З неопублікованої фольклорно-етнографічної спадщини Івана Манжури

В.М. Старков

Іван Іванович Манжура народився 1851 року в Харкові. Після смерті матері, коли хлопчикові було 5 років, зі своїм вільнодумним батьком, який часто лишався без роботи, вони роками поневірялись містами і селами Катеринославщини і Харківщини. 1864 року помер батько і хлопця забрала сестра його матері — дружина відомого літературознавця О.О. Потебні. Іван навчався у повітовій школі, згодом у Харківській гімназії, звідки був виключений з шостого класу за непокірливість, хоча навчався добре. З 1870 року Іван Манжура — вільний слухач Харківського ветеринарного інституту, але й звідти його виключили за “неблагонадійність поведінки”. В цей час та й надалі він перебував під впливом народницьких ідей та, відповідно, під наглядом поліції. З 1871 р. І. Манжура мандрує Катеринославщиною і Харківщиною, вивчає народне життя, систематично збирає фольклорні та етнографічні матеріали. Перші його записи датовані вереснем 1868 р. [19, 6]. Взагалі, життю і творчості Івана Манжури (1851 – 1893), відомого поета і збирача української фольклорно-етнографічної спадщини присвячені ґрунтовні дослідження [2, 3, 6, 21], зокрема монографія І.П. Березовського “Іван Манжура. Нарис життя і творчості”. Його фольклорно-етнографічна діяльність також була предметом спеціального дослідження [12, 14, 17, 18 та ін.].

Торкаючись в наведеному матеріалі тільки “фольклорно-етнографічної” сторінки життя І. Манжури, зазначимо, що поряд з багатьма надрукованими, в цій царині, записами [1; №№287, 297, 318, 321, 332, 347, 359, 360, 375, 397, 398, 411-414, 424, 428, 442, 455], значна частина його великої фольклорно-етнографічної спадщини неопублікована. Ці матеріали зосереджені переважно в архівосховищах Києва: в науковому архіві Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (Ф. 16, од. зб. 14, 18, 23), Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (Ф. І, №4914), у Відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (ІМФЕ НАНУ) (Ф. 28-3, од. зб. 59-62; Ф. 29-3, од. зб. 447, 361). Це, переважно, записи пісень різних жанрів та оповідань, інших фольклорних матеріалів, епістолярії. Окрім того, великий рукописний збірник Івана Манжури перебуває в Санкт-петербурзькому відділенні Архіву РАН (Ф. 849, оп. 1, од. зб. 547) [19; 305-306]. Лише поодинокі записи з його подвижницького фольклорно-етнографічного здобутку видані посмертно [4; 19]. Серед великої і цікавої фольклорно-етнографічної спадщини Івана Манжури певне місце займають і записи пам’яток ігрової культури українців. Це, — передусім, записи народних ігор різних статево-вікових груп, які сприяють етнографам у вивченні глибинних явищ народної культури. У великому рукописному збірнику пісень, що зберігається в ІМФЕ НАНУ (архів В.М. Гнатюка, Ф. 28-3, од. зб. 59-62), який містить тільки пісень різних жанрів та тематики близько дев’ятисот, є записи і кількох народних ігор (Ф. 28-3, од. зб. 59, арк. 202-210). Незважаючи на деяку неоднорідність записаних І. Манжурою сюжетів, ми наводимо їх разом і повністю, оскільки вони утворюють окрему тематичну “ігрову одиницю” серед пісенного матеріалу і мають окремі підзаголовки “Забави” та “Дитячі гри”. Оскільки ці записи є ще й пам’ятками народної мови, збережена мова оригіналу. Записи проводились на рубежі 70-х і 80-х рр. XIX ст. в Олександрівському повіті Катеринославської губернії. Нумерація ігор наша, і може застосовуватись для подальших досліджень. У квадратові дужки [...] вміщені додатки укладача. Без квадратових дужок в текстах проставлені деякі явно випущені розділові знаки.

