Гумор в оповіданнях Марка Твена: своєрідність та відтворення

О. Підгрушна

Слова «Марк Твен» та «гумор» у свідомості багатьох і багатьох читачів невідворотно викликають непорушну асоціацію з книгами «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльбері Фіна», які по заслугам вважаються перлинами американської літератури. Відтак, саме ці книги та їх переклади в першу чергу стають об'єктами дослідження перекладознавців, що вивчають відтворення ідіостилю письменника особливості передачі мовлення персонажів, та, меншою мірою, відтворення засобів комічного. При цьому, досить значна частина спадку письменника досі, можна сказати, несправедливо нехтується як дослідниками, так і перекладачами. Це - гумористичні короткі історії та оповідання. Проблема перекладу гумору, зокрема і національного, не втрачає актуальності завдяки багатогранності засобів вираження самого явища, так і множинності шляхів та способів його відтворення. Про що свідчать дослідження таких вітчизняних, та зарубіжних дослідників, як Н. Абросимова, Д. Вавринюк, А. Гарамян, Д. Делабастіта, М. Якименко, Дж. Вандаеле, О. Колесник, Д. Корал, Д. Чіаро, О. ІІІонь та ін. Метою цієї розвідки є розглянути особливості вираження американського гумору в коротких оповіданнях М. Твена та проаналізувати шляхи їх відтворення українською. Предметом виступають способи відтворення в українських перекладах специфічних рис гумору М. Твена, предметом – засоби вираження гумору в текстах коротких оповідань автора. Матеріалом є коротких оповідань М. Твена та їх наявні переклади.

Марка Твена неодноразово називали засновником, винахідником, а то й батьком американського гумору. Чого варті слова Ернеста Хемінгуея: «Марк Твен - гуморист. А інших я не знаю». Та й той факт, що саме ім'ям Твена названо премію за внесок в американський гумор (Mark Twain Prize for American Humor) означає немало. Звичайно, гумор в Америці існував і до Марка Твена, однак, вважається, що саме Марк Твен надав йому особливого американського звучання. Варто зазначити, що й сам письменник був свідомий того, що його власний гумор і гумор його країни має специфічні риси, які відрізняють його від гумору інших країн: «Гумористичні історії - це американські історії, комічні історії - це англійські історії, дотепні історії - це французькі історії. Для досягнення своєї мети в гумористичних історіях використовують власне стиль їх викладу, а в комічних та дотепних - предмет й тематику». Манера викладу, про яку писав Твен, припускає те, що американський гумор має «виконавську» природу. І дійсно, Марк Твен неодноразово виконував свої твори на публіку на різноманітних лекціях та зустрічах. Можна сказати, що саме Марк Твен заклав в основу американського гумору концепцію жанру стенд-апу (англ. stand-up - сольний гумористичний виступ перед живою аудиторією). Такий зсув, від власне літературного, поданого виключно у друкованій формі, гумору до тексту, який готують заздалегідь, пишуть, для виконання усного, звичайно ж, закладає ряд особливостей які, в свою чергу, мають вплив і на особливості перекладу подібних оповідань, чи то коротких історій.

Основоположною рисою коротких оповідань Твена є акцентування та детальне обговорення певного очевидного аспекту американської культури чи соціального явища з метою наголошення на їх сміховинності й/та безглуздості. Наразі, ця риса вважається переважальною у американському гуморі загалом і називається «прийомом спостереження» (англ. observation techniques). І це не дивно, адже цей прийом ідеально підходить для розвитку гумористичної ситуації при усному виконанні. Розгляньмо й інші композиційні риси, притаманні оповіданням Твена. Плавний зсув від високо до низького, який рухається від початку до закінчення історії. Наприклад, на початку історії під назвою «Чорношкірий слуга генерала Вашингтона», слугу називають «celebrated» та «famous» (у перекладі: «знаменитий» та «славетний»), а у кінці історії, коли роздратування автора досягає вершини, він перетворюється на «infamous old fraud» (у перекладі: «безчесний старий шахрай»). Посилення тривіальної ситуації до драматичних масштабів. Наприклад, в оповіданні «Приборкання велосипеда» абсолютно тривіальна ситуація про те, як автор навчався їздити на велосипеді розгортається аж на майже 10 сторінках завдяки повільній манері викладу розповіді. Гумористичні «применшення» (на відміну від типових для британського гумору гумористичних перебільшень) також типові для гумору Твена. Ось приклад з оповідання «Моє секретарювання в сенатора»: «Leave the house! Leave it forever and forever, too!» I regarded that as a sort of covert intimation that my services could be dispensed with, and so I resigned». У перекладі: Геть з мого дому! Щоб я вас тут більше не бачив! Я сприйняв ці слова за делікатний натяк на те, що моїх послуг не потребують, і подав у відставку». Звичайно, означені вище особливості коротких оповідань Твена не опираються перекладу і вимагають від перекладача лише здатності аналізувати і визначати характерні риси першотвору та дбайливо ставитись до стилю автора.

