Децім Юній Ювенал про становище клієнтів у Римі (на основі V сатири)
В. М. Волощук
Важко знайти когось іншого серед античних поетів, чиї твори були б так мало зрозумілі його сучасникам і наступним поколінням, як сатира Ювенала. Ніхто з поетів не зазнав стільки нападок та наклепів, як Ювенал. Це й зрозуміло, адже, як висловився про Ювенала В. Гюго, «Небагатьох поетів так зневажали, так заперечували, мало кого так чорнили наклепами. Обмова Ювенала була така живуча, що вона не змовкла і до цього часу. Вона переходить від одного лакея пера до другого. Великих ненависників зла ненавидять усі лестуни сили й успіху».
Творчість Ювенала й сьогодні ставить перед дослідниками ряд серйозних проблем, які ще чекають свого вирішення. Одна з цих проблем пов’язана з характером зображення сатириком тогочасної дійсності. Чи похмура, майже потворна картина тогочасного життя в сатирах Ювенала справді відбиває історичну реальність, чи вона навіяна суто суб’єктивними переживаннями поета і позбавлена пізнавальної цінності — ось яке питання найчастіше хвилює дослідників творчості славетного римського сатирика. Цієї проблеми якоюсь мірою торкнемося і ми, розглядаючи, як змальовує Ювенал одну зі сторін тогочасного римського життя — становище клієнтів.
Літературна діяльність Ювенала припадає на той період Римської імперії, який здобув собі славу найбільш «темного». Безцільне нагромадження багатства і пихатість, з одного боку, убогість, підлабузництво і втрата будь-якої людської гідності — з другого — усе це разюче кидалось у вічі і викликало ненависть. Ось чому Ювенал, який спочатку був ритором, стає сатиричним поетом. Про цей перехід найкрасномовніше свідчать славнозвісні вислови Ювенала: «Difficile est saturam non scribere» (Важко не писати сатиру). Але якщо б навіть забракло поетичного хисту (а в цьому Ювеналові не відмовиш), то обурення створює вірш» («...facit indignatio versum»).
Особливу увагу сатирика привертає негідне ставлення патронів до своїх клієнтів. Саме тут у найбільш оголеному вигляді виявилась соціальна нерівність, лицемірство, приниження людської гідності — усе те, що збуджувало гнів і ненависть сатирика. Ставлення патронів до своїх клієнтів особливо вражало Ювенала тому, що він, можливо, як і Марціал, сам був клієнтом у Римі. Ось чому серед усіх його сатир винятковою гостротою і викривальною силою виділяється п’ята сатира, повністю присвячена зображенню життя клієнтів. У сатирі описується обід у багатого патрона Віррона.
«Гастрономічні» теми у римській сатирі ще до Ювенала мали свою традицію, що виводилася з грецької літератури. Досить згадати хоча б восьму сатиру другої книги Горація, у якій описано пишний обід, влаштований для знатних римлян багатим вискочкою Насідієном. Але якщо Горацій, змальовуючи сцену з обідом, з властивим йому тонким дотепом і душевною врівноваженістю насміхається над невдахою-хазяїном, якому бракувало смаку й уміння, то Ювенал, сповнений глибокого обурення, викриває негідне ставлення патрона до своїх клієнтів. Прикладом цього є багач Віррон, який приймає у себе за обіднім столом клієнта Требія. Саме під час обіду виявляється справжнє становище клієнта. Віррон, не прикриваючи своєї зверхності, знаходить задоволення у приниженні своїх клієнтів, для яких обід, замість очікуваної радості і насолоди перетворюється у справжні муки. Але найгірше те, що клієнт уже й не здатний відчувати ці муки приниження, і це викликає в Ювенала найбільший вибух гніву:
Раз не соромишся ти, ще й певний того, що найвище
Благо в житті — за рахунок чужий час від часу поїсти,
Раз ти стерпіти готов, чого навіть Сермент не стерпів би
Й Габба нікчемний при стравах образливих в Августа домі, —
Я б не насміливсь повірить тобі, хоч би ти й присягався (V, 1-5).
