26-08-2018 Іван Манжура 284

Ренегат

Іван Манжура. Ренегат. Читати онлайн

Розігрався Дунай
Та гука на наш край.
Аж луна у Дніпровому гирлі:
„Гей, розібьє, Дніпро,
Турчин скоро шатро
На старім запорожському тирлі;

Бо звелів падишах:
Тільки паша в степах —
На сини твої військо збивати;
Поведе ж його сам
Недовірок Гасан,
Що не раз уже давсь тобі знати.

Стережися того
Ти походу його!—
Цілував він клейноди султанські:
"Хоч живий не зверну,
А в іслам поверну
Я народ,—каже він,—подніпрянський".

Розіслав скрізь листи,
Щоб до його нести
Усі мали ікони, кадила..
Поки, каже, моя
Ще без зброї гуля
Несказанно-страшенная сила,

А не то, вороги,
Вибью всіх до ноги,
У неволю і брати не буду;
Я із військом своїм
Налетю немов грім,—
Не забудете ви і до суду!"

Так не дайся на сміх!—
На синів бо твоїх
Маю певну я, брате, надію,
Що не тільки себе.
Захистять і мене,—
Я ж нічего собакамъ не вдію."

Скаламутнів старий,
Бо він знав, хто такий
Оттак нагло на хрест похвалявся:
Коло його він зріс.
Йому службу він ніс,
Коло його й лицарства навчався.

А як зріс він, носив
Під Стамбул і Козлів
Дніпр чайки його утлі й ватагу;
Дав і славу йому
У Подніпрі всьому,
І багатство, і честь, і повагу.

Йшла пайда козаку,—
Скоро став на знаку
За лицарство своє він в громаді;
Незабаром за тим
Козаки кошовим
Його вибрали чесно на раді.

За-для його ж була,
Як він мислив, мала
Отта честь товариська і шана;
Спокусив його гріх:
Він ізрадив своїх,
Передавсь у Стамбул до султана.

Там він хрест потоптав
Свій закон поламав,
Недовірком зробивсь, ренегатом;
І за скверну хулу.
Заробив він хвалу,—
Став султанові ніби б то братом...

Аж ось чутка прийшла.
Що орда уже йшла.
З Перекопу на рідну Вкраїну;
Тут уже козакам,
Немов вільним пташкам,
Не було суперечі й упину.

Мов рої ті гулкі,
Де і брались полки,
Уставала за лавою лава...
Короговки шумлять,
Наче миру ясять:
„Пробудилась козацькая слава!“

Ось минає Страсна,
Настигає Чесна
Рокова великодна субота;
Завтра ж той роковий
Йде Великдень святий,
А козацьтву нагальна робота.

І не їсть, і не спить,
Пильно варту держить
Та у стінах пробої латає;
Бо його як вода,
Хижа Кримська Орда
Із Турчином кругом обіймає.

То і зрадник Гасан
Свій розбив отам стан
Круг Килиберди, славнаго міста;
І вже з тиждень гуля,
З церков бані валя,
Та не вибьє ніяк товариства.

Він на завтра усім
Заказав це своїм—
Дочуватися дзвона святого:
Як ударить—то йти,
Смерть на стіни нести,
Не шкодіти й дитяти малого.

Мовчки ждуть козаки:
Од лихої руки
Не минути цю ніч їм напасти;
І жадав з їх усяк,
І дукарь, і харпак,
Щоб з віру із честію пасти.

Ось загув уже дзвін,
А за ним не один—
Затрезвонили, радість віщують,
І „Христос вескресе“
Буйний вітер несе
А хижаки немов і не чують...

Що ж то сталося там
Лютим їх ворогам?
Де їх похвалки злії на-втіки?
Чом на стіни не йдуть,
Наглу смерть не несуть,
А збіраються ніби на-втіки?—

У роскішнім шатрі,
Та на львовім хутрі
Недовірок лежить, мов конає;
Склепив очі юнак.
Роспластавсь, як мертвяк,
Та силенно-силенно зітхає.

То він, тільки почув,
Як трезвін той загув
Радість певну хрещеного світа,—
Спогадалось йому
Все те, вірив чому
Він колись то у давнії літа,

Йому мріють церкви,
Лопотять корогви,
Празникову він чує скрізь мову...
І силенно тоска
Йому груди стиска:
Вже не вернеться те йому знову!...

Ось він тихо підвівсь,
На схід сонця схиливсь.
Та ридає так тяжко без гласу;
Навкруги аж гуде,
Орда хижа та жде,
Коли дасть на грабіжку він ясу.

Він же гірко рида,
Та поклони склада,—
Напути його, Мати Пречиста!...
А там вийшов, гукнув
Та й назад повернув
Од Килиберди, славного міста.


СТОРІНКА АВТОРА


Читайте также