Виконання гумористичних історій на сцені припускають той факт, що гумористичний потенціал має розкриватись поступово і досягати кульмінації у фіналі історії. Саме за таким принципом і будуються більшість оповідань Марка Твена. Тут же криється і проблема перекладу - не просто віднайти характерні «ключі», які примножують гумористичну тональність твору, а й зуміти їх відтворити. Наприклад, у оповіданні «Як я балотувався на пост губернатора» впродовж всієї історії газети вигадують автору різноманітні прізвиська, аби його осоромити: «The Infamous Perjurer Twain», «Twain, the Montana Thief», «Mr. Delirium Tremens Twain», «Twain, the Body Snatcher», «Twain, the Filthy Corruptionist», «Twain, the Loathsome Embracer». Які сам автор в кінці твору використовує на свою адресу, скоротивши всі до однієї літери: «Truly yours, «Once a decent man, but now «MARK TWAIN, I. P., М. Т., В. S., D. T., F. C., and L. E.» (до речі, ймовірно, тут Марк Твен ще й жартує з різноманітних почесних звань). У двох українських перекладах обрано дві абсолютно протилежні стратегії. У перекладі І. Криниці читаємо: «Ганебний Лжесвідок Твен», «Твен, Монтанський Крадій», «Пан Твен Біла Гарячка», «Твен, Рвач-Могильник», «Твен Брудний Хабарник» та «Твен Нечистий Причіпляло». А в кінці твору перекладач наслідує оригінал - скорочує всі «титули» до однієї літери: ««Щиро ваш, колись пристойна людина, а зараз Марк Твен Г.Л., М.К., P-М., Б.Г., Б.Х., та Н.П». У перекладі Ф. Скляра читаємо: «Безчесний Клятвопорушник Твен», «Твен - Монтанський Злодій», «Твен, що допився до білої гарячки», «Твен - Паплюжник Могил», «Твен - Підлий Хабарник» та «Твен - Мерзенний Шантажист». Одразу спадає на очі те, наскільки по-різному перекладачі відтворили прізвиська. Переклад І. Криниці тяжіє до певної «афористичності», Ф. Скляр, навпаки, неначе намагався надати прізвиськам більш «українського» звучання. Цікаво й те, як Ф. Скляр відтворив останнє речення: «Щиро ваш, колись порядна людина, а тепер: Безчесний Клятвопорушник, Монтенський Злодій, Паплюжник Могил, Алкоголік, що допився до білої гарячки, Підлий Хабарник і Мерзенний Шантажист Марк Твен». Не скоротивши прізвиська, перекладач може бути впевненим, що гумористичний ефект точно реалізується в його перекладі. З іншого боку, часткова прихованість, яку зберіг у перекладі І. Криниця ближча до оригіналу.

В історії під назвою «Мій годинник» «ключі» до осягнення всіх нюансів гумористичного обігравання автора сховані набагато глибше. Впродовж історії автор носить свій багатостраждальний годинник до різних майстрів, які знаходять у ньому зовсім різні проблеми. І лише у кінці історії, в одному з майстрів автор упізнає колишнього поганенького пароплавного машиніста («steamboat engineer and not a good engineer effter»), який визначає поломку: «she makes too much steam - you want to hang the monkey-wrench on the safety-valve», тобто використовує термінологію та дефекти зі своєї попередньої професії. У перекладі Ю. Лісняка: «Забагато пари дає, треба запобіжну хлипавку попустити!». Тут же автор згадує і слова свого дядька який дивувався «what became of all the unsuccessful tinkers, and gunsmiths, and shoemakers, and engineers, and blacksmiths». У перекладі Ю. Лісняка: «куди воно діваються всі невдахи бляхарі, та зброярі, та шевці, та ковалі». Повернувшись назад до твору після цих слів можна зрозуміти, що і всі попередні майстри не були справжніми майстрами годинників. Приміром, один з них визначив поломку так: «Не said the kingbolt was broken» (слово kingbolt може означати як і центральну вісь механізму, так і котушку у швейній машині), а інший: «something the matter with the hairtriggef» (hairtrigger означає спусковий гачок, і у механізмі, і у пістолеті). У Ю. Лісняка: «Цей сказав, що в ньому зламалася шпулька» та «якась несправність у спусковому механізмі». Судячи з перекладу Ю. Лісняка, можемо зробити висновок, що перекладачу вдалось не просто розпізнати, а й успішно відтворити те соціальне явище, яке обіграв автор в історії для сприйняття українськими читачами.