Висловивши таким чином на початку сатири свою зневагу до клієнта, що готовий навіть втратити людську гідність, аби тільки прилягти за одним столом з патроном, Ювенал вдається до детального опису обіду. Кожна деталь: і вино, і страви, які подають клієнтові, і обслуга — підкреслює всю жалюгідність його становища:
Ну, а який же обід! Вино, що в нім не схотіла б навіть і вовна промитись пітна... (V, 24-25)
Інша справа Віррон, який:
Сам попиває вино з часів консулів довговолосих
Із виногрон, які чавили ще за союзницьких воєн,
Другові ж, хворому шлунком, не хоче й чарчини послати. (V, 30-32)
Гіперболи, вжиті Ювеналом при визначенні давності вина, посилюють іронію, поет навмисно підкреслює всю прірву, яка відділяє багача Віррона від його клієнтів.
Клієнтам не тільки подають гірше вино, вони п’ють навіть іншу воду, і обслуговує їх при цьому чорношкірий мавр:
Ви навіть воду іншу п'єте. Подає тобі чашу
Гетул-гонець чи кістлява рука чорношкірого мавра. (V, 52-53)
Вірронові ж прислуговує раб — «цвіт Азії»:
Азії цвіт перед ним. Напевно він коштував більше,
Ніж войовничого Тулла і Анка майно, одним словом —
Більше ніж славні скарби усіх володарів Риму. (V, 56-58)
І знову ж гіперболи і антитези допомагають Ювеналові створити живий поетично, виразний образ.
Патронові подають м’яку білу булку, а хліб, який знехотя подає клієнтові прислужник-раб, схожий на «пліснявий камінь»:
Інший ось раб тобі хліба подав — та з яким буркотінням!
Кусень недбало надломлений, наче той пліснявий камінь:
Зуби лише розхитаєш ним, а надкусить — не надкусиш. (V, 67-69)
Патронові подають найкращу рибу, мурену із сіцілійських глибин і червоноборідку із корсіканських вод:
Лиш для патрона — червоноборідка з вод корсіканських
Чи від Тавроменійської скелі... (V, 92-93)
А клієнтам:
Вам подають лиш вугра, того родича зміїв повзучих,
Рибу з Тібру, що в плямах від холоду, або ще й іншу.
Ту, що в клоаці повніла, й аж ген до самої Субури
Тим попідземним потоком пливла... (V, 103-106)
Патрон поливає свою рибу найкращою олією з Венафру, клієнт же змушений жувати стебло, полите найгіршою олією:
Сам він в олію з Венафру занурює рибу; для тебеж,
О нещасливче, зів’яле стебло, що олією пахне ,
З-під ліхтаря... (V, 86-88)
Часом і клієнтові трапиться якийсь кращий кусень, часом і йому подадуть чашу, оздоблену дорогоцінними каменями, але тоді, звичайно, ставлять біля нього сторожа, щоб стежив за його гострими нігтями.
Здавалося б, що Віррон надмірно скупий, і через те так недостойно і ганебно приймає своїх клієнтів. Але справа не в скупості: найбільшу приємність для Віррона справляють страждання клієнта, його приниження, його розчарування:
Може гадаєш собі, що Віррон видатків боїться? —
Біль причинить тобі хоче: ні мім, ні комедія жодна
Так не забавить його, як твоє розчароване горло (V, 156-158)
Отже, відносини між патроном і клієнтом, освячені колись законом священної дружби, нагадують тепер Ювеналові комедію, де клієнт зрівнюється з рабом, над яким хазяїн владен знущатися в найбільш витончений спосіб. А втім, роль клієнта у цій комедії могла б різко змінитися — він міг би стати «великим другом» Віррона, а сам Віррон, в свою чергу, догоджав би йому.