[1]. [Лічилка]

Граючі кладуть кому либо на колїно по вказуючим пальци. Один приговорює і показує на пальці попередно

Дзінь, дзінь, передзінь
По три кидлї,
По шаркидлї
Дарив тобі пане Йване.

Як лишається двоє тільки то говорять:

Котилася торба
З великого горба
А в тій торбі

Чим ти коні куєш?
Сребром — золотом
Під копитом брязь
Царський князь.
Ти питуха не вінчана
Не ходи по замках.
В тебе очі долибячі
Кісточка і пявочка
Клюк!
Книш паляниця,
Кому доведеться
Жмуриться.

[2]. Гуси

Купка представляюча гусей іде в “поле”. Мати прогонить їх криком: “гай-гай, гуси у поле”, лишається на місци. Вовк стоїть в сторонї.

Мати: гуси додому!
Гуси: не имієм.
М.: Чого?
Г.: Вовк за горою.
М.: Що він робе?
Г.: Гуску скубе.
М.: Яку?
Г.: Сиру та билу.
М.: Гуси додому!

Гуси біжать, вовк їх ловить і коли переловить всіх, до него приходить “мати” і питає:

Мати: Чи не у вас кум мої гуси?
Вовк: Ні – нема. (Гуси шипять)
М.: А це шо у вас шепотить?
В.: Та то горщик закіпає.
Мати відходить, вовк її кричить: “Вернись кума, щось загубила!” Мати вертається і повторюет ся та сцена, лиш гуси тепер гогочать.

М.: А шо це у вас кум гогоче?
В.: Та це ложки з полиці падають.

За третім разом вовк признается, но мати должна каждому разжать кулак, кому разожметъ, тот іде до неї, остальні лишають ся вовку. Потім беруть палку і перетягаються до трех раз. Хто перетягне, тот і виграє.

[3]. Панас (Жмурка)

Того у кого зав’язані очи діти питають: — Панасе, Панасе, де твоя каша? Під лавкою. — Чим покрита? Халявкою. — А я виїм! А я кієм. — А я в лободу! А я й там найду. — А я у криничку! А я за спідничку. — А я в ополонку! А я за головку. — А я в будку. А я за юпку. [4]. Ворон Представляючий ворона сидить на землі і копає ямку. Перед ним стоїть мати, я за нею красна дочка, за красною дочкою ряд дїтей. Всі кріпко держаться, обхвативши одно одного за поясницю. Мати: Вороне, вороне, шо ти копаєш? Ворон: Пічку М.: На шо? В.: Окропи гріть. М.: На шо? В.: Твоїм дїтям очи заливати. М.: За шо? В.: А шоб не паскудили на мою капусту.

М.: А ти понакуповуй плахот, платків, стежок та понакривай. В.: Так вони повибирають де кращі, а ще попаскудять. М.: Вороне, вороне, дай пить. В.: Скоч до криницї (Діти скачуть). М.: Так жаби боюся. В.: Убий. Діти бьють, потім наплюють на палочку, кидають її вверх і приговорюють: “Хай ворону на Великдень у борщ”. В.: Десь моя голочка. М.: Яка ж твоя голочка? В.: Та рябенька. М.: Пішла по рябій дорожці! Ворон кидається на дїтий і відриває їх, всї кричать: “Гай, гай!” Стративши половину, мати питає Ворона: М.: Вороне, Вороне, кілько ти моїх дітий з’їв? В.: От поки! (Показує по колїна). М.: А ще кілько в крови? В.: От поки! (Показує по пояс). М.: А ще кілько з’їш? В.: Ось кілько! (Підскакує). М.: О, це ти і матір з’їси!

Ворон знов зачинає віднимати дїти, коли лишається тілько мати і красна дочка, Ворон бере палку і пряче за себе.

М.: Вороне, Вороне, шо за тобою? В.: Рогач. М.: В мене красна дочка та не вдариш. Бігають. М.: Вороне, Вороне, шо за тобою? В.: Качалка. М.: В мене дочка Наталка та не вдариш. Бігають. М.: Вороне, Вороне, шо за тобою? В.: Макогін. М.: Бий мою дочку навздогін. Розбігаються. І коли ворон кого з них зловить, то турчить в ухо. Тим гра кінчається.

