Творчість К. Маккаллерс в американській критиці

Творчість К. Маккаллерс в американській критиці

Л.Б. Підлісецька

Поява весною 1940 р. першого роману молодої письменниці Карсон Маккаллерс «Серце — одинокий мисливець» стала визначною подією у літературному житті США. Критики називали автора літературним відкриттям року, ставили її в ряд найталановитіших сучасних американських письменників. Високо оцінили талант молодої письменниці Г. Стріблінг, К. Гос, Р. Фелд, Б. Редман та інші. Видатний американський письменник Р. Райт у своїй рецензії писав: «Глибина її (Маккаллерс) відчаю незвичайна і сугубо індивідуальна і видається мені більш природною і достовірною, ніж у Фолкнера. Найсильніше враження в романі «Серце — одинокий мисливець» справив на мене «гуманізм, який дав змогу білій письменниці вперше в історії південної літератури так правдиво і чесно відтворити образи негрів, як образи героїв її власної раси».

Рецензії на наступний роман Маккаллерс — «Відображення в золотому оці», опублікований в лютому 1941 p., були досить стримані. Більшість критиків вважали його в цілому невдалим, хоч і відносили окремі розділи й уривки до кращих зразків американської прози.

Над третім романом — «Гість на весіллі» — Маккаллерс працювала п’ять років. Це був період сумнівів і пошуків, напруженої творчої праці. Письменниця з нетерпінням чекала відгуків на нову книгу. Проте на цей раз причин для хвилювання не було. Майже всі рецензії на роман у США були позитивні. У статті, надрукованій в журналі «The Saturday Review of Literature» критик Г. Дейнджерфілд писав: «В той час, коли є чимала кількість письменників, які невдало наслідують місіс Маккаллерс, вона, на щастя, не наслідує нікого. Вона єдина в своєму роді... Кожна сторінка наповнена відчуттям чогось, що відбулося, відбувається чи повинно відбутися. Це само по собі є значним мистецьким досягненням. Але роман має і приховану чарівну силу. На мою думку — це прекрасний художній твір. Він утримує нашу увагу від початку до кінця. Це праця, яка виявляє сильний, сміливий і незалежний талант». У таких критиків, як І. Капп, Р. Меч, Ф. Давнінг, Д. Тріллінг, роман «Гість на весіллі» також отримав високу оцінку.

Проте найбільший успіх прийшов до письменниці весною 1951 p., коли вийшла збірка її творів, що включала три вказаних романи, новелу «Балада про сумне кафе», яку багато американських критиків і письменників, зокрема Т. Уілльямс, М. Шорер, А. Хассан, Л. Рубін, вважають вершиною творчості письменниці, а також шість коротких оповідань: «Вундеркінд», «Жокей», «Мадам Зіленскі і король Фінляндії», «Гість», «Домашня дилема», «Дерево, скала, хмара». Критики одержали можливість оцінити творчі досягнення К. Маккаллерс майже за десять років. У критичному огляді в «New York Herald-Tribunе» К. Розенбергер писав, що збірка ясно показала те, чого не було видно в окремих публікаціях: романи «Відображення в золотому оці» та «Гість на весіллі», як і короткі оповідання, продовжують тему першої книги письменниці. Кожний твір займає певне місце в розширеній структурі, де всі частини підсилюють і зміцнюють одна одну.

В «The Saturday Review of Literature» Б. Редман констатував, що К. Маккаллерс — одна з дійсно своєрідних письменників нашого часу: «Як і Дефо, вона володіє рідкісним вмінням примусити своїх читачів вірити в незвичайне, а інколи і в неправдоподібне; вона розміщує своїх гротескних героїв в рамки звичайних фактів і деталей». Журнал «Time» оголосив: «792 сторінки книги доводять, що Карсон Маккаллерс належить до чільної десятки сучасних письменників Сполучених Штатів. Її творчість є частиною американської традиції... традиції, представленої Шервудом Андерсоном, Юджіном О’Нілом і частково Вільямом Сарояном». Зв’язок Маккаллерс з традиціями Ш. Андерсона підкреслює також Р. Шеріл в статті «McCullers. «The Heart is a lonely Hunter». Він писав: «Практично всі характери в романі гротескні, подібні до тих, які змалював Андерсон і кожен з них ще до початку роману захопився якоюсь правдою і намагався утвердити її в рамках свого власного життя». З цим твердженням погоджується В. Кленсі, який вважає, що письменниця використовує гротески як «символи реального» (symbols of the normal). Для підтвердження своєї думки він вказує: «...за дивним і жахливим її (Маккаллерс) світом криються найбільш темні людські трагедії. Її глухонімі і горбуни говорять про складності і втрати надій, що є таким зрозумілим для людини... Вони щоденно ходять з нами по вулицях...».

