторська діяльність Марка Твена почалася в 1866 р. циклом лекцій про Гавайські острови. Протягом кількох років він читав лекції з усе більшим успіхом і скоро набагато перевершив у цьому мистецтві всіх своїх сучасників.
Композиція гумористичних лекцій Твена свідчить про те, що перед слухачами завжди фігурували дві дійові особи: веселий жартівник або злий насмішник — вигаданий комічний персонаж «Марк Твен», роль якого виконувалась з майстерністю професіонального актора, — і палкий оратор, пристрасний захисник усього здорового, красивого, розумного, непримиренний ворог соціально потворного й несправедливого — письменник Марк Твен, реальна особа.
Мова «Марка Твена»-комічної маски насичена жартами, дотепами і різними мовними прийомами створення комічного, призначення яких — створити у слухача гумористичний настрій.
Все це можна простежити на прикладі однієї з найбільш популярних лекцій Твена — «Гавайські острови», повний текст якої зберігся в одній з оглядових статей газети «Brooklyn Eagle» (1873 p.).
Свою лекцію Твен починає серйозним тоном: він повідомляє слухачам деякі дані про географічне положення островів, клімат і т. ін. Тут же, не змінюючи тону, Твен мимохідь зауважує, що не може знайти пояснення тому дивному фактові, що Гавайські острови опинились так далеко закинутими в океан. Далі йдуть характерні статистичні відомості: вісімдесят чи дев’яносто років тому населення Гавайських островів становило 400 000 чоловік; народ був щасливий, країна процвітала...
«Але потім прийшли білі і принесли з собою торгівлю, комерцію, освіту, тяжкі хвороби, цивілізацію та всілякі біди, і в результаті цього бідні тубільці почали вимирати дивовижно швидко, так що вже сорок або п’ятдесят років тому від колишніх 400 030 залишилось 200 000. Вслід за цим білі подвоїли свої виховні зусилля, і це було рівнозначним тому, щоб заразити віспою місцевість, де людям не було зроблене щеплення! Якщо там з’явиться ще кілька розсадників наук, це доб’є їх остаточно. Народ цей приречений»
Ця частина лекції закінчується заявою Твена, що серед його слухачів, можливо, є люди, які доживуть до того дня, коли прийде звістка про смерть останнього з гавайців. Її змінює комічний відступ, в якому розповідається про звичаї тубільців.
Далі Твен докладно описує суспільний лад цієї країни за старих часів, говорить про самодержавну владу монарха, про безправне становище жінок. Цей історичний огляд час від часу переривається комічними відступами, до того ж деякі з них за своїм характером аж ніяк не безневинні. Наприклад:
«Ці люди майже все роблять навпаки. Вони затягають сідло з правого боку, а це невірно; чоловіки сідають на коня теж з протилежного боку; вони звертають з дороги, щоб розминутися з вами, і роблять це не в той бік, в який потрібно; одне й те саме слово вони вживають, щоб сказати «до побачення» і «доброго ранку»; вони кажуть «так», коли мають на увазі «ні»... Тепер ви бачите, що за виборців ви матимете, якщо відберете у цього народу його острови, що ми, цілком ймовірно, і зробимо рано чи пізно. Вони все будуть робити навпаки. Вони завдадуть тут чималого клопоту до того ж. Замість того, щоб плекати і підтримувати мудру систему залізничних спекуляцій і подібні речі, вони оберуть до конгресу найнепідкупніших. Так, вони все поставлять догори ногами».
Легко помітити, що ні серйозна частина лекції Твена, ні комічна не витримані до кінця їв одному плані. Жарти, насмішки й сарказми пронизують описання, які починаються як безсторонній огляд, а гумористичні відступи містять сатиричні випади, подібні до описаного вище.
Саме в цьому — в чергуванні серйозних висловлювань з жартівливими — видно схожість в манері читання гумористичних лекцій Марка Твена і видатного газетного гумориста Локка, і це цілком закономірно: і Локк, і Марк Твен широко користувались цим прийомом насампереж тому, що він дозволяв лекторові-гумористу весь час тримати аудиторію у напруженні. Контрастні переходи від серйозного до смішного — і навпаки — до краю загострювали увагу слухачів, сприйняття ними ідейного змісту лекції. А це було найголовнішим: всі кращі гумористи XIX ст. вірили у дієвість «пілюль в сахарних облатках».
Арсенал стилістичних прийомів, що його використовував Марк Твен для створення комічного, дуже великий. Проте важко знайти в ньому прийом, який був би менш вивченим і більш характерним для його творчості, ніж виступ від імені умовно прийнятої комічної маски.
Спостереження показує, що багатогранність комічної маски «Марк Твен» дозволяла письменникові користуватися нею у творах найрізноманітніших жанрів: гумористичних оповіданнях, газетних статтях і фейлетонах, сатиричних памфлетах, книгах дорожних нарисів і т. ін.
У цьому її особливість і відмінність від обмежених в своїй індивідуальній характеристиці комічних масок «Джон Фенікс», «Артимес Уорд», «Петролеум Везувіус Несбі», «Джош Біллінгс» та ін.
У цьому ж полягає і її незаперечна перевага перед ними, оскільки діапазон художніх функцій, що виконує комічна маска «Марк Твен», безпосередньо залежить від різноманітності її індивідуальних характеристик. Чим більш багатогранною є комічна маска, тим більше потенціальних можливостей містить вона в собі для розв’язання різних художніх завдань письменника, починаючи від фарсу й клоунади і кінчаючи езопівською манерою бесіди з читачем.
Комічна маска «Марк Твен» — це особлива художня манера письменника виступати в своїх творах у двох ролях і висвітлювати факти дійсності з двох точок зору: з точки зору самого Твена, з одного боку, і його літературного двійника — з другого.
Комічна маска — цілком реальне поняття, яке не можна обійти мовчанням, говорячи про художні прийоми Твена. Ототожнювати ж комічну маску «Марк Твен» з Твеном-пиеьменником — так само безглуздо, як і дорівнювати образи комічних героїв великого гумориста і сатирика до особи їхнього творця.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1959. – № 3. – С. 57-66.
Твори
Критика
- Гумор в оповіданнях Марка Твена: своєрідність та відтворення
- Індіанська територія
- Марк Твен і його комічна маска
- Мотив перенесення із теперішнього в історичне минуле в повісті М. Твена «Янкі із Коннектикута при дворі короля Артура» та в інших творах світової літератури XIX–XX ст.
- Рецепція українських міст у повісті «Простаки за кордоном, або Шлях нових паломників» (1869) Марка Твена
- Художній світ роману Марка Твена «Пригоди Гекльберрі Фінна»
Поділитися