[5]. Зайчик

Беруть ребенка за ушко, легко теребять, приговорюють:

Зайчику, зайчику,
Де ти бував?
У млинї, у млинї.
Що ти видав?
Сїм міхів оріхів.
Чом ти не вкрав?
Били мене кравчики
Золотими пальчики,
На силу утїк,
Та й у бабин тік.
Сїв на воротях
В червоних чоботях,
А баба догнала
Хвіст одірвала.

[6]. Ладки [Лічилка]

Ладусї, ладусї,
А де були?
У бабусї.
А шо їли?
Кашку.
А шо пили?
Бражку.
Кашку поїли,
Бражку попили.
Ізняли ся полетїли
На головку сїли. Шу!

[7]. Печу, печу папку

Бьють себе по лици, ніби баби хлїб виробляють:

Печу, печу папку
Кладу на лопатку
Шусть у піч.

Коротко розглянемо кожен ігровий сюжет:

1. Лічилка без назви. Перед нами зразок місцевої лічилки для визначення, хто буде жмуритися. Збирач залишив цю лічилку під заголовком “Забави”, хоча інші записи він називає “Дитячі гри” [Відділ рукописів ІМФЕ НАНУ, ф. 28, од. зб. 59, арк. 202-203].

2. “Гуси”. Розповсюджена в Україні драматично-рухова гра дітей і підлітків, її варіанти у другій половині XIX ст. зафіксовані на Харківщині (П.Іванов, В.Іванов) [8, 58-59; 7, 59, відповідно], Переяславщині (С.Ісаєвич) [10, 482-483], Херсонщині (П.П.) [20, 407]. Є він і у праці П.Чубинського [22, 103]. Деякі із записів варіантів гри “Гуси” (“У гусей”) 20-х-30-х рр. XX ст. з Чернігівщини, Київщини, Кіровоградщини, Полтавщини, що зберігаються у Відділі рукописів ІМФЕ НАНУ, опублікувала Г.Довженок [13; 28-34 (Відділ рукописів ІМФЕ НАНУ, Ф. 28, од. зб. ЗОЇ, арк. 16-16 зв.; Ф. 1, од. зб. 565, арк. 29-31; Ф. 8, од. зб. 205, арк.243; Ф. 1, од. зб. 621, арк. 146 зв., відповідно)]. Гра має багато паралелей в ігровій культурі росіян та білорусів [9, 42-46]. В даному варіанті представлений досить повний опис щодо складу гравців – дійових осіб, драматичної та рухової частин гри.

3. “Панас” (“Жмурка”). Популярна в різних народів гра. Українські варіанти другої половини XIX ст. зафіксовані у П. Іванова [8; 52], В. Іванова [7; 275], С. Ісаєвича [10; 481], П.П. [20; 407], В. Милорадовича [16; 54-55], В. Ястребова [23; 161-163]. Є російські і білоруські паралелі [9; 391-398]. Нові варіанти 20-х-40-х рр. XX ст. з Донеччини та Полтавщини із архіву ІМФЕ НАНУ подала Г. Довженок [13; 61-62 (Відділ рукописів ІМФЕ НАНУ, Ф. 1, од. зб. 662, арк. 80 зв.; Ф. 1, од. зб. 424., арк. 80, відповідно). З назви та запису поданого варіанту цілком зрозуміло про яку гру йдеться, хоча варіант неповний: відсутні описи початку та кінця гри.

4. “Ворон”. Як і у випадку з грою “Гуси”, це – розповсюджена в Україні драматичнорухова гра дітей і підлітків. Варіанти записані у другій половині XIX ст. П. Івановим [8; 56-58], В. Івановим [7, 279, 483], С. Ісаєвичем [10; 483-484], П. Чубинським [22; 73-77], М. Маркевичем [15; 71-72], Ю. Каковським [11; 449] та Н. Загладою [5; 123] (1929 р.) в різних місцевостях України. Г. Довженок опублікувала варіант з Вінничини (1946 р.) [13; 34-35 (Відділ рукописів ІМФЕ НАНУ, Ф. 14-3, од. зб. 66, арк. 49 зв.)]. Представлений запис варіанту гри є досить повним.