Ще одна цікава історія базується на наскрізному гумористичному протиставленні фраз game of chance (гра на талан, азартна гра) та game of science (наукова гра, гра з науковим підґрунтям). Про це говорить нам і назва історії: «Science vs. Luck». Р. Доценко перекладає назву «Наука проти талану», однак зустрічається з труднощами у перекладі словосполучення game of chance в самому тексті історії: «Those boys had certainly been betting money on a game of chance» - «Хлопці таки направду грали на гроші, і в азартній грі - це годі було заперечувати», « The four deacons and the two dominies were sworn in as the «chance» jurymen, and six inveterate old seven-up professors were chosen to represent the «science» side of the issue» - «Четверо дияконів і двоє вчителів прислалися як споборники теорії «талану», а шестеро посивілих у змаганнях знавців «сімки» виступили як прихильники теорії «науки»», «by pronouncing that old sledge was a game of chance» - «в одну душу посвідчивши, що в «старих санчатах» виграє той, кому поталанить, і що, отже, це гра азартна». Так як в українській мові немає ні слова, ні виразу, яке мало б такий же семантичний потенціал, як і game of chance (натяк і на талан, і на азартність), то перекладач, як бачимо, в різних випадках передає або одне, або інше значення, або ж намагається поєднати їх розлогим описом. Відповідно, такі зміни значно послаблюють гумористичний потенціал перекладу.

Описані вище випадки торкаються специфічної риси англійської мови - високої схильності до мовної гри — якою, звичайно ж, не нехтує Марк Твен. Загальновідомо, що мовна гра завжди викликає цілий ряд перекладацьких проблем. Практично в кожному оповіданні Твена можна зустріти каламбури, які створюють додаткові проблеми перекладачу. Як тут, в оповіданні: «Як я редагував сільськогосподарську газету»: ««Now, as the warm weather approaches, and the ganders begin to spawn» <...>. У перекладі: ««Нині, коли наближається гаряча пора, і гусаки починають нереститися <...>». Безумовно, фраза веселить читача завдяки ефекту неочікуваності, але в оригіналі ховається ще й каламбур: іменник gander означає гусак у сенсі дурень, простак, а також на сленгу позначає одруженого чоловіка. Не дарма ж Твен обрав саме це слово, а не goose.

А ось, приміром, оповідач описує те, що сталось з годинником після ремонту (а саме, той факт, що перші пів дня він сильно відставав, а другу половину дня «наздоганяв» і дванадцяту ночі показував правильно): «After this the watch AVERAGED well, but nothing more. <...> But a correct average is only a mild virtue in a watch, and I took this instrument to another watchmaker. Твен використовує слово average, тобто щось середнє, яке в цьому епізоді викликає посмішку. У перекладі ж: «Після тієї направи годинник став іти добре, але тільки пересічно, так би мовити, - не більше. <...> Однак пересічна точність - це для годинника чеснота не дуже велика, і я поніс його ще до одного годинникаря». Пересічний - це той, який нічим не виділяється, звичайний, рядовий. Значення дещо різниться, через що і послаблюється гумор. Тут, можна було б навіть додати гумору, створивши каламбур зі словом посередньо у перекладі (за значенням - це синонім до пересічно, але має корінь середи, який створить необхідні асоціації): «Після того годинник став йти посередньо, по іншому й не скажеш. <...> Тільки така посередня точність у годинника - сумнівна чеснота <...>» (Переклад наш - О. П.).

Досить цікаву гру слів знаходимо в оповіданні «Страховища німецької мови». Вона проходить через декілька абзаців оповідання й базується на обіграванні трьох різних значень дієслова to decline (а саме: відміняти – щезати - перехиляти). Ось перше обігравання: «When а German gets his hands on an adjective, he declines it, and keeps on declining it until the common sense is all declined out of if. Перекладач, І. Франко, переносить обігравання в українську мову створивши цікавий оказіоналізм: «Коли прикметник дістанеться Німцеві на язик, то він склоняє його і склоняє, й склоняє, аж висклоняє з нього всяку здорову думку». У другому ж випадку: «I heard a Californian student in Heidelberg say, in one of his calmest moods, that he would rather decline two drinks than one German adjective» перекладач змушений вдатись до описового перекладу, що відчутно послаблює гумористичний ефект: «Один Гайдельберський студент із Каліфорнії впевняв мене зовсім поважно, що йому було б легше пропустити дві кнайпи, ніж відміняти один німецький прикметний.

