«Дійсність, яка приховує той факт, що її немає»

Kvitka Martsynyshyn

У інформаційному суспільстві, завдяки техніко-технологічному розвитку наукових досягнень, які втілюються у поширенні інформаційних та комунікативних технологій, мережі Інтернет, розвитку кіберкультури, спричиняються глибинні зміни соціокультурного виміру сучасної цивілізації. Домінуючого значення набувають інформація та знання. Прогрес полягає у розвитку інформаційних технологій та значно спрощеному доступі до потрібної, актуальної інформації, й миттєвого її поширення серед населення. Інформація стає головним інструментом впливу, тому постає проблема в отриманні достовірної інформації в інформаційно-насиченому середовищі та уникненню маніпуляцій з боку владних структур.

Існує декілька підходів до визначення концепції інформаційного суспільства і умовно їх можна розділити, на ті, які в своїх ідеях мають оптимістичні тенденції та на ті, що відображають песимістичну позицію. Обидві тенденції в концепціях інформаційного суспільства звертають увагу на те, що інформація перетворилася на потужну соціальну силу, яка визначає економічну, політичну та соціокультурну дійсність. У концепціях Д. Белла, Е. Тоффлера та Й.Масуди прихід інформаційного суспільства ознаменований прогресом та соціальним благом, а у концепціях Д. Лайона, Ж. Бодрійяра та Г. Маркузе цей прихід позначений маніпулюванням свідомістю населення і який дегуманізує соціокультурну дійсність. Епоху постмодернізму (епоху інформаційного суспільства) Жан Бодрійяр називає епохою гіперреальності, Сьогоднішній потік інформації створює «білий шум» і знищує реальність, створюючи величезну кількість копій і симулякрів.

У смислових вимірах інформаційного суспільства осмислення віртуальної реальності стає вкрай необхідним, передусім через те, що революційні можливості використання сучасних інформаційних технологій, телекомунікаційних та комп’ютерних систем кардинально змінюють і сприйняття світу, і саме середовище людського буття, його географію та екологію, організацію соціального поля і політичних практик, іншими словами – радикально трансформують світ. Не випадково основною ознакою «віртуалізації» сучасного суспільства є заміщення реальних соціальних процесів певними штучними моделями їх символічними формами. Дослідник Д. Іванов зазначає: «Про віртуалізацію по відношенню до суспільства можна казати, оскільки суспільство стає схожим на віртуальну реальність, тобто може бути описаним за допомогою тих самих характеристик. Віртуалізація в такому випадку – це будь яке заміщення реальності її симуляцією чи образом – не обов’язково за допомогою комп’ютерної техніки, але обов’язково з використанням логіки віртуальної реальності. Цю логіку можна спостерігати й там, де комп’ютери безпосередньо не використовуються» [Иванов Д.В. Виртуализация общества, с.19]. У даному випадку віртуалізація визначається не лише, як віртуальна комп’ютерна реальність, а як така, що на культурному рівні виражається в міфі, мистецтві та іншому. Також віртуалізацію можна визначити як процес розвитку глобальних комп’ютерних мереж, і, як наслідок, переходу людської діяльності у кіберпростір, що у свою чергу приводить до підміни соціальної реальності віртуальною. Простежити зв’язок інформаційного суспільства та віртуальної реальності можливо у праці Ж.Бодрійяра «Симулякри та симуляція», де автор акцентує свою увагу на підміні реальності віртуальною реальністю і вводить термін «гіперреальність». Гіперреальність – штучна, віртуальна реальність, яка «перенасичена» реальністю і яка володіє здатністю руйнівної дії по відношенню до реальності, як такої. Гіперреальність – це реальність, яка виступає у вигляді картинки самої себе, замикаючись в собі, хибно симулюючи необмежений семіозис, не тяжіє ні гіпертекстуально, ні семантично до реально існуючих явищ, адже її основною метою є підміна реальності. Співвідношення речей і знаків втрачена. Цей ефект отримав назву «емансипації знака» або «симуляції», яка характеризує сучасну епоху. Реальність виробляє, гіперреальність симулює. Автор зазначає: «Вже не йдеться ані про імітацію, ані про повторення, ані навіть про пародію. Мова йде про субституцію, заміну реального знаками реального, тобто про операцію з попередження будь-якого реального процесу за допомогою його оперативної копії, метастабільного сигнального механізму, програмованого та бездоганного, що презентує всі знаки реального й поминає всі його несподівані повороти. Більше ніколи реальне не матиме нагоди виявити себе… Відтепер гіперреальне перебуває під прикриттям уявного, і з усього того, що відрізняє реальне від уявного, залишає місце лише орбітальному циркулюванню моделей та стимульованому породженню відмінностей» [Бодрійяр Ж. Симулякри і симуляція. / Ж. Бодрійяр. – К.: Основи, 2004. – 230 с., с.7].

Віртуалізація суспільних процесів в інформаційному просторі є продуктом поступового розвитку соціального через функціонування «чистих симулякрів»:

- симулякр першого порядку – «підробка» (представляє собою пануючий тип «класичної» епохи, від Відродження до промислової революції; є віддзеркаленням базової реальності; діє на основі природного закону цінності);

- симулякр другого порядку – «виробництво» (пануючий тип промислової епохи; маскує і спотворює базову реальність; діє на основі ринкового закону вартості);

- симулякр третього порядку – «симуляція»(пануючий тип нинішньої фази, регульованої кодом; маскує відсутність базової реальності; діє на основі структурного закону цінності). Симулякр третього порядку не має жодного відношення до будь-якої соціальної реальності: він є своїм власним «чистим симулякром», співвідношуваним лише з іншими симулякрами: циркуляція симулякрів породжує особливий світ, світ моделей соціальних відносин та інститутів, ніяк не співвідношуваних з реальністю, але сприйманих набагато реальніше, ніж сама реальність, – світ, який ґрунтується тільки на самому собі. [ Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. / Ж. Бодрийяр; [пер.и вступ.ст. С. Зенкин ]. – М. : Добросвет, 2000. – 387с., с.109].

Жан Бодрійяр називає епоху інформаційного суспільства епохою гіперреальності. Складовими частками феномену гіперреальності є симулякри, репрезентації не існуючого в об’єктивній реальності. Саме через функціонування симулякрів розвивається соціальне, яке і спричинило віртуалізацію суспільних процесів.