5 – 7. Ці записи являють собою варіанти розповсюджених в Україні забав з малими дітьми, які описані серед інших жанрів дитячого фольклору у виданні ІМФЕ НАНУ “Дитячий фольклор” [4, 334-335, 337-344]. Переважна більшість цих забав мають назву, відповідно, “Зайчику-зайчику”, “Ладки, ладки”, “Печу, печу папку”. Невидані записи дитячих забавок І. Манжури до “Дитячого фольклору” не були включені. Зазначаючи варіанти до кожної гри, записаної Іваном Манжурою, ми зупинились лише на кількох основних, опублікованих у вітчизняній історіографії ігрової культури населення України. Незважаючи на багатобарвність регіональних особливостей, і не вдаючись до детального етнографічно-порівняльного аналізу згаданих варіантів та текстів, залишених нам Іваном Манжурою у своїй фольклорно-етнографічній спадщині, можемо зайвий раз підкреслити єдність українських народних ігор та розваг на їх етнічному терені.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрієвський О. Библіографія літератури з українського фольклору. — К., 1930.

2. Березовський І.П. Іван Манжура. Нарис життя і творчості. — К., 1962.

3. Бернштейн М.Д. Іван Манжура: життя і творчість. — К., 1977.

4. Дитячий фольклор. — К., 1984.

5. Заглада Н. Побут селянської дитини // Матеріали до етнографії... — К., 1929.

6. Заремба В.І. Іван Манжура. — К., 1972.

7. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии / Под ред. В.Иванова. — Т. І. — Харьков, 1898.

8. Иванов. П. Игры крестьянских детей в Купянском уезде. — Харьков, 1889.

9. Игры народов СССР: Сборник материалов, составленный В. Н. Всеволодским-Гернгросс, В. С. Ковалевой и Е. И. Степановой, с введением В. Н. Всеволодского-Гернгросс. — М., 1933.

10. Исаевич С. Малорусские народные игры окрестностей Переяслава // Киевская старина. — 1887. — № 6-7. — С. 451-486.

11. Каковский Ю. Игры молодежи в деревне Леоновке Киевского уезда // Киевская старина. — 1892. — № 6.

12. Кучинський М. Висвітлення фольклористичної діяльності Івана Манжури на сторінках “Киевской Старины” // Народна творчість та етнографія. — 1992. — № 2. — С. 26-36.

13. Летіла сорока по зеленім гаю: дитячі та молодіжні українські народні ігри / Упорядник та автор приміток Г. В. Довженок. — К., 1990.

14. Лещенко П. Я. Фольклорно-етнографічна діяльність І. І. Манжури // Наукові записки Ровенського державного педінституту. — Т. 5. — 1961. — С. 253-282.

15. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. — К., 1860.

16. Милорадович В. Народные обряды и песни Лубенского уезда Полтавской губернии. — Харьков, 1897.

17. Мочульський М. Іван Манжура, український поет і етнограф: В сімдесять п’яті роковини його народин (Критико-біографічний нарис) // Україна. — 1926. — Кн. 5. — С. 23-59.

18. Мочульський М. Погруддя з бронзи. Микола Цертелев і Іван Манжура. — Львів, 1938.

19. Народні пісні в записах Івана Манжури. — К., 1974.

20. П. П. Некоторые детские игры в Маяках, Херсонской губ. // Киевская старина. —1902. — №6-7. — С. 401-407.

21. Сумцов Н.Ф. Из украинской старины. — Харьков, 1905.

22. Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край. —Т. 3. — СПб., 1873.

23. Ястребов В.Н. Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии. — Одесса, 1894.

СТОРІНКА АВТОРА