Власне, розглядаючи труднощі відтворення гумору в оповіданнях Марка Твена, неможливо оминути вищезгадане оповідання. Адже, «Страховища німецької мови», як свідчить назва, в гумористичній манері оповідають читачеві про те, чим і як німецька відрізняється від англійської. По всьому тексту оригіналу розкидані слова, вирази та, інколи, абзаци цією мовою, тож і сила гумористичного ефекту залежить від наявності базових знань з німецької мови у читачів. Цікаво, що в тексті українською з'явились ще й вкраплення англійською мовою. А багато абзаців, де автор «перекручує» англійську мову для того, щоб продемонструвати і посміятись над незвичними особливостями німецької, як ось тут: «Here is an example which I culled from a novel and reduced to English: «The trunks being now ready, he DE- after kissing his mother and sisters, and once more pressing to his bosom his adored Gretchen, who, dressed in simple white muslin, with a single tuberose in the ample folds of her rich brown hair, had tottered feebly down the stairs, still pale from the terror and excitement of the past evening, but longing to lay her poor aching head yet once again upon the breast of him whom she loved more dearly than life itself, PARTED» в українському перекладі виявляються відтвореними відповідними абзацами німецькою мовою: «Ось приклад із одної повісті: «Er REIST е, als die Koffer fertig waren und mach dem er Mutter und Schwester geküsst und nochmals sein angebetetes, einfach in weißen Muslin gekleidetes, mit einer frischen Rose in den sanften Wellen ihres reichen braunen Haares geschmücktes Gretchen, das mit bebenden Gliedern die Treppe herabgewankt war, um noch einmal sein armes, gequältes Haupt an die Brust desjenigen zu legen, dem es mehr liebte als das Leben selber, ans Herz gedrückt hatte, - AB», що, на жаль, повністю знищує гумор. Також, досить значну кількість абзаців випущено у перекладі всього оповідання. Звичайно, в цьому випадку при перекладі основну роль грає об'єктивна складність - відмінність граматичних структур не двох, а трьох мов: англійської, української та німецької.

Варто зазначити, що неуважність до деталей може стати причиною виникнення незапланованого гумору. Наприклад, у одному з оповідань йдеться про те, що автор відняв у бідної вдови «a meagre plantain patch». У перекладі Ф. Скляра: «мізерний клаптик землі з кількома банановими деревами», І. Криниці: «ділянку всохлої землі». В наступному ж абзаці автор виправдовується: «I didn't know a plantain patch from a kangaroo». У перекладі Ф. Скляра виправдання відтворене так: «Я не міг би відрізнити бананове дерево від кенгуру». А от у І. Криниці виправдання автора перетворюється на прямий відвертий жарт: «Я не знав як відрізнити земельну ділянку від кенгуру!».

Окремо можна говорити й про графічні засоби вираження гумору в оповіданнях Твена (зазвичай, виділення курсивом або великими літерами) в текстах оригіналу, які виконують різну функцію: натякають на наявність прихованого гумору, вказують на іронічне зауваження, підкреслюють місця, які варто виділити голосом при усному виконанні. У перекладах графічні засоби зазвичай ігноруються або ж відтворюються перекладачами спорадично.

Підводячи підсумок, можна сказати, що оповідання Марка Твена характеризуються низкою стилістичних та композиційних рис, які відображаються у сучасній американській гумористиці. Специфіка гумору коротких оповідань Марка Твена полягає у використанні прийому «спостереження», переходу від високого до низького, повільній манері викладу та розвитку описуваних ситуації та активного використання мовної гри як у окремих епізодах, так і впродовж розгортання історії в цілому. Подекуди відтворення коротких історії Марка Твена може стати викликом, адже правильне розпізнання, трактування і відтворення гумору в них вимагають, в першу чергу, уважності, дбайливого ставлення до ідіостилю автора та творчого мислення. Адже ігнорування перекладачами подвійних смислів та гумористичних натяків, закладених в окремі мовні елементи й тяжіння перекладів до буквалізму призводить до відчутного послаблення гумористичного ефекту. Часткові втрати окремих гумористичних елементів неминучі через об'єктивну причину - недостатню обізнаність цільових читачів із певними соціальними явищами, які обіграє автор у оповіданнях. Оскільки домінантою перекладу є збереження загального гумористичного впливу оповідання на читача, то певні трансформації (напр., заміна каламбуру на інший художній засіб) є не лише виправданими, а й необхідними. Тож можна зробити висновок, що найдієвішею стратегією відтворення гумору в коротких оповіданнях Марка Твена є його адекватне перевираження з орієнтацією на контекст та на очікуваний від нього ефект. Сподіваємось також, що ця коротка розвідка спонукатиме як перекладознавців-дослідників, так і практикуючих перекладачів звернути свою увагу на таку цікаву і значну частину творчого спадку Марка Твена як його гумористичні оповідання.

Л-ра: Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка : Іноземна філологія. – 2018. – № 1 (51). – С. 26-30.

Біографія

Твори

Критика