Цю ж думку виразив П. Енгл. Він підкреслив: «Властивістю мистецтва Маккаллерс є те, що через гротески, тобто через нереальне, вона найточніше відображає оточуючу дійсність. Письменниця веде свого читача на рівень нереального, який є просто розширеною формою того рівня, на якому ми проводимо наше щоденне життя». Далі цю думку розвиває А. Хассан: «Гротеск є, певне, правдивим іронічним символом людини в цьому столітті». X. Моут у романі «Мудра кров» Ф. О’Коннор, міс Амелія у «Баладі про сумне кафе» К. Маккаллерс чи навіть невидима людина в одноіменному романі Р. Еллісона типові саме тому, що у гротескному викривленні фізичних форм відтворює збочення психічного стану, що є хворобою нашого віку». Таким чином, для інших американських критиків К. Маккаллерс — письменник-реаліст. «Усі головні дійові особи в «Серці...» представлені реалістично, зі співчуттям», — пише І. Брендбері. «Вихідним матеріалом для її (Маккаллерс) творів служить повсякденна реальність, якою вона постає перед випадковим спостерігачем», — відзначає англійський критик У. Аллен. «Її проза проста, сувора і реалістична», — констатує Г. Відал.

Але в американській критиці також існує інша думка. Наголошуючи на символізмі, який притаманний творам К. Маккаллерс, О. Іванс вагається у визначенні творчого методу письменниці. Про символізм у творах Маккаллерс пише і американська поетеса М. Янг, яка в своїй статті «Metaphysical Fiction» називає її «поетичним символістом».

У США першим серйозним дослідженням творчості К. Маккаллерс була монографія «The Ballad of С. McCullers» (1965), написана О. Івансом.

О. Іванс аналізує майже всі твори письменниці. Як і багато інших критиків, він високо оцінює романи «Серце — одинокий мисливець», «Гість на весіллі» та новелу «Балада про сумне кафе». Головну тему роману «Годинник без стрілок» критик визначає як «пошуки себе усіма характерами в романі, окрім судді», «самотність усіх». Певною мірою це так. Але Іванс іде далі, пов’язуючи самотність героїв з впливом на письменницю «екзистенціалістської доктрини в дусі Сартра». «Під важливістю морального вибору, — пише Іванс, — неможна не впізнати екзистенціальну кризу знаходження себе через обов’язок і вибір — це стоїть в самому центрі розповіді». О. Іванс підкреслює глибокий песимізм письменниці. Поза увагою критика залишились проблеми моральної відповідальності людини, активного вибору, співчуття негритянському населенню, тобто соціальне звучання роману.

О. Іванс скептично ставиться до вирішення теми любові у творах письменниці, вважаючи, що в романі «Годинник без стрілок», як і в «Баладі про сумне кафе», «любов ловить свій власний хвіст», є, таким чином, проблемою, замкненою в собі самій, і «той, кого люблять, боїться і ненавидить того, хто його любить». Безпідставність такого твердження визнає американський критик і письменник Л. Очінклос, вважаючи, що «механізм любові є одвічним стимулом у всесвіті місіс Маккаллерс, і лише він єдиний має владу звільнити людину від духовної ізоляції, уготованої людині долею». Л. Госсетт у книзі «Насильство в сучасній прозі Півдня» також підкреслює: «...любов, як система стосунків, що дозволяє існування справжніх і щирих взаємин між особистостями, є властивістю більшості характерів місіс Маккаллерс».