Требій, однак, немає грошей і тому змушений, як інші клієнти, яких обманює «надія доброго обіду», вичікувати з хлібом у руках рештки м’яса, які залишить пересичений патрон:
...руку простигши
З хлібом, іще не надкушеним, всі ви ждете занімівши... (V, 169-170)
Такою німою сценою закінчує Ювенал свою п’яту сатиру. Але, незважаючи на детальний опис усіх принижень, що їх зазнає клієнт за обідом, Ювенал не залишає у своїй переповненій гнівом душі співчуття до цих жалюгідних людей, які на загал йому близькі, й інтереси яких він захищає, наче справжній адвокат.
Рабське приниження, що його безмовно переносить клієнт заради ласих крихт, які іноді перепадають йому, заради самої слави обіду за спільним столом з вельможею-патроном, викликають у Ювенала справжню огиду і гнів. І ці почуття не дозволяють йому жаліти клієнта, бо він у своїй рабській покірності не гідний цього жалю. Ось чому останній рядок Ювеналової сатири, немов справжній бич, шмагає клієнта, «достойного такого бенкету і такого друга».
Сатиру з точки зору композиції наче обрамовують зневажливі докори, що їх Ювенал кидає у вічі клієнтові у перших і останніх рядках цієї сатири.
Надто згущені, чорні барви, які переважають у сатирах Ювенала, його винятково різкий тон і акцентування саме найтемніших сторін життя римського суспільства — усе це викликало сумніви щодо історичної достовірності зображуваних ним картин. Не раз ставилось питання, чи сатири Ювенала мають силу узагальнення, чи в них подано окремі випадкові факти, узагальнені під впливом «невдалого життя» та «ошуканого честолюбства».
Оскільки ми не знаємо майже нічого певного про життя і суспільне становище самого Ювенала, то у виясненні пізнавальної цінності його творчості багато може допомогти аналіз творчості його попередників та сучасників.
Красномовне свідчення жалюгідного становища клієнтів знаходимо у Горація. В одній із своїх од він співчутливо говорить про сім’ю клієнта — чоловіка і жінку з малими немитими дітьми на руках, що йдуть у світ, покидаючи свій дім і земельний наділ. Багатий патрон уже закопує на їхньому полі свої межові стовпи. Так виглядала «дружба» між патроном і клієнтом уже в часи Горація.
Такі ж сумні картини нерідко знаходимо і у Марціала — побутописця, вічного клієнта. Він жаліється, що клієнт витрачає цілий день на виконання своїх обов’язків і на заспокоєння претензій патронів. У численних епіграмах, присвячених клієнтам, він розповідає не лише про події, які бачив своїми очима, але й вкладає у них багато власних переживань.
Марціал, на відміну від Ювенала, бачив і позитивні сторони життя імператорського Риму, однак картина обіду у патрона в обох авторів змальована однаково:
Чом не такий же обід мені подають, як тобі?
Устриць собі ти береш, насичених1 в водах Лукрина,
Я черепашки смокчу, рот обрізаючи свій;
Ти печериці жуєш, а я свиняком пригощаюсь
Камбалу пораєш ти, я же лящами давлюсь;
Ти — золотистого голуба куприк смачно вминаєш,
Я ж до сороки берусь: в клітці здохла вона (Mart., Epigr. Ili, 60, 2-8).
Пліній Молодший у «Листі до Авіта» подає ідентичний з Ювеналовим опис обіду. Зневажливе і зухвале ставлення до клієнтів не лише патрона, а й його рабів, знаходимо також у Колумелли. Таку ж картину становища клієнтів бачимо і в Епіктета.
Перелік можна було б продовжити, але вже з творів перечислених авторів видно, що Ювенала до написання сатир спонукала сучасна йому дійсність римського життя, а не суб’єктивні причини, як це намагалися і намагаються довести деякі вчені.
Для підтвердження сказаного звернемося ще й до істориків. Тіт Лівій вкладає в уста Манлія слова про те, що скільки у патрона клієнтів, стільки ж у нього потенціальних ворогів: ...quot enirn clientes circa singulos fuistis patronos, tot nunc adversus unum hostem eritis.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1974. – Вип. 36. – С. 64-69.
Твори
Критика