Далі Госсетт стверджує, що у Маккаллерс насильство виникає в результаті нездійсненного бажання людини любити, бути потрібною іншим. Разом із тим критик підкреслює, що, відображаючи в формі насильства руйнівні сили суспільства і людської природи, поряд з іншими письменниками американського Півдня, зокрема Фл. О’Коннор, В. Стайрон, Ш. Грау, Т. Капоте, К. Маккаллерс «виражає своє розуміння порядку через руйнуючий його безпорядок». Існуюче у житті зло викликає почуття протесту, породжує бажання шукати сили, спроможні поліпшити світ. Л. Госсетт — одна з небагатьох американських критиків, які вказують на вирішення у творчості Маккаллерс негритянської проблеми. «Один аспект насильства в соціальній структурі Півдня, — пише вона, — цікавить Маккаллерс більше, ніж інших письменників цієї групи, окрім Фолкнера. Вона трактує конфлікти між неграми і між неграми і білими із розумінням і співчуттям».

Таким чином, можна констатувати, що американська критика високо оцінила творчість К. Маккаллерс. Творчий спадок письменниці продовжує привертати увагу дослідників і після її смерті.

Так, у 1969 р. у видавництві Мінесотського університету вийшла монографія Л. Грейвера, присвячена творчості Маккаллерс. Віддаючи належне майстерності письменниці у змалюванні внутрішнього світу людини, дослідник досить низько оцінює її здібність до широкого відображення дійсності. Особливо гостро він критикує роман «Годинник без стрілок», стверджуючи, що у ньому виявилась обмеженість письменниці у зображенні американського Півдня.

Низько оцінює роман «Годинник без стрілок» Д. Преслі у статті «Карсон Маккаллерс і Південь», надрукованій у журналі «The Georgia Rewiev» весною 1974 p.

У 1975 р. у США вийшли одночасно ще дві монографії, присвячені творчості К. Маккаллерс. Одна з них — праця В. Карр «The Lonely Hunter. A Biography of Carson McCullers». Це найбільш фундаментальне дослідження життєвого шляху письменниці. Монографія Карр — результат багаторічної праці над рукописами і архівом Маккаллерс, розмов з багатьма людьми, які особисто знали письменницю. Монографія вміщує багатий фактичний матеріал. Значну увагу автор приділяє соціально-політнчним поглядам Маккаллерс, їх демократичній спрямованості. Базуючись на висловлюваннях і листах К. Маккаллерс, Карр підкреслює вплив російських письменників-реалістів, зокрема Достоєвського, Чехова, Толстого, Гоголя, Тургенєва, на творчість американської письменниці. Проте деякі положення книги викликають застереження. Дослідниця акцентує увагу на автобіографічності творів письменниці, прагне з’ясувати прототип кожного персонажу у творах Маккаллерс. Такий підхід, на нашу думку, малопродуктивний, адже всі спостереження письменниці пройшли через призму її творчої уяви, перш ніж ожити на сторінках романів.

На відміну від В. Карр, Р. Кук у книзі «Карсан Маккаллерс» зосереджує увагу на критичній оцінці творчого доробку письменниці, аналізуючи її твори у хронологічній послідовності. Він високо оцінює романи «Серце — одинокий мисливець» та «Гість на весіллі». Центральною темою творчості письменниці Р. Кук вважає тему самотності людини у ворожому світі. Майстерно аналізуючи образи «одиноких мисливців», змальованих у романах Маккаллерс, Р. Кук, однак, недооцінює їх соціальне значення і трактує тему відчуження як загальнолюдське явище. Різко негативна оцінка Кука щодо останнього роману Маккаллерс «Годинник без стрілок». Вважаючи головною темою роману ізольованість людини у плині часу, автор монографії твердить, що жоден з його образів, крім Джестера, не витримує випробування часом. Головним недоліком роману Кук називає відсутність переконливого художнього зв’язку між його образами та соціальним фоном. «Годинник без стрілок», за його висловом, — це «серія портретів, пов’язаних згідно не з художнім задумом, а завдяки збігові обставин».

Як бачимо, низька оцінка роману «Годинник без стрілок» американськими критиками стала майже традиційною. У цьому недвозначно виявилась тенденційність американської критики щодо творчої спадщини Карсон Маккаллерс. Адже саме тут письменниця з великою художньою майстерністю та переконливістю вирішувала питання про необхідність радикальних соціальних змін на американському Півдні, де насильство та расове гноблення все ще вважаються нормальним явищем, про моральну відповідальність людини перед іншими.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1979. – Вип. 53. – С. 122